Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ПОСТАНОВА ІМенеМ УКРАЇНИ

м. Київ 12 серпня 2010 року 15:17 № 2а-4637/10/2670 місто Київ

15 год. 17 хв.

2 серпня 2010 року № 2а-4637/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Бла-жівської Н. Є., суддів Кочана В. М. та Шрамко Ю. Т., при секретарі судового за-сідання Миколаєнко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адмініст ративну справу

За позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України та Державної служби кінематографії

про зобов’язання вчинити дії та визнання бездіяльності протиправною

У судовому засіданні 2 серпня 2010 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та ре-золютивну частину Постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі – також «Позивач») звернувся до Окружного адміністра-тивного суду міста Києва з позовною заявою до Кабінету Міністрів України (надалі – також «Відповідач 1»), Державної служби кінематографії (надалі – та-кож «Відповідач 2») та з урахуванням доповнених позовних вимог просили про зобов’язання Кабінету Міністрів України невідкладно затвердити і ввес-ти в дію порядок доступу інвалідам по слуху до засобів масової інформації шляхом субтитрування та/або здійснення сурдоперекладу інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів; зобов’язання Кабінету Міністрів України невідкладно внести зміни до Положення про державне посвідчен-ня на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затверджене по-становою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року № 1315, якими, зокрема, передбачити обов’язковою умовою для права розповсюдження і

демонстрування всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів – наявність суб-

Посібник із написання судових рішень

титрування на державній мові; заборону Державній службі кінематографії видавати державні посвідчення на право розповсюдження і демонструван-ня всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів без наявності субтитрування на державній мові; визнання протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невиконання Указу Президента України від 27 грудня 2005 року № 1845/2005 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», що полягає у не створенні сприятливих умов для доступу осіб з обмеженими фізични-ми можливостями до інформаційного простору, зокрема шляхом адаптації інформаційно-комунікаційних систем до потреб людей з вадами слуху, а та-кож у відсутності інформаційних та культурно-освітніх телепрограм із сурдо-перекладом та титруванням; визнання протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невиконання статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у відсутності поряд-ку та умов доступу інвалідам по слуху до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що протиправною бездіяльністю Кабінету Міністрів України було порушено законні права Позивача, як особи з вадами слуху, на доступ до одержання інформації, що полягає у відсутності на теле-баченні інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів з субти-труванням та сурдоперекладом.

В судовому засіданні представником Позивача було зазначено про те, що За-коном України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»Кабінету Міністрів України доручалося привести нормативно-правові акти у відповід-ність до даного закону. Указом Президента України від 27 грудня 2005 року № 1845/2005 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями»доручалося Відповідачу 1 протягом червня-липня 2005 року створити сприятливі умови для доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до інформаційного простору, зокрема шляхом адаптації інформаційно-комунікаційних систем до потреб людей з вадами зору та слуху, а також збільшення кількості інформа-ційних та культурно-освітніх телепрограм із сурдоперекладом та титруван-ням. Вказана норма Указу Президента України, на думку представника Пози-вача, не була виконана Відповідачем 1.

Крім того, як зазначив представник Позивача, Указом Президента Украї-ни «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для

192 Посібник із написання судових рішень

життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями»від 18 грудня 2007 року № 1228/2007 доручалось Держкомтелерадіо забезпечити збіль-шення кількості інформаційних, освітніх, художніх і дитячих програм з пере-кладом на жестову мову та субтитруванням. Фактично дане доручення, як вказав представник Позивача, також залишено не виконаним.

Представник ОСОБА_1 також посилався на те, що чинне Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року № 1315, взагалі не враховує законні права людей з особливими потребами по слух у і не передбачає норм щодо субтитрування фільмів, на які видаються прокатні посвідчення.

На сьогоднішній день, як покликався представник Позивача, жоден з цен-тральних телеканалів не має адаптованих випусків новин, інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів для людей з особливими потре-бами по слуху.

