• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Правова культура

Загальновизнано, що правова культура відбиває не тільки суб’єктивну сторону правової поведінки особистості, але і матеріалізацію її ідей, почуттів, уявлень як усвідомленої необхідності та внутрішньої потреби. В загальних рисах вона є системою різноманітних відношень, процесів творення її складових елементів у історично-практичному процесі людства.

Правова культура — це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Складовою культури як соціального явища важливим є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т.ін.), ступінь оволодіння ними і практичного їх впровадження у життя.

Комаров С.А. – про високий рівень правової культури свідчить:

1. Якість правотворчого процесу та реалізація права.

2. Достатній рівень мислення і психічного сприйняття правової реальності.

3. Усвідомлення специфічних способів діяльності правоохоронних органів.

4. Усвідомлення результатів реалізації вимог законності у вигляді стійкого та стабільного правопорядку.

Загальними рисами правової культури є властивості, притаманні всім видам культури як умови, способу і результату діяльності особи і суспільства, в процесі якої відбувається розвиток людських сил і відносин, самої особи в усій різноманітності її виявлень. Особливі риси правової культури пов'язані з правом, правовою системою й іншими правовими явищами. Правова культура є ознакою високого ступеня участі членів суспільства у його правовому житті, здійснення правової діяльності, відображує стан законності і правопорядку, рівень правосвідомості.

Показник правової культури — це міра активності суб'єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян. Рівень досягнутої у суспільстві правової культури значною мірою впливає на ефективність правового регулювання, характер законодавства, форми і засоби забезпечення прав громадян, ступінь визначення загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права.

В юридичній науці склалося декілька методичних підходів до вивчення правової культури, найважливішими серед яких є структурно-функціональний і аксіологічний. Структурно-функціональний підхід базується на розумінні правової культури як сукупності (системи) елементів правової дійсності (правової надбудови, правової системи) у єдності з їх реальним функціонуванням, тобто основна увага у цьому випадку зосереджується на статиці і динаміці правової культури. Якщо статичний (структурний) аспект правової культури — це її склад, внутрішня форма, то динамічний (функціональний) — виникнення, розвиток і взаємодія елементів правової культури між собою та іншими соціальними явищами.

Правова культура багато в чому є звязковим ланцюжком між соціально-економічними інтересами та потребами окремої особистості, соціальними групами та усім суспільством, що відбивається у правових нормах та їх правовій поведінці.

Правову культуру можливо розглядати у широкому та вузькому розумінні цього слова.

У широкому – це сукупність певник компонентів юридичної надбудови в їх реальному функціонуванні, комплекс уявлень тієї чи іншої людської спільноти про право, посадових осіб тощо.

У вузькому – це сукупність матеріалізованих ідей, почуттів, уявленгь як усвідомлена необхідність та внутрішня потреба поведінки особистості в галузі права, яка базується на високій правовії свідомості. Є і інша класифікація.

Так, Копєйчиков В.В. поділяє на -

Структура правової культури має складний характер.

Залежно від носія (суб'єкта) правової культури її поділяють на:

- правову культуру суспільства,

- правову культуру соціальної групи

- правову культуру особи.

Кожному з цих суб'єктів притаманні свої цінності, характерні риси, функції тощо.

Правова культура суспільства складається з таких найбільш великих правових утворювань:

1) системи правових норм як особливих правил поведінки, що зовні відображені у системі нормативних правових актів та конкретизуючих їх актів індивідуального регулювання;

2) сукупності правовідносин, тобто суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових норм, які складаються з юридичних прав і обов'язків;

3) сукупності суб'єктів права (фізичних, включаючи посадових осіб, державних та інших організацій, соціальних груп, соціальних спільностей);

4) правосвідомості — системи духовного відображення правової дійсності;

5) режиму законності і правопорядку — стану фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, зміст яких складають правомірні дії суб'єктів права.

Динамічний (функціональний) аспект правової культури може розглядатись як сукупність правових процесів:

- правоутворення,

- правового мислення,

- правового регулювання,

- правотворчості,

- реалізації норм права,

- правозастосування,

- правомірної поведінки.

Якщо структурно-функціональний підхід до правової культури відображує її обсяг і елементи, то аксіологічний — якісну характеристику.

Правова культура розуміється як система правових цінностей, що утворюються у ході розвитку суспільства і відображують прогресивні досягнення минулого і сьогодення. Плідність такого розуміння правової культури випливає з того, що визнання ціннісних характеристик її сутності дозволяє досить чітко відмежувати правову культуру від правових явищ утилітарного або регресивного та протиправного характеру. Тому якісна відмінність правової культури полягає у її відповідності правовому прогресу. Якщо сутністю соціального прогресу є становлення свободи, то правовий прогрес — це її правова форма, правове становище особи в суспільстві, правовий статус громадянина в державі, що відповідають ступеню визнання загальнолюдських цінностей, таких, як права і свободи особи, що забезпечуються і гарантуються державою кожному громадянину.

Таким чином, правова культура відображує ціннісний (аксіологічний) аспект, правову систему, правову надбудову, правову дійсність з точки зору їх функціонування, спрямування на забезпечення прогресивного розвитку суспільства. Правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб'єктів (соціальних спільностей, груп, особи), вона є умовою, формою і результатом культурної правової діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються існуючі і утворюються нові правові цінності.

Правова культура особи включає:

- правосвідомість,

- розуміння принципів права,

- повагу до нього,

- упевненість у справедливості законів, юридичних прав і обов'язків та інших правових явищ.

За змістом правову культуру доцільно поділяти на такі блоки:

а) правосвідомість як систему відображення суб'єктом правової дійсності;

б) правомірну поведінку і правове мислення;

в) результати правомірної поведінки і правового мислення.

За характеристикою правової діяльності (правомірної поведінки) правову культуру особи поділяють на:

1) теоретичну і практичну, в т.ч. професійну;

2) продуктивну і репродуктивну.

У процесі правомірної поведінки виробляються правові цінності матеріального і духовного порядків. Суб'єкти права реалізують правові норми і відтак відтворюють певні зміни у правовому середовищі, які у відповідних умовах виступають як правові цінності. Єдність індивідуальної правової культури і правомірної поведінки деталізується через поняття культурного стилю правомірної поведінки, який характеризується:

а) ступеня виявлення в них цінностей правової культури суспільства;

б) того особливого, що притаманне правовій культурі і правомірній поведінці суб'єкта як члена соціальної групи;

в) індивідуально-неповторного, нового, що є результатом творчості даного суб'єкта.

Індивідуальність правової культури виявляється у стилі правомірної поведінки, що зумовлює сукупність його характерних особливостей і ознак. Стиль правомірної поведінки особи характеризується сталою специфічністю у вирішенні життєвих проблем і завдань і в цьому аспекті є важливим показником її правової підготовки, досвіду, виявляє особливості вибору варіанта правомірної поведінки в межах, що визначені правовими нормами.

Питання для засвоєння матеріалу:

1. Як Ви розумієте правосвідомість як категорію теорії права, які її основні ознаки?

2. Яку роль відіграє правосвідомість у процесі реалізації приписів права?

3. Які основні елементи структури правосвідомості Ви знаєте?

4. Які функції притаманні правосвідомості?

5. Яке існує співвідношення між поняттями "правові знання", "правові оцінки" і "правові установки"?

6. Який зв'язок існує між правовою ідеологією і право­вою психологією?

7. У чому полягає соціальне значення правової культури?

8. Яке існує співвідношення між правовою державою і правовою культурою?

9. Які Ви знаєте складові правової культури, які функ­ції вона виконує у суспільстві?

Переглядів: 2696