Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Системи стандартизації

За об'єктами стандартизації стандарти поділяють на три групи: стандарти на властивості, методи та засоби (рис. 1.1). Перші регламен­тують властивості предметів і засобів праці, виробів, вимірювальних і контрольних засобів тощо. Ці стандарти містять основні характеристики і показники якості об'єктів стандартизації (розміри, масу, матеріали, характер і допускні кількості домішок, якість поверхонь, метрологічні характеристики, вид живлення, потужність тощо). Стандарти на методи містять вимоги до способів виготовлення, випробування, контролювання, добирання оптимальних режимів роботи устаткування, вимірювальних інструментів тощо. За допомогою наведених у них вимог перевіряють геометричні розміри виробів, їх фізичні та хімічні властивості, склад матеріалів, якість поверхонь тощо.

Встановлені у стандартах єдині норми, правила, позначення, одиниці фізичних величин, поняття тощо спрощують і здешевлюють організацію та виконання робіт в усіх галузях науки, техніки та господарської діяльності. Як приклад, досить навести єдині правила та вимоги до оформ­лення конструкторських, технологічних, технічних, нормативних тощо документів.

Рис. 1.1. Види стандартів в Україні

 

Залежно від призначення стандарти бувають: основні (загальні чи засадові), на продукцію, роботи (послуги) та методи вимірювання й контролювання, а залежно від сфери дії –міждержавні (міжнародні чи міжнаціональні), що розроблені та прийняті міжнародними організаціями' (ІSО, ІЕС тощо); державні стандарти України (ДСТУ), які розроблені та прийняті компетентними державними організаціями України; стандарти підприємств і фірм (ТУ), що прийняті їх керів­никами та зареєстровані компетентними органами чи організаціями зі стандартизації. Республіканські стандарти колишньої УРСР (РСТ) застосовують, як державні до моменту їх заміни чи скасування.

Очолює всі роботи зі стандартизації, метрології та сертифікації продукції Держспоживстандарт України.

Державним називають національний стандарт, який затверджений Держспоживстандартом України. Міжнародні чи міждержавні стандарти також можуть бути результатом уніфікації чи гармонізації державних стандартів на підставі відповідних угод. Наприклад, згідно угоди керівників урядів країн СНД у 1992 році щодо проведення узгодженої політики зі стандартизації за міжнародні стандарти було прийнято понад 20 000 ГОСTiв відповідно до погодженого їх переліку, які до цього були державними стандартами Російської Федерації.

Роботу зі стандартизації в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів організовує Міністерство України у справах будівництва й архітектури. Правила побудови, викладу та оформлення стандартів, що розробляються та приймаються цим міністерством, мають відповідати вимогам стандартів державної системи стандартизації.

Чинність стандартів розповсюджується на виробників продукції чи виробів, відповідно до компетенції організації, що прийняла стандарт і всіх споживачів, які використовують чи споживають об'єкти стандар­тизації незалежно від їх підпорядкування. В окремих випадках згідно рішення чи ухвали компетентної державної організації зі стандартизації може бути обмежена чи, навпаки, розширена чинність окремих стандартів на виробників і споживачів відповідних галузей господарської діяльності. Наприклад, чинність державних загальнотехнічних стандартів обов'язкова для всіх виробників і споживачів продукції, що застосовують загальнотехнічні норми, правила, предмети тощо. Чинність стандартів міжнародних організацій має бути підтверджена Держспоживстандартом України. Для цього щорічно видають покажчики (каталоги) чинних в Україні нормативних документів і стандартів.

Продукція, що виготовлена згідно стандартів підприємств чи фірм, які не погоджені з компетентною державною організацією зі стандарти­зації та сертифікації, може бути допущена тільки для внутрішнього (у межах підприємства чи фірми) використання чи споживання. Наприклад, креслення заготовок, деталей, вузлів; технічні вимоги до окремих спеціальних матеріалів, технологічні інструкції тощо є стандар­тами підприємств, які оформляють згідно вимог чинних державних стандартів, але самі об'єкти стандартизації можуть виготовлятися тільки для внутрішнього використання чи споживання. Для розширення їхньої чинності за межі підприємства чи фірми потрібне відповідне погодження із зовнішніми споживачами та компетентними державними організаціями зі стандартизації.

Галузеві стандарти (ГСТУ) розробляють у разі відсутності ДСТУ чи обгрунтованої необхідності встановлення в них вищих чи додаткових вимог порівняно з вимогами державних стандартів.