Стосовно законопроекту про № 6618 «Про внесення змін до деяких зако-нів України щодо удосконалення доступу осіб з вадами слуху до інформації», то, на думку представника Позивача, цей Законопроект не вирішує пробле-му доступу людей з вадами слуху до інформаційно-аналітичних, культурно-мистецьких та науково-просвітницьких програм. Зокрема, як вказав пред-ставник Позивача, Законопроектом пропонується встановити «мінімальну частку добового телевізійного мовлення програм (передач), адаптованих для сприйняття особами з вадами слуху (шляхом субтитрування та сурдопере-кладу), у тому числі інформаційно-аналітичні, культурно-мистецькі, науково-просвітницькі та фільмопоказ у розмірі не менше 5 відсотків». В проекті чітко не визначено, які саме види програм мають бути субтитровані в процентному співвідношенні. Відтак, на думку представника Позивача, зі змісту законопро-екту випливає, що телекомпанія на свій розсуд прийматиме рішення, щодо процентного співвідношення видів програм, які підлягають титруванню.

В той же час, Кабінет Міністрів України, як вказав представник Позивача, наділений законними повноваженнями самостійно визначити порядок досту-пу до засобі масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдопе-рекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних теле-програм, кіно-, відеофільмів.

Представник Відповідача 1 – Кабінету Міністрів України, – в судовому засі-данні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

Посібник із написання судових рішень

В обґрунтування заперечень на позов представником Відповідача 1 було зазначено про те, що Кабінетом Міністрів України не було допущено проти-правної бездіяльності, про що вказує Позивач, оскільки ним вживалися захо-ди на виконання вимог чинного законодавства України у сфері захисту прав осіб з вадами слуху.

Так, як вказала представник Відповідача 1, Кабінетом Міністрів України 3 листопада 2009 року прийнято розпорядження № 1480-р «Про невідкладні заходи щодо реалізації положень статті 23 Закону України «Про основи соці-ально ї захищеності інвалідів в Україні», пунктом 3 якого доручено Державно-му комітетові телебачення та радіомовлення, Міністерству праці та соціальної політики разом з Національною радою з питань телебачення та радіомовлен-ня із залученням громадських організацій осіб з вадами слуху та іншими гро-мадськими організаціями у тримісячний строк розробити та внести на роз-гляд Кабінету Міністрів України порядок і нормативи титрування та перекладу на жестову мову у засобах масової інформації. В той же час, пунктом 5 цього ж розпорядження визначено тримісячний строк для подання пропозицій до Ка-бінету Міністрів України щодо внесення змін до статті 28 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»у частині визначення мінімальної частки теле-програм із застосуванням титрування та перекладу на жестову мову.

Враховуючи вищезазначене, на думку представника Відповідача 1, Кабі-нетом Міністрів України було забезпечено проведення державної політики у сфері соціального захисту населення, зокрема, осіб з обмеженими фізичними можливостями, а, відтак, відсутні правові підстави стверджувати про проти-правну бездіяльність Відповідача 1.

Представник відповідача 2 – Державної служби кінематографії, – проти по-зовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні.

В інформаційному просторі України, зокрема на телебаченні, як зазначив представник Відповідача 2, присутні інформаці йні тематичні телепрограми, кіно- і відеофільми з субтитрами на державній мові як цього вимагає Пози-вач. Твердження Позивача про те, що жоден з центральних телеканалів не має адаптованих випусків новин, на думку представника Відповідача 2, не відпо-відає дійсності, оскільки, наприклад, на телеканалі Київ, є випуск новин з сур-доперекладом.

Крім того, представник Державної служби кінематографії звернув увагу на те, що необґрунтованими є посилання Позивача на Укази Президента України №1845/2005 та 1228/2007, оскільки вказаними указами на Відповідача 2 не по-кладено жодних зобов’язань.

