Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Співвідношення об'єктивного і суб'єктивного права

 

У теорії права під об'єктивним правом розуміється сукупність чинних у країні юридичних норм.

Поняття суб'єктивного права може розглядатися у широкому значенні. Тоді цей термін означає все те, що випливає з правових норм (об'єктивного права) для особи і характеризує її як суб'єкт права. Визнання особи суб'єктом права знаходить вираз у тому, що вона через норми об'єктивного права виступає як його учасник. У вузькому (власному) значенні суб`єктивне право розуміється як право (можливість певної поведінки) особи, що передбачено правовою нормою (наприклад, право на освіту, право на відпочинок і т. ін.).

Термін "об'єктивне" щодо права означає, що юридичні норми набули своєї об'єктивації в офіційних державних актах і тому стають незалежними від розсуду окремих індивідів. Термін "суб'єктивне" вказує на приналежність права певному суб'єкту, на його певні юридичне визнані можливості, якими він на свій розсуд може скористатися або не скористатися.

Суб'єктивне право взаємопов'язане з об'єктивним правом, обумовлено його змістом. Адже ті або інші юридичні права суб'єктів, що, власне, і становлять сутність суб'єктивного права, формулюються у чинних юридичних нормах, тобто в об'єктивному праві. Отже, суб'єктивне право не може виникнути без об'єктивізації у нормах права об'єктивного. З іншого боку, і об'єктивне право невід'ємне від суб'єктивного. Метою і призначенням існування норм права (об'єктивного) врешті-решт є правове регулювання суспільних відносин, а також забезпечення цього регулю­вання відповідним правовим механізмом. А правове регулювання здійснюється через юридичні права і обов'язки суб'єктів.

У загальному вигляді зміст будь-якого суб'єктивного права можна звести до того, що воно надає уповноваженому суб'єкту такі можливості:

а) поводити себе відповідним чином (право на свої дії);

б) вимагати відповідної поведінки від інших суб'єктів (право на чужі дії);

в) звертатися до держави за захистом свого юридичного права.

Для реального юридичного забезпечення таких можливостей при закріпленні в об'єктивному праві повноважень одного суб'єкта фіксуються відповідні обов'язки зобов'язаного суб'єкта. І навпаки, при фіксації конкретних обов'язків одного суб'єкта, закріплюються відповідні права іншого суб'єкта. Отже, суб'єктивному праву (можливій поведінці) одного суб'єкта (уповноваженого) з необхідністю кореспондують юридичні обов'язки іншого суб'єкта (зобов'язаного). Невиконання цих обов'язків є правопорушенням і тягне за собою застосування засобів державного примусу, зокрема того або іншого виду юридичної відповідальності.

Суб'єктивне право слід розглядати в єдності з інтересами суб'єкта. Суб'єктивне право — міра можливої поведінки уповноваженого. Реалізовувати чи не реалізовувати цю можливість цілком залежить від волевиявлення суб'єкта. Природно, що можлива поведінка буде перетворюватися на реально здійснювану лише тоді, коли вона буде сприяти задоволенню тих або інших потреб уповноваженого, тобто, коли певна поведінка відповідатиме інтересам суб'єкта. Отже, інтерес виступає як своєрідний "стартер" процесу реалізації суб'єктивного права.

Розглядаючи питання про сутність суб'єктивних прав, неможливо обійти питання про їх джерела, а значить, і про потенційні можливості (всіх або певної частини) фіксування, зміни змісту або скасування. Література наводить декілька концепцій вирішення цієї проблеми. Найпоширеніші з них обумовлені основними напрямами юридичної науки.

1 т.з. Один із цих підходів — природно-правовий — розглядає суб'єктивні права як такі, що виходять з природи самої людини, існують незалежно від чиєїсь волі. Тому зміст прав незалежний, і ніхто не може його змінювати або скасовувати. Юридичні закони лише формулюють ці права. При цьому чіткість і певність цих формулювань залежить від глибини проникнення у сутність суб'єктивного права.

2 т.з. Другий підхід — позитивістський — розглядає суб'єктивні права як явища, що цілком і повністю залежать від держави: вона їх формулює, визначає зміст, вимірює його або скасовує повністю. Отже, держава творить суб'єктивне право безпосередньо через свої закони.

На думку авторів, не варто повністю відкидати будь-який з цих підходів. Суб'єктивне право — це настільки складне явище, що кожна із наведених теорій має право на існування. Так, природно-правовий підхід вірний щодо певної частини суб'єктивних прав, а саме тих з них, без яких суб'єкт, людина, громадянин не може нормально жити, працювати, розвиватись. Як природне суб'єктивне право є право на життя, недоторканність особи, на гідне відношення, працю, охорону здоров'я та інші.