Стандартні технічні умови (СТТУ) розробляють у разі необхідності розповсюдження та впровадження узагальнених результатів прикладних досліджень. СТТУ (чи ТУ) — це документ, що регулює стосунки між постачальником і споживачем продукції, для якої відсутні ДСТУ і ГСТУ.

Технічна документація на продукцію — сукупність документів, які необхідні й достатні для здійснення кожної стадії життєвого циклу (створення, виготовлення, використання, ремонтування та зберігання) продукції. Розрізняють конструкторську, проектну, технологічну, вихідну, робочу, інформаційну та науково-технічну документацію.

Науково-технічна документація — сукупність технічних вимог, законодавчих положень щодо захисту, життя й здоров'я людей, охорону довкілля, забезпечення прав споживача, а також встановлення правил нагляду за її виконанням.

За ступінню обов'язковості стандарти поділяють на:

— обов'язкові для виконання, тобто такі, що приймаються урядом або, за його дорученням, державними органами — Держспоживстандартом України, Мінбудом України тощо; їм надається статус державних документів; до таких документів належать стандарти з безпеки праці, охорони навколишнього середовища, ресурсозберігання, а також технічної спільності та взаємозамінності виробів;

— необов'язкові для виконання (рекомендовані), тобто такі, чинність яких поширюється на продукцію, що є в оптовій торгівлі; дотримання вимог таких стандартів контролюється ринком; окрім того, необов'язко­вими мають бути організаційно-методичні стандарти;

— диспозитивні стандарти, які в принципі не є обов'язковими, але стають такими за умови згоди між замовником (покупцем) та постачаль­ником (продавцем, виробником); тоді вони можуть бути схвалені, чи прийняті на різних рівнях;

— змішані, тобто стандарти, окремі норми яких можуть бути обов'язковими, необов'язковими та диспозитивними.

Подібні градації, обов'язковості можуть "використовуватися й для інших нормативних документів. Ступінь обов'язковості кожного з них встановлюється його розробником.

Україна має понад двохсотрічний досвід робіт зі стандартизації та суміжних видів діяльності. За цим показником Україна не відставала від розвинених країн світу, але у роки залежності та роздрібненості, відсутності незалежної держави на деякий час втратила передові позиції. Після здобуття незалежності, у дев'яностих роках XX століття, Україна робить спробу повернути втрачене.

Ще у 1764 році Конституцією Польщі на Правобережній Україні та Галичини! запроваджено загальнодержавні одиниці довжини, маси та об'єму; у 1785 році Австрійським спеціальним Декретом створено Інспекторат мір і ваг при Галицькому намісництві, у 1871 році запро­ваджені метричні міри на території Галичини, у 1875 році Австрією прийнято Закон про створення Органу державного метрологічного нагляду з центром у місті Львові. Та тільки у 1901 році в місті Харкові відкрито першу палату мір, а у 1902 році такі палати відкрито у містах Києві, Катеринославі (Дніпропетровську чи Січеславі), Одесі. У 1922 році створено Українську Головну Палату Мір та Ваг з її місцевими органами, а у 1971 році — організацію Українського республіканського управління Держстандарту СРСР. Після відновлення незалежної України у 1991 році створено Державний комітет УРСР зі стандартизації, метрології та якості продукції, а у 1992 році — Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України), який розробив і затвердив Концепцію державної системи стандартизації України та очолив її реалізацію.

З 1993 року Україна стала повноважним членом Міжнародної організації зі стандартизації (ІSО) та Міжнародної електротехнічної комісії (IЕС), членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології, Європейського комітету зі стандартизації, членом Міжнародної інформаційної мережі, приєдналася до Кодексу доброчинної практики щодо розроблення та використання стандартів Європейського комітету зі стандартизації тощо. Україна взяла на себе зобов'язання щодо наближення законодавства, стандартів, норм, правил і сертифікації до європейських, у рамках договору з Європейським Союзом. Для цього розробляється та реалізується багато державних і галузевих програм зі стандартизації, які стимулюють іноземні інвестиції, підвищують конкурентоспроможність української продукції. Для координації цих робіт при Президентові України створена Національна Рада з питань якості продукції, головним завданням якої є участь України у міжна­родній торгівлі.

Схема структури державної системи стандартизації України зобра­жена на рис. 1.2.