194 Посібник із написання судових рішень

Стосовно вимоги Позивача заборонити Державній службі кінематографії видавати прокатні посвідчення для всіх видів вітчизняних та іноземних філь-мів, якщо вони не субтитровані державною мовою, то така вимога, на думку представника Відповідача 2, не ґрунтується на вимогах чинного законодав-ства України, оскільки Державна служба кінематографії діє в рамках, визна-чених статтею 14 Закону України «Про кінематографію», відповідно до вимог статті 19 Конституції України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояс-нення представника Позивача, представників Відповідачів, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оці-нивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішен-ня спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантії їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соці-альній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають мож-ливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами визначено Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»визначено, що інваліди в Україні володіють усією повнотою

соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених

Конституцією України та іншими законодавчими актами.

Згідно з Консультативним висновком № 3228/09 від 22 лютого 2010 року Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою з вадами слуху (діагноз –«Хро-нічна двостороння сенеоневральна туговухість, глухота справа, IV ст. зліва»).

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»державою визнається дактильно-жестова мова як засіб міжособового спілкування, а також як засіб навчання інвалідів з вадами слуху.

Інвалідам по слуху забезпечується доступ до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України

Посібник із написання судових рішень

«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 15 червня 2004 року № 1773-IV).

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до

Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 15 червня 2004 року № 1773-IV на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок забезпечити приведення нормативно-правових актів у відповід-ність із цим Законом.

27 грудня 2005 року прийнято Указ Президента України «Про заходи щодо створення сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та тру-дової реабілітації інвалідів»№ 1845/2005, метою якого є створення в Україні сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та трудової реабі-літації інвалідів.

Зазначеним Указом на Кабінет Міністрів України покладено відповід-ні обов’язки щодо забезпечення належних умов життєдіяльності інвалідів в Україні.

Пунктом 5 Указу № 1845/2005 Державному комітету телебачення і радіо-мовлення України доручено вжити додаткових заходів для збільшення кіль-кості інформаційних, суспільно-політичних та культурно-мистецьких програм з сурдоперекладом та титруванням.

18 грудня 2007 року прийнято Указ Президента № 1228/2007 «Про додат-кові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяль-ності осіб з обмеженими фізичними можливостями», метою якого є ефективне вирішення питань щодо створення сприятливого середовища для людей з ін-валідністю, реалізації ними права на участь в економічній, політичній, соці-альній, культурній та інших сферах суспільного життя.

Пунктом 9 Указу № 1228/2007 Державному комітету телебачення та радіо мовлення України доручено: забезпечити, починаючи з 2008 року, разом із Міністерством фінансів України при формуванні державного замовлення збільшення обсягів фінансування виробництва і розповсюдження телепро-грам із використанням жестової мови та субтитрування; сприяти громадським організаціям інвалідів в прилюдненні в засобах масової інформації даних про забезпечення прав осіб з обмеженими можливостями та рівень їх соціальної захищеності; забезпечити збільшення кількості інформаційних, освітніх, ху-дожніх і дитячих програм з перекладом на жестову мову та субтитруванням.

Позивач вважає, що Кабінетом Міністрів України допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у невиконанні вимог статті 23 Закону України «Про

196 Посібник із написання судових рішень

основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та вимог Указів Президента України № 1845/2005 та № 1228/2007.

Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є

визнання протиправною бездіяльності Відповідача 1 та зобов’язання вчини-ти певні дії.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легаль-ності) рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України вста-новлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям переві-ряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністратив-ного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи держав-ної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Кон-ституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочин-ства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчи-нені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з ме-тою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотри-манням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дис-кримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Посібник із написання судових рішень

«На підставі» означає, що суб’єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами Украї-ни; 2) зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визна-чених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб’єкт владних повноважень пови-нен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб»означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний дотри-муватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб’єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.

6 березня 2010 року для України набрала чинності Конвенція про права інвалідів від 13 грудня 2006 року (надалі – також «Конвенція»).

Відповідно до частини 1 статті 1 Конвенції мета цієї Конвенції полягає в заохоченні, захисті й забезпеченні повного й рівного здійснення всіма інва-лідами всіх прав людини й основоположних свобод, а також у заохоченні по-важання притаманного їм достоїнства.