З позицій позитивістської концепції слід підходити до таких суб'єктивних прав, які виникають і реально можуть здійснюватись лише за певних (історичних, економічних і т. ін.) умов. Наявність таких умов і здатність держави відповідним чином забезпечувати їх реалізацію засвідчується шляхом видання нормативних актів, в яких фіксуються відповідні суб'єктивні права. Такими правами слід вважати, наприклад, право на купівлю автомобіля та на його водіння, права на різні пільги.

Правова література наводить різні формулювання поглядів щодо підстав виникнення суб'єктивного права. Відповідно до одних — суб'єктивне право виникає на основі об'єктивного права, правоздатності суб'єкта і юридичного факту. При цьому вважається, що суб'єктивне право є складовою правовідношення. Інша позиція полягає у тому, що суб'єктивне право може виникнути і здійснюватись поза правовідношеннями, а тому для його виникнення досить об'єктивного права (норм права, в яких фіксуються підстави виникнення, суб'єкти, зміст і порядок реалізації певного права) і особи громадянина, який є або стає носієм певного права.

На думку авторів, більш обгрунтованою є друга позиція. Адже конкретне суб'єктивне право як юридичне встановлена можливість поведінки, що спрямована на досягнення певного соціального блага, не може існувати без відповідних норм об'єктивного права, в яких воно знаходить свій юридичний вираз. Після юридичної фіксації суб'єктивне право існує, насамперед, як можлива поведінка, потенційна можливість суб'єкта поводити себе певним чином. І ця можливість, за наявності її закріплення у нормах об'єктивного права і суб'єкта, якому вона належить, існує потенційно, незалежно від того, вступає суб'єкт у правовідносини для реалізації цієї можливості чи ні. Крім того, суб'єктивне право як потенційне право на певне соціальне благо, може не тільки існувати, але й реалізовуватись за межами правовідносин.

Щодо проблеми класифікації суб'єктивних прав, тобто їх розподілу за певними видами або групами, слід зауважити, що різні автори пропонують різноманітні системи класифікації. Суб'єктивні права з погляду основних аспектів суспільних відносин надають суб'єктам потенційні можливості для одержання від держави і суспільства необхідних засобів існування (соціально-економічні права), для задоволення культурних та духовних потреб (культурні права), на участь в управлінні справами суспільства і держави (політичні права), а також можливості суб'єкта вільно розпоряджатися собою, свободу від втручання держави у сферу відносин, що знаходяться поза межами обов'язків суб'єкта перед державою (особисті права). Конкретні суб'єктивні права фіксуються у Конституції, регламентуються у поточному законодавстві. У результаті цього суб'єктивне право набуває конкретного змісту, під яким слід розуміти конкретні повноваження, якими наділяється суб'єкт, стаючи володарем того або іншого права. Прикладом такого правового акта може бути Конституція України, яка у розділі 2 встановлює широку систе­му суб'єктивних прав громадян України та їх головні обов'язки.

Практична цінність суб'єктивних прав полягає у їх реальності, тобто у можливості здійснення повноважень, які випливають із змісту того чи іншого конкретного суб'єктивного права. Реальність суб'єктивних прав забезпечується за допомогою гарантій, тобто засобів, способів і умов, спираючись на які суб'єкт досягає повного і безперешкодного здійснення своїх прав. Гарантії суб'єктивних прав поділяються на: економічні, політичні, ідеологічні та юридичні.

Економічні гарантії — це сукупність економічних чинників (матеріальні цінності суспільства, ринкова економіка, досконала система економічних відносин і т. ін.), які сприяють повній і безперешкодній реалізації суб'єктивних прав.

Політичні гарантії — це сукупність політичних чинників суспільного і державного життя (політична система суспільства, плюралізм та гласність у здійсненні політичного життя тощо), що забезпечують повну і безперешкодну їх реалізацію.

Ідеологічні гарантії — це сукупність ідеологічних і світоглядних принципів, що обумовлюють першочергові цінності і непорушність суб'єктивних прав, їхню повну і безперешкодну реалізацію.

Юридичні гарантії — це сукупність тих правових інститутів, що забезпечують можливість реалізації суб'єктивних прав, а також захищають і охороняють їх від будь-яких обмежень і порушень.

