Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Правова культура

Загальновизнано, що правова культура відбиває не тільки суб’єктивну сторону правової поведінки особистості, але і матеріалізацію її ідей, почуттів, уявлень як усвідомленої необхідності та внутрішньої потреби. В загальних рисах вона є системою різноманітних відношень, процесів творення її складових елементів у історично-практичному процесі людства.

Правова культура це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Складовою культури як соціального явища важливим є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т.ін.), ступінь оволодіння ними і практичного їх впровадження у життя.

Комаров С.А. – про високий рівень правової культури свідчить:

1. Якість правотворчого процесу та реалізація права.

2. Достатній рівень мислення і психічного сприйняття правової реальності.

3. Усвідомлення специфічних способів діяльності правоохоронних органів.

4. Усвідомлення результатів реалізації вимог законності у вигляді стійкого та стабільного правопорядку.

Загальними рисами правової культури є властивості, притаманні всім видам культури як умови, способу і результату діяльності особи і суспільства, в процесі якої відбувається розвиток людських сил і відносин, самої особи в усій різноманітності її виявлень. Особливі риси правової культури пов'язані з правом, правовою системою й іншими правовими явищами. Правова культура є ознакою високого ступеня участі членів суспільства у його правовому житті, здійснення правової діяльності, відображує стан законності і правопорядку, рівень правосвідомості.

Показник правової культури — це міра активності суб'єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян. Рівень досягнутої у суспільстві правової культури значною мірою впливає на ефективність правового регулювання, характер законодавства, форми і засоби забезпечення прав громадян, ступінь визначення загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права.

В юридичній науці склалося декілька методичних підходів до вивчення правової культури, найважливішими серед яких є структурно-функціональний і аксіологічний. Структурно-функціональний підхід базується на розумінні правової культури як сукупності (системи) елементів правової дійсності (правової надбудови, правової системи) у єдності з їх реальним функціонуванням, тобто основна увага у цьому випадку зосереджується на статиці і динаміці правової культури. Якщо статичний (структурний) аспект правової культури — це її склад, внутрішня форма, то динамічний (функціональний) — виникнення, розвиток і взаємодія елементів правової культури між собою та іншими соціальними явищами.

Правова культура багато в чому є звязковим ланцюжком між соціально-економічними інтересами та потребами окремої особистості, соціальними групами та усім суспільством, що відбивається у правових нормах та їх правовій поведінці.

Правову культуру можливо розглядати у широкому та вузькому розумінні цього слова.

У широкому – це сукупність певник компонентів юридичної надбудови в їх реальному функціонуванні, комплекс уявлень тієї чи іншої людської спільноти про право, посадових осіб тощо.

У вузькому – це сукупність матеріалізованих ідей, почуттів, уявленгь як усвідомлена необхідність та внутрішня потреба поведінки особистості в галузі права, яка базується на високій правовії свідомості. Є і інша класифікація.

Так, Копєйчиков В.В. поділяє на -

Структура правової культури має складний характер.

Залежно від носія (суб'єкта) правової культури її поділяють на:

- правову культуру суспільства,

- правову культуру соціальної групи

- правову культуру особи.

Кожному з цих суб'єктів притаманні свої цінності, характерні риси, функції тощо.

Правова культура суспільства складається з таких найбільш великих правових утворювань:

1) системи правових норм як особливих правил поведінки, що зовні відображені у системі нормативних правових актів та конкретизуючих їх актів індивідуального регулювання;

2) сукупності правовідносин, тобто суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових норм, які складаються з юридичних прав і обов'язків;

3) сукупності суб'єктів права (фізичних, включаючи посадових осіб, державних та інших організацій, соціальних груп, соціальних спільностей);

4) правосвідомості — системи духовного відображення правової дійсності;

5) режиму законності і правопорядку — стану фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, зміст яких складають правомірні дії суб'єктів права.