Найвищим національним органом у ній є Держспоживстандарт, України, а в галузі будівництва та виробництва промислових будівельних мате­ріалів.— Держбуд України. У структурі Держспоживстандарту України налічується 35 центрів стандартизації та метрології, включно: 26 обласних - Білоцерківський, Вінницький, Волинський, Дніпропетровський, Донецький, Житомирський, Закарпатський, Запорізький, Івано-Франківський,

Кіровоградський, Кримський, Луганський, Львівський, Миколаївський, Одеський, Полтавський, Рівенський, Сумський, Тернопільський, Український науково-виробничий Центр стандартизації, метрології та сертифікації, Харківський, Херсонський, Хмельницький, Черкаський, Чернігівський, Чернівецький; дев'ять міських – Горлівський, Дрогобицький, Кремен­чуцький, Криворізький, Маріупольсський, Мелітопольський, Краматорський, Севастопольський, Червоноградський. Окрім цього, до Держстандарту України входять кілька науково-дослідних інститутів – Львівський ДНДІ "Система", Харківське науково-виробниче об'єднання УкрНДІССІ, два навчальних заклади – Вище училище метрології та якості в Одесі й Український навчально-науковий центр зі стандартизації, метрології та якості продукції в Києві; заводи в Києві ("Еталон"), Харкові, Донецьку, Умані, Білій Церкві; дослідні заводи у Вінниці ("Прилад") та Полтаві; магазини стандартів - № 5 - у Києві, № 12 - в Харкові.

Діяльність Держспоживстандарту України, як національного органу зі стандартизації, спрямована на створення національної системи стандартизації відповідно до світової практики, тобто, створення мережі технічних комітетів зі стандартизації у провідних галузях науки, техніки та економіки України. Зараз в Україні функціонує біля 140 технічних комітетів, за участю яких розробляються Державні стандарти України (ДСТУ), що гармонізовані з відповідними міжнародними стандартами. Технічні комітети беруть участь у роботі відповідних міжнародних технічних комітетів та підкомітетів, як активні члени та члени-спостерігачі; проводять роботу з впровадження в Україні "стандартів міжнародних організацій тощо. Наприклад, у 1996 році впроваджені стандарти з систем управління якістю (серії 9000), а у 1998 році – стандарти з управління довкіллям (серії 14000).

Україна, успадкувавши близько 20 тисяч міждержавних стандартів (ГОСТ), з набуттям самостійності та побудови ринкових відносин, відійшла від принципу обов'язковості стандартів і вступила у міжнародні організації стандартизації. З 2000 стандартів, розроблених технічними комітетами України, 300 є прямим впровадженням міжнародних станда­ртів, а ще у 800 мають впроваджені у них основні вимоги з них.

Окрім цього, Держспоживстандарт України організовує публікацію офіційних та інформаційних видань, наприклад: «Каталог нормативних документів» (річний), покажчики «Стандарти» (місячний) та «Засоби вимірювальної техніки» (річний), «Бюлетені» української та міжнародної стандартизації (щоквартально), довідник «Продукція, що виробляється за технічними умовами України» (річний) тощо; впроваджує сучасні автоматизовані бази даних на компакт-дисках (біля півмільйона описів) з інформацією про нормативні документи міжнародних і національних організацій зі стандартизації, розробляє та впроваджує термінологічні стандарти України тощо. .

У головному інформаційному фонді стандартів, уже за станом на 1997 рік, зберігалося понад 100 тисяч нормативних документів, ДСТУ, міжнародних, міждержавних і національних стандартів інших країн тощо.

Український навчально-науковий центр Держспоживстандарту України підготовляє кваліфіковані кадри зі стандартизації, метрології та серти­фікації, має для цього сучасну матеріально-технічну базу, високо­кваліфікований професорсько-викладацький склад, чотири кафедри, які щорічно готують близько 1300 спеціалістів, аудиторів зі сертифікації продукції, підвищують кваліфікацію спеціалістів Держспоживстандарту України, як в Україні, так і за кордоном, систематично та регулярно організовує науково-практичні конференції, симпозіуми, семінари тощо.

Національний інформаційний центр ГАТТ/ВТО створено для вико­нання зобов'язань України щодо забезпечення виробництва якісної продукції, яка б відповідала міжнародним вимогам з безпеки, охорони здоров'я людей та довкілля, сумісності та взаємозамінності.

Основні положення державної системи стандартизації України встановлюються її стандартами (ДСТУ 1.0-93). Державна система стандартизації в Україні розвивається в гармонії з основними принци­пами міжнародних систем стандартизації.

 




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Сутність стандартизації та її науково-методичні основи | Міжнародна стандартизація

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.