Суттєве значення для глибокого і різнобічного вивчення суб'єктивних прав має ціннісний (аксіологічний) підхід. Під соціальною цінністю суб`єктивних прав слід розуміти значущість для суспільства і його розвитку реалізації конкретних суб'єктивних прав. Вбачається доцільним визначити соціальну і особисту цінність суб'єктивних прав з урахуванням найголовніших сфер суспільних відносин, у яких ці права знаходять свою реалізацію.

Соціальна цінність суб'єктивних прав з економічної точки зору вбачається у тому, що їх наявність:

а) відображує можливості держави матеріально забезпечувати реалізацію певних суб'єктивних прав;

б) забезпечує суб'єктам можливість активної участі в економічному житті суспільства і тим самим сприяє зміцненню його матеріального становища.

З політичної точки зору соціальна цінність суб'єктивних прав виявляється у тому, що вони:

а) є мірою досягнутого в суспільстві прогресу щодо встановлення дійсного демократизму, визнання і забезпечення свободи особи;

б) забезпечують громадянам активну участь у всіх сферах суспільного життя і тим самим активізують соціально-політичне життя суспільства;

в) фіксують певні повноваження, стимулюють суспільне корисну поведінку суб'єктів.

Соціальна цінність суб'єктивних прав з ідеологічної точки зору полягає у тому, що вони:

а) є втіленням пануючих у суспільстві поглядів на демократію, гуманізм, права особи;

б) виступають дійсним засобом пропаганди досягнень суспільства у гуманітарній сфері;

в) є інструментом викриття перекручень дійсних досягнень, суспільства у гуманітарній сфері.

З юридичних позицій соціальна цінність суб'єктивних прав вбачається у тому, що вони:

а) є правовим інструментом розвитку демократії у суспільстві на основі принципів гуманізму і свободи особи;

б) визначають систему взаємних юридичних прав та обов'язків держави і особи;

в) виступають регулятором поведінки громадянина шляхом фіксації певних еталонів поведінки, які відповідають інтересам суспільства;

г) є інструментом поєднання порядку і організованості з активністю і самостійністю поведінки громадян.

Під особистою цінністю суб'єктивних прав слід розуміти те значення, що має для громадянина, його розвитку, задоволення інтересів і потреб наявність і реалізація певних повноважень, що виходять з тих або інших суб'єктивних прав.

Цінність суб'єктивних прав для особи з економічної точки зору вбачається у тому, що вони надають можливість вимагати від держави відповідного матеріального забезпечення у реалізації повноважень, що випливають з того або іншого суб'єктивного права.

З політичної точки зору цінність суб'єктивних прав для особистості виявляється у тому, що вони:

а) уможливлюють визначення реального положення особи як вищої цінності у державі і суспільстві;

б) вказують особистості, в яких сферах і в якому просторі держава розглядає його як вирішальну силу політичних процесів у суспільстві.

Цінність суб'єктивних прав для особистості з ідеологічної точки зору вбачається у тому, що вони дають змогу індивіду уявити, якою мірою в них виражено принципи демократії, гуманізму, справедливості, що мають загальнолюдську цінність.

З юридичної точки зору цінність суб'єктивних прав щодо особистості вбачається у тому, що вони:

а) є засобом упорядкування суспільних відносин і дозволяють громадянину планувати свою поведінку і прогнозувати поведінку інших суб'єктів;

б) визначають систему конкретних повноважень громадянина у найважливіших сферах суспільних відносин;

в) є юридичним інструментом набуття громадянином тих чи інших соціальних благ;

г) слугують основою системи юридичних та інших засобів забезпечення участі громадян у найважливіших сферах соціальних відносин.

 

Питання для засвоєння матеріалу:

 

1. Як Ви розумієте поняття "право людини", "право особистості", "право громадянина"?

2. Який історичний шлях пройшов розвиток цих прав і свобод?

3. За якими головними принципами будуються відносини особи і держави у демократичному суспільстві?

4. З яких ознак і складових утворюється правовий статус людини і громадянина?

5. Який зміст відбивають визначення "право в об'єктивному розумінні" і "право у суб'єктивному розумінні"?

6. Що ми розуміємо, коли говоримо про суб'єктивне право у широкому і вузькому розумінні?

7. У чому полягають концепції, що розглядають сутність суб'єктивного права?

8. Які конкретні повноваження охоплює поняття "суб'єктивне право"?

9. Які існують гарантії реалізації суб'єктивних прав?

10. У чому полягає соціальна цінність суб'єктивних прав?

11. Що таке юридичний обов'язок, який існує зв'язок між суб'єктивним правом і юридичним обов'язком?

 

ГЛАВА 6




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Співвідношення держави та особистості | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.