Основні функції управління державним боргом

№	Назва	Зміст функції
	2
1.	Формулювання політики управління державним боргом.	Визначення мети управління боргом та фінансових інструментів для її досягнення, забезпечення координації управління боргом із грошово-кредитним регулюванням. Розробка та затвердження програми державного запозичення країни.
2.	Планування.	Прогнозування бюджетно -податкових потреб держави. Уточнення програми випуску боргових зобов’язань з точки зору періодичності, обсягу та видів фінансових інструментів.
3.	Функція первинної емісії.	Короткострокове управління первинним ринком державних цінних паперів. Регулювання обсягів емісії цінних паперів та підготовка календарного графіка запозичень.
4.	Бюджетно-податкова функція.	Управління касовими залишками коштівв та прогнозування короткострокової по треби на них.
5.	Організаційна функція.	Управління механізмом реалізації фінансових інструментів (організація аукціонів, підписки тощо).
6.	Функція підтримки вторинного ринку.	Управління обігом цінних паперів на вторинному ринку та підтримка його ліквідності.
7.	Консультаційна функція.	Надання консультації міністерствами та відомствами уряду щодо управління державним боргом.
8.	Функція забезпечення.	Забезпечення поставки і погашення цінних паперів при настанні строку платежу.
9.	Облікова функція.	Ведення обліку боргових інструментів, що знаходяться в обігу.

Основні цілі управління державним боргом в найбільш загальному вигляді можна розділити на декілька групп:

1-економічні цілі;

2-політичні цілі;

3-соціальні цілі.

До економічних цілей відносяться перш за все, мінімізація вартості зовнішніх запозичень, які привертаються, покращення умов рефінансування і (або) переоформлення заборгованості, зниження загальних витрат по обслуговуванню зовнішнього боргу, підвищення ефективності використання залучених ресурсів. В цю групу можна включити також: бюджетні цілі, такі як згладжування нерівномірності податкових надходжень і фінансування поточних бюджетних витрат. В цілому економічні цілі визначаються ступенем обтяженості країни зовнішнім боргом.

Політичні цілі управління зовнішнім боргом — підтримка стабільності функціонування політичної системи.

До соціальних цілей відносяться перш за все своєчасне фінансування соціальних програм, забезпечення соціальної стабільності.

Управління зовнішнім боргом — процес циклічний і багатостадійний. Цикл управління зовнішнім державним боргом, як і кожним боргом взагалі, включає три стадії: залучення, розміщення (використання) і погашення (виплата процентів і основної частини боргу). Відповідно, система управління зовнішнім державним боргом означає управління всіма стадіями циклу.

Управління залученням зовнішнього боргу може базуватись як на прямому державному управлінні, так і на побічних методах, які включають державні гарантії і нормативно-адміністративне регулювання залучення негарантованих кредитів приватними фірмами. Проте державне управління залученням зовнішнього боргу, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, який визначає граничні розміри зовнішніх державних запозичень і державних гарантій на поточний бюджетний рік.

Необхідно підкреслити, що політика, яку проводить український уряд, орієнтується на значні зовнішні запозичення.

Управління розміщенням зовнішнього боргу характеризується як ключовий активний елемент системи управління зовнішнім боргом. Можна виділити три способи можливого використання залучених ресурсів:

• фінансове розміщення, коли із зовнішнього джерела здійснюється фінансування інвестиційних проектів і розвитку економіки. Даний спосіб є найбільш прогресивним видом використання зовнішнього боргу. При цьому надзвичайно важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які забезпечували б повернення одержаних ресурсів;

• бюджетне використання, при якому за допомогою залучених ресурсів фінансуються поточні бюджетні витрати, в тому числі на обслуговування зовнішньої заборгованості. Цей спосіб використання ресурсів, які залучаються з міжнародного ринку, — найменш ефективний з існуючих;

• змішане бюджетно-фінансове розміщення, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб, так і на розвиток економіки в цілому.

В українській практиці велике розповсюдження, на жаль, отримав найменш ефективний спосіб — нові запозичення направляються на фінансування поточних витрат бюджету, включаючи і обслуговування існуючого зовнішнього боргу.

Погашення зовнішнього боргу проводиться із трьох основних джерел:

• із бюджету;

• за рахунок золотовалютних резервів, приватизації власності;

• із нових запозичень.

В українській практиці нові запозичення відіграють суттєву роль в обслуговуванні заборгованості.

Необхідно відмітити, що методи погашення заборгованості шляхом конвертації її в акції підприємств, які широко використовуються в міжнародній практиці, в нашій країні практично не використовувались.

Проблема зовнішнього боргу — добре відоме в світовій практиці явище. Світова криза заборгованості, яка вибухнула в кінці 70-х — на початку 80-х років, дозволила накопичити значний досвід по управлінню борговим тягарем. Відпрацьований комплекс заходів має інтернаціональний характер і може бути ефективно використаний і в нашій країні.

В світовій практиці використовуються різні напрямки реструктуризації зовнішньої заборгованості. Мова йде зокрема про:

а) реструктуризацію боргу по лінії Паризького клубу;

б) реструктуризацію боргу комерційними банками;

в) конверсію боргу в активи;

г) зворотний викуп боргових зобов’язань;

д) конверсію боргу в облігації;

ж) списання всього боргу або його частини.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Державні зовнішні запозичення та зовнішній національний борг України.	\|	Способи виробництва трикотажних виробів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.