• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття, ознаки і види норм права

Особливим видом соціальних норм є норми права, які є "елементарною часткою" права. У зв'язку з цим для норм права як частини цілого (права в цілому) притаманні свої основні ознаки і властивості. Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої особливі риси: а) норма права — це загальновизнане правило поведінки, яке фор­мулюється державою і має загальнообов'язковий харак­тер. Положення, що містять у собі норми права, повинні сприйматися як безумовна провідна вказівка до дії, що виходить з державних структурні не підлягають обговорен­ню або оцінці з погляду їх доцільності чи раціональності; б) норма права — це формально визначене правило поведінки. У нормі права закріплюються права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також санкції, що засто­совуються у випадках порушень настанов норми. Ці при­писи повинні виконуватися саме в тому обсязі та у випад­ках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення у тексті правової норми; в) норма права — це правило поведінки загального характеру. Правило поведінки, що міститься у правовій нормі, адресоване не конкретному суб'єктові, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, які регламентуються даною нормою права. Коло суб'єктів, на яких поширюється дія тієї або іншої норми права, може бути різним — від населення держави загалом до невеликих його груп, наприклад, професійних, вікових. Це залежить як від обсягу компетенції органа, що видає норму права, так і від тієї конкретної мети, що ставиться перед нормою права; г) норма права — це правило по­ведінки, що набуває якостей нормативності і загально­обов'язковості у чітко встановленому порядку. Норма права стає такою лише тоді, коли вона видається уповно­важеним на те органом в межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з дотриманням по­рядку розробки, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та відміни дії і змісту норм права; д) норма права — це правило, здійснення якого забезпечується державою.

Реалізація норм права забезпечується, з одного боку, створенням державою реальних умов і засобів, що сприя­ють безперешкодному добровільному здійсненню відповід­ними суб'єктами сформульованих у правовій нормі зразків поведінки, а з другого — засобами заохочення, переконан­ня і примусу до бажаної поведінки, а також можливістю застосування санкцій у разі невиконання вимог правової норми. Норму права можна визначити як обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального харак­теру, що у встановленому порядку приймається, змінює­ться, відміняється та забезпечується відповідними держав­ними органами у межах їх компетенції.

У будь-якій державі існує та постійно розвивається значний масив правових норм. Ця обставина робить до­цільним і необхідним поділ їх на певні види, тобто кла­сифікацію всієї сукупності норм права на групи відповідно до тієї або іншої ознаки. Так, за функціональною спрямо­ваністю норми права поділяються на: а) регулятивні (правоустановчі) — що встановлюють права та обов'язки суб'єктів; б) правоохоронні — що регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав і невико­нання обов'язків, встановлених регулятивними нормами. За предметом правового регулювання (за галузями права) на: норми державного, адміністративного, цивільного й ін­ших галузей права. Галузеві норми поділяються на: а) ма­теріальні — що встановлюють бажане правило поведінки, права та обов'язки суб'єктів; б) процесуальні — що регла­ментують порядок, форми і методи реалізації прав і обов'язків, встановлених в нормах права.

За функціональним призначенням норми права поділяються на:

1. Відправні, що мають найбільш загальний характер, достатньо високу форму абстрагування і містять у собі відправні начала, основи правового регулювання суспіль­них відносин. Відправні норми досить неоднорідні за своїм характером, змістом і цільовим призначенням і, в свою чергу, поділяються на:

а) норми-начала — містять у собі положення, що закріплюють основні підвалини суспільного та державного

устрою;

б) норми-принципи — закріплюють вихідні принципи права;

в) визначально-установчі норми — містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права, пра­вових інститутів, предмет, форми і засоби правового регу­лювання;

г) норми-дефініції — містять повні або неповні визна­чення певних правових категорій та понять.

2. Норми-правила поведінки. На відміну від відправ­них — це норми, що безпосередньо регулюють поведінку людей, суспільні відносини.

З точки зору характеру приписів, що включають норми права, вони поділяються на: а) зобов'язуючі — які закріплюють обов'язки певних суб'єктів; б) забороняючі — що містять у собі заборону щодо здійснення тих або інших діянь; в) уповноважуючі — котрі наділяють суб'єктів певними правами.

За формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів норми права поділяються на:

а) категоричні (імперативні) — що приписують чітко визначені дії, однозначно закріплюють вичерпний перелік прав і обов'язків суб'єктів і не допускають від них ніяких збочень;

б) диспозитивні — які встановлюють певні правила і обов'язки суб'єктів, але за згодою суб'єктів допускають їх доповнення;

в) рекомендаційні — що встановлюють варіанти бажаної, але необов'язкової поведінки;

г) заохочувальні — які встановлюють засоби заохочу­вання за здійснення бажаних або корисних для держави і суспільства діянь.

Переглядів: 801