В розумінні Конвенції «дискримінація за ознакою інвалідності» означає будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, ме-тою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реа-лізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-який іншій сфері. Вона включає всі форми дискримінації, у тому числі відмову в розумному пристосуванні.

Частиною 1 статті 9 Конвенції визначено, що, щоб надати інвалідам мож-ливість вести незалежний спосіб життя й усебічно брати участь у всіх аспек-тах життя, держави-учасниці вживають належних заходів для забезпечення інвалідам доступу нарівні з іншими до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв’язку , зокрема інформаційно-комунікаційних технологій і сис-тем , а також до інших об’єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються на-

198 Посібник із написання судових рішень

селенню, як у міських, так і в сільських районах. Ці заходи, які включають вияв-лення й усунення перепон і бар’єрів, що перешкоджають доступності, повинні поширюватися, зокрема: a) на будинки, дороги, транспорт й інші внутрішні та зовнішні об’єкти, зокрема школи, житлові будинки, медичні установи та робо-чі місця; b) на інформаційні, комунікаційні та інші служби, зокрема електронні служби та екстрені служби.

Держави-учасниці вживають також належних заходів для того, щоб: a) розробляти мінімальні стандарти й керівні орієнтири, що передбачають до-ступність об’єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню, уводити їх у дію та стежити за дотриманням їх; b) забезпечувати, щоб при-ватні підприємства, які пропонують об’єкти й послуги, відкриті або такі, що надаються населенню, ураховували всі аспекти доступності для інвалідів; c) організовувати для всіх залучених сторін інструктаж з проблем доступності, на які натрапляють інваліди; d) оснащувати будинки та інші об’єкти, відкриті для населення, знаками, виконаними абеткою Брайля у формі, що легко чи-тається і є зрозумілою; e) надавати різні види послуг помічників і посеред-ників, зокрема провідників, читців і професійних сурдоперекладачів, для полегшення доступності будинків та інших об’єктів, відкритих для населення; f) розвивати інші належні форми надання інвалідам допомоги та підтримки, що забезпечують їм доступ до інформації ; g) заохочувати доступ інвалідів до нових інформаційно-комунікаційних технологій і систем, зокрема Інтернету; h) заохочувати проектування, розробку, виробництво й поширення первіс-но доступних інформаційно-комунікаційних технологій і систем, так щоб до-ступність цих технологій і систем досягалася за мінімальних витрат (частина 2 статті 9 Конвенції).

Статтею 21 Конвенції закріплено принцип свободи висловлення думки та переконань і доступу до інформації.

Так, Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечен-ня того, щоб інваліди могли користуватися правом на свободу висловлення думки та переконань, зокрема свободу шукати, отримувати й поширювати інформацію та ідеї нарівні з іншими, користуючися за власним вибором усіма формами спілкування, визначеними в статті 2 цієї Конвенції, зокрема шляхом: a) забезпечення інвалідів інформацією, призначеною для широкої публіки, у доступних форматах і з використанням технологій, що враховують різні фор-ми інвалідності, своєчасно й без додаткової плати; b) прийняття та сприяння використанню в офіційних відносинах: жестових мов, абетки Брайля, підсилю-

вальних і альтернативних способів спілкування й усіх інших доступних спосо-

Посібник із написання судових рішень

бів, методів та форматів спілкування за вибором інвалідів; c) активного спону-кання приватних підприємств, що надають послуги широкій публіці, зокрема через Інтернет, до надання інформації та послуг у доступних і придатних для інвалідів форматах; d) спонукання засобів масової інформації, зокрема тих, що надають інформацію через Інтернет, до перетворення своїх послуг на доступ-ні для інвалідів; e) визнання й заохочення використання жестових мов.

Статтею 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалі-дів в Україні»визначено, що інвалідам по слуху забезпечується доступ до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдопере-кладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних теле-програм, кіно-, відеофільмів у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Системно-логічний аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що з метою реалізації державної політики щодо забезпечення доступу інвалідів до засобів масової інформації, частиною 2 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»на Кабінет Міністрів України покла-дено обов’язок щодо розроблення порядку та умов титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематич-них телепрограм, кіно-, відеофільмів.

