• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Структура норми права

Питання про структуру норм права є одним з дис­кусійних у юридичній науці.

Найпоширенішою є ідея про трьохелементну побудову правової норми. Ця позиція випливає з того, що норма права, по-перше, повинна встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов'язків суб'єктів; по-друге, вона повинна визначати умови, за яких суб'єкти можуть реалізовувати ці права та обов'язки, і, по-третє, — закріплює певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться. Відповідно до вищенаведеного кожна норма логічно складається з диспозиції, гіпотези та санкції.

Диспозиція — це частина правової норми, в якій у вигляді владного припису визначається те або інше прави­ло поведінки (що повинен робити, або, навпаки, не робити адресат норми). Диспозиції можна поділити на такі види:

а) визначена диспозиція — закріплює однозначне правило поведінки, тобто учасники певних відносин можуть поводити себе лише так, як зазначено у нормі права, вони позбавлені можливостей для вибору іншої поведінки; б) не повністю визначена диспозиція — вказує лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточню­ють свої права та обов'язки самостійно; в) відносно визна­чена диспозиція — вказує на права і обов'язки суб'єктів, але надає можливості для їх уточнення залежно від кон­кретних обставин.

Гіпотеза — це частина норми, в якій визначаються умови, за яких наступає чинність правил, що встановлені в диспозиції. Гіпотеза відповідає на питання: коли? де? в якому випадку? за якої умови? Вона визначає можливості застосування норми (правил поведінки, що містяться у її диспозиції) до тих або інших умов, визначає межі