 

Динамічний (функціональний) аспект правової культури може розглядатись як сукупність правових процесів:

- правоутворення,

- правового мислення,

- правового регулювання,

- правотворчості,

- реалізації норм права,

- правозастосування,

- правомірної поведінки.

Якщо структурно-функціональний підхід до правової культури відображує її обсяг і елементи, то аксіологічний — якісну характеристику.

Правова культура розуміється як система правових цінностей, що утворюються у ході розвитку суспільства і відображують прогресивні досягнення минулого і сьогодення. Плідність такого розуміння правової культури випливає з того, що визнання ціннісних характеристик її сутності дозволяє досить чітко відмежувати правову культуру від правових явищ утилітарного або регресивного та протиправного характеру. Тому якісна відмінність правової культури полягає у її відповідності правовому прогресу. Якщо сутністю соціального прогресу є становлення свободи, то правовий прогрес — це її правова форма, правове становище особи в суспільстві, правовий статус громадянина в державі, що відповідають ступеню визнання загальнолюдських цінностей, таких, як права і свободи особи, що забезпечуються і гарантуються державою кожному громадянину.

 

Таким чином, правова культура відображує ціннісний (аксіологічний) аспект, правову систему, правову надбудову, правову дійсність з точки зору їх функціонування, спрямування на забезпечення прогресивного розвитку суспільства. Правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб'єктів (соціальних спільностей, груп, особи), вона є умовою, формою і результатом культурної правової діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються існуючі і утворюються нові правові цінності.

Правова культура особи включає:

- правосвідомість,

- розуміння принципів права,

- повагу до нього,

- упевненість у справедливості законів, юридичних прав і обов'язків та інших правових явищ.

За змістом правову культуру доцільно поділяти на такі блоки:

а) правосвідомість як систему відображення суб'єктом правової дійсності;

б) правомірну поведінку і правове мислення;

в) результати правомірної поведінки і правового мислення.

За характеристикою правової діяльності (правомірної поведінки) правову культуру особи поділяють на:

1) теоретичну і практичну, в т.ч. професійну;

2) продуктивну і репродуктивну.

У процесі правомірної поведінки виробляються правові цінності матеріального і духовного порядків. Суб'єкти права реалізують правові норми і відтак відтворюють певні зміни у правовому середовищі, які у відповідних умовах виступають як правові цінності. Єдність індивідуальної правової культури і правомірної поведінки деталізується через поняття культурного стилю правомірної поведінки, який характеризується:

а) ступеня виявлення в них цінностей правової культури суспільства;

б) того особливого, що притаманне правовій культурі і правомірній поведінці суб'єкта як члена соціальної групи;

в) індивідуально-неповторного, нового, що є результатом творчості даного суб'єкта.

Індивідуальність правової культури виявляється у стилі правомірної поведінки, що зумовлює сукупність його характерних особливостей і ознак. Стиль правомірної поведінки особи характеризується сталою специфічністю у вирішенні життєвих проблем і завдань і в цьому аспекті є важливим показником її правової підготовки, досвіду, виявляє особливості вибору варіанта правомірної поведінки в межах, що визначені правовими нормами.

 

Питання для засвоєння матеріалу:

 

1. Як Ви розумієте правосвідомість як категорію теорії права, які її основні ознаки?

2. Яку роль відіграє правосвідомість у процесі реалізації приписів права?

3. Які основні елементи структури правосвідомості Ви знаєте?

4. Які функції притаманні правосвідомості?

5. Яке існує співвідношення між поняттями "правові знання", "правові оцінки" і "правові установки"?

6. Який зв'язок існує між правовою ідеологією і право­вою психологією?

7. У чому полягає соціальне значення правової культури?

8. Яке існує співвідношення між правовою державою і правовою культурою?

9. Які Ви знаєте складові правової культури, які функ­ції вона виконує у суспільстві?

 




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття, структура та функції правосвідомості | ГЛАВА 13

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.