Спірні правовідносини засновані на принципі юридичної визначе-ності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на недоско-налість певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчо-му акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це забезпечення інвалідам по слуху доступу до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофіль-мів, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправ-

но, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо

200 Посібник із написання судових рішень

фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб (в спірних пра-вовідносинах – осіб з вадами слуху) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

В судовому засіданні представник Відповідача 1 посилалася на те, що за-значений обов’язок Кабінетом Міністрів України було виконано в повному об-сязі шляхом прийняття Розпорядження від 3 грудня 2009 року № 1480-р «Про невідкладні заходи щодо реалізації положень статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Судом встановлено, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України 3 грудня 2009 року № 1480-р «Про невідкладні заходи щодо реалізації поло-жень статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі – також «Розпорядження № 1480-р») Державному комітетові телебачення та радіомовлення і Міністерству освіти і науки доручено у тримі-сячний строк розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України про-позиції щодо законодавчого визначення статусу та сфери діяльності перекла-дачів жестової мови (пункт 1 Розпорядження) .

Пунктом 2 Розпорядження № 1480-р доручено Міністерству економіки і Міністерству освіти і науки передбачати під час формування державного за-мовлення на підготовку фахівців і науково-педагогічних кадрів, підвищення кваліфікації кадрів на 2010 та наступні роки підготовку і підвищення кваліфі-кації перекладачів жестової мови.

Державному комітетові телебачення та радіомовлення, Міністерству пра-ці та соціальної політики разом з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення із залученням громадських організацій осіб з вадами слуху та іншими громадськими організаціями доручено у тримісячний строк роз-робити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України порядок і нормативи титрування та перекладу на жестову мову у засобах масової інформації (пункт 3 Розпорядження № 1480-р) .

Відповідно до пункту 4 Розпорядження № 1480-р Міністерству економіки і Державному комітетові телебачення та радіомовлення доручено передбача-ти під час формування державного замовлення на виробництво і розповсю-дження телепрограм для державних потреб на 2010 і наступні роки не менш як 2,5 тис. годин щороку для виробництва державними телерадіоорганізаці-ями інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів із застосу-ванням титрування та перекладу на жестову мову.

Посібник із написання судових рішень

Державному комітетові телебачення та радіомовлення разом з На-ціональною радою з питань телебачення і радіомовлення у тримісячний строк розробити та подати на розгляд Кабінету Міністрів України пропо-зиції щодо внесення змін до статті 28 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»у частині визначення мінімальної частки телепрограм із застосуванням титрування та перекладу на жестову мову (пункт 5 Розпо-рядження № 1480-р).

Як випливає зі змісту Розпорядження № 1480-р, ним Кабінет Міністрів України доручив відповідним державним органам вчинити визначені дії щодо, зокрема, розробки та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України порядку і нормативів титрування та перекладу на жестову мову у засобах масової інформації.

В той же час, частиною 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» саме на Кабінет Міністрів України було покла-дено обов’язок розробити порядок та умови титрування та здійснення сур-доперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів.

Відтак, відповідальність за невиконання встановленого частиною 23 Зако-ну України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»обов’язку несе саме Кабінет Міністрів України, а не інші органи.

До того ж, Суду не було надано доказів на підтвердження виконання Кабі-нетом Міністрів України обов’язку щодо розроблення порядку і нормативів титрування та перекладу на жестову мову у засобах масової інформації.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що частиною 3 статті 23 Закону Украї-ни «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачено ви-значений законодавцем конкретний результат, а саме – прийняття Кабінетом Міністрів України порядку і нормативів титрування та перекладу на жестову мову у засобах масової інформації , а не надання лише доручень іншим орга-нам щодо їх розроблення.

Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що організацію, повно-важення і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначено Законом України «Про Кабінет Міністрів України», статтею 1 якого визначено, що Кабі-нет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів ви-конавчої влади.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і

202 Посібник із написання судових рішень

законів України, актів Президента України видає обов’язкові для виконання акти – постанови і розпорядження.

