• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Перелік переваг та недоліків інкасової форми розрахунків.

Додаткові умови для запобігання недоліків інкасо:

1) імпортер оплачує банку експортера про прийом чи відсилку на інкасо товарних документів (телеграфне інкасо);

2) за дорученням імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, при цьому приймає на себе зобов’язання перед експортером оплатити суму інкасо за умовами непла-тежу імпортером. Аваль (гарантія платежу) — вексельне по­ручительство;

3) експортер використовує банківський кредит для покриття імобілізованих ресурсів.

Інкасо в валютних розрахунках має такі особливості:

• як правило, має документальний характер, тобто банки прий-мають на інкасо доручення експортерів за наявності комерційних документів;

• розрахункові документи акцептуються імпортером у попе-редньому порядку;

• широко застосовуються кредит: експортеру — у вигляді дисконту векселя; імпортеру — у вигляді під товарних позичок.

Розрізняють просте і документальне інкасо:

Просте (чисте) інкасо означає стягнення платежу за фінан-совими документами, які не супроводжуються комерційними до-кументами;

Документальне (комерційне) інкасо означає одержання пла-тежу за фінансовими документами, які супроводжуються комер­ційними документами, або тільки комерційними документами. При цьому на банки не накладаються будь-які зобов’язання щодо оплати документів.

Існують два основні різновиди інкасового доручення:

• документи видаються платнику під платіж (Д/П);

• під акцепт (Д/А).

Для імпортера інкасова форма розрахунків найкраща. Вона не зв’язує його ресурси, дозволяє перевірити товарні документи і сам товар до його сплати.

Для експортера документальний аккредитив, як найкраща форма.

Для імпортера ця форма менш вигідна, бо відбувається відволікання обігових коштів, а також мають місце комісійні витрати.

4.Авансовий платіж.

Аванс — це грошова сума чи майнова цінність, передана покупцем продавцю до відвантаження товару в рахунок виконання зобов’язань по контракту. Аванс відіграє в даному випадку подвійну роль. З одного боку, імпортер з допомогою авансу кредитує експортера, а з другого — забезпечує виконання своїх зобов’язань по контракту. Аванс може бути наданий в грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу імпортером експортеру сировинних матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виготовлен-ня замовленого обладнання. Аванс в грошовій формі передбачає виплату покупцем узгоджених в контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту.

В світовій практиці авансові платежі використовуються у випадках:

1) коли продавець сумнівається в платоспроможності покупця;

2) коли політична і (чи) економічна обстановка в країні покупця нестабільна;

3) при постачанні дорогого обладнання;

4) при поставці товарів стратегічного призначення;

5) при тривалих строках здійснення контракту.

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і в вигляді певного відсотку від неї. Його величина залежить від мети аван­су, характеру товару, його новизни, вартості і строків виготов­лення. В світовій практиці авансові платежі зазвичай складають 10-30 % суми контракту.

Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова повинна бути зафіксована в контракті.

Авансові платежі як форма валютних розрахунків більш вигідні експортеру і менше — імпортеру. Для імпортера вона є ризиковою формою розрахунків, тому імпортер наполягає на виставленні на свою користь гарантії першокласного банку (гарантії повернення авансу чи гаранти належного виконання контракту). В валютній практиці авансові платежі, головним чином часткові, одержали достатній розвиток. Однак в даний час, особливо в країнах Західної Європи, вони не користуються широкою популярністю. Більша кількість угод укладається на умовах розстрочки платежу.

5. Відкритий рахунок.

При розрахунках по відкритому рахунку контрпартнери ве­дуть взаємний облік сум поточної заборгованості. Експортер відвантажує товар імпортеру, відправляє на його адресу товаросупроводжуючі документи і заносить суму заборгованості в дебет рахунку, відкритого на ім’я імпортера. Останній здійснює такий же запис в кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер й імпортер здійснюють компенсуючі проведення.

Особливості даної форми розрахунків:

1) передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи;

2) товаросупроводжуючі документи поступають прямо до імпортера, мимо банку, в зв’язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів лягає на плечі учасників угоди;

3) рух товару передує руху валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості по відкритому рахунку за-лежить від домовленості сторін угоди. Платіж по відкритому рахунку в більшій мірі вигідний імпортеру, оскільки відсутній ризик оплати недоставленого товару, а відсотки за користування кредитом не знімаються. Для експортера цей платіж являється самою ризикованою формою розрахунків, оскільки в нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в узгоджений строк. Платежі у формі відкритого рахунку займають сьогодні міцні позиції в торгівлі багатьох країн світу, особливо Західної Європи (до 60 % всіх платежів). На жаль, в українській практиці, як і в інших постсоціалістичних країнах, розрахунки по відкритому рахунку не одержали достатнього розповсюдження. Це пов’язано в значній мірі з низькою платіжною дисципліною, недостачею інформації про фінансове становище фірм, відсутністю законодавчої бази для проведення розрахунків в цій фірмі.

Переглядів: 482