Таким чином, Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про Кабінет Міністрів України»Кабінет Міністрів України уповноважено на прийняття по-станов і розпоряджень в різних галузях реалізації державної політики, в тому числі і державної політики щодо соціального захисту осіб з обмеженими фі-зичними можливостями.

Стосовно посилання представника Відповідача 1 на те, що Кабінетом Міні-стрів України на розгляд Верховної Ради України внесено проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення доступу осіб з вадами слуху до інформації», Суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депута-там України та Кабінету Міністрів України.

Аналіз змісту статті 93 Конституції України свідчить про те, що звернення із законодавчою ініціативою до Верховної Ради України є правом Кабінету Міністрів України, яке реалізовується ним на власний розсуд.

Відтак, звернувшись до Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи із законопроектом «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення доступу осіб з вадами слуху до інформації», Відповіда-чем 1 було реалізоване надане йому Основним Законом України право. Од-нак, вказані дії не є свідченням виконання Кабінетом Міністрів України вимог частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інва-лідів в Україні».

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного зако-нодавства України, Суд приходить до висновку про те, що Відповідачем 1 – Кабінетом Міністрів України, – допущено протиправну бездіяльність, яка про-явилася у невиконанні вимог частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

В той же час, Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, завданням якого є реалізація державної політики України, в тому числі державної політики в сфері соціального захисту прав інвалідів, а також забезпечення прав і свобод людини і громадянина, відповідно до За-кону України «Про Кабінет Міністрів України»має повноваження, а відповід-но до частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»–обов’язок щодо прийняття нормативно-правового акту,

Посібник із написання судових рішень

яким би затверджувався порядок та умови титрування та перекладу на жесто-ву мову у засобах масової інформації.

Суд звертає увагу на те, що згідно статистичних даних, а саме – відповід-но до інформації, викладеної у Листі Державного комітету статистики України № 05/5-8/43 від 5 травня 2010 року та Листі Відділу медико-соціальної експер-тизи Міністерства охорони здоров’я України № 16.08-91 від 11 травня 2010 року, – кількість осіб, яким встановлено інвалідність від хвороби вуха та со-скоподібного відростка, 1 278 осіб .

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціаль-ною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спря-мованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Суд звертає увагу на те, що в розумінні Кодексу адміністративного судо-чинства України, бездіяльність суб’єкта владних повноважень – це пасивна поведінка суб’єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Відтак, Суд приходить до висновку про те, що Кабінетом Міністрів України допущено протиправну бездіяльність, яка знайшла прояв у невиконанні ви-мог частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Зазначена протиправна бездіяльність Відповідача 1 має своїм наслідком «дискримінацію за ознакою інвалідності», яка заборонена Конвенцією про права інвалідів.

Відтак, Судом встановлено, що бездіяльність Відповідача 1 порушує також і вимоги Конвенції про права інвалідів, яка є частиною національного законо-давства України.

Стосовно посилань представника Позивача на невиконання Відповіда-чем 1 вимог Указів Президента України № 1845/2005 та № 1228/2007, Суд звер-тає увагу на наступне.

Як випливає зі змісту Указів Президента України № 1845/2005 та № 1228/2007, даними нормативно-правовими актами на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок щодо вжиття відповідних заходів, спрямованих на забезпечення прав інвалідів в Україні. Відтак, ці Укази напряму у правовід-носинах з Позивачем застосуванню не підлягає.

204 Посібник із написання судових рішень

Представником Відповідача 1 було надано Суду докази на підтвердження того, що Кабінетом Міністрів України вживалися в розумінні вимог Указів пев-ні заходи в сфері соціального захисту інвалідів (зокрема, прийнято Розпоря-дження № 1480-р, розроблено законопроект тощо).

Водночас, Суд звертає увагу на те, що конкретний обов’язок щодо забезпе-чення збільшення кількості інформаційних, освітніх, художніх і дитячих про-грам з перекладом на жестову мову та субтитруванням вказаними Указами покладено на конкретного суб’єкта владних повноважень – Державний ко-мітет телебачення та радіомовлення України (пункт 9 Указу № 1228/2007 та пункт 5 Указу № 1845/2005), а не на Відповідача 1.

Відтак, недоведеними є ствердження представника Позивача про не-виконання Кабінетом Міністрів України вимог Указів Президента України № 1845/2005 та № 1228/2007 незабезпечення збільшення кількості інформа-ційних, освітніх, художніх і дитячих програм з перекладом на жестову мову та субтитруванням, оскільки даними Указами такий обов’язок покладено на інший державний орган.

Таким чином, Суд приходить до висновку про необхідність відмови в задо-воленні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невиконання Указу Президента України від 27 грудня 2005 року № 1845/2005 «Про першочергові заходи щодо створення сприятли-вих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», що полягає у не створенні сприятливих умов для доступу осіб з обмеженими фі-зичними можливостями до інформаційного простору, зокрема шляхом адап-тації інформаційно-комунікаційних систем до потреб людей з вадами слуху, а також у відсутності інформаційних та культурно-освітніх телепрограм із сур-доперекладом та титруванням.

Стосовно позовних вимог про зобов’язання Кабінету Міністрів України невідкладно затвердити і ввести в дію порядок доступу інвалідам по слуху до засобів масової інформації шляхом субтитрування та/або здійснення сур-доперекладу інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів та зобов’язання Кабінету Міністрів України невідкладно внести зміни до По-ложення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстру-вання фільмів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року № 1315, якими, зокрема, передбачити обов’язковою умо-вою для права розповсюдження і демонстрування всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів – наявність субтитрування на державній мові, Суд звертає увагу на наступне.

Посібник із написання судових рішень

За своєю правовою природою повноваження Кабінету Міністрів України щодо затвердження і введення в дію порядку доступу інвалідам по слуху до засобів масової інформації шляхом субтитрування та/або здійснення сурдо-перекладу інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів та внесення змін до Положення про державне посвідчення на право розповсю-дження і демонстрування фільмів, затверджене постановою Кабінету Міні-стрів України від 17 серпня 1998 року № 1315, є дискреційним повноважен-ням даного державного органу.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискрецій-них повноважень від 11 березня 1980 року (надалі – також «Рекомендація R (80)2») під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду – тобто, коли такий орган може обирати з кількох юри-дично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Ко-мітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втру-чається у дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управлін-ня, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено прин-цип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень – єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повно-важення, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністра-тивний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Таким чином, позовна вимога щодо зобов’язання Відповідача 1 прийняти конкретно визначені рішення є формою втручання в дискреційні повнова-

206 Посібник із написання судових рішень

ження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому в її задоволенні слід відмовити.

В той же час, відповідно до частини 2 статті 162 Кодексу адміністративно-го судочинства України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантува-ла дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, для належного захисту порушених прав По-зивача та інших осіб, яким встановлено інвалідність, пов’язану з вадами слуху, Суд зобов’язує Кабінет Міністрів України виконати вимоги частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Щодо позовної вимоги про заборону Державній службі кінематографії ви-давати державні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів без наявності субтитрування на державній мові, Суд звертає увагу на її необґрунтованість та безпідставність, оскільки Державна служба кінематографії діє на підставі, в межах повнова-жень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодек-су адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяль-ності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністратив-ного позову.

Згідно зі статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конститу-цією межах та відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України ви-значено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюєть-ся на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повин на довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Посібник із написання судових рішень

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивачів є частково обґрун-тованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, –

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

1. Визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невиконання вимог частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціаль-ної захищеності інвалідів в Україні».

2. Зобов’язати Кабінет Міністрів України виконати вимоги частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 1,70 грн. судових витрат.

4. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча суддя Н. Є. Блажівська Судді В. М. Кочан

Ю. Т. Шрамко

208 Посібник із написання судових рішень

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Довідкова і наукова література	\|	ТЕМА 4. «Стиль судового рішення»

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.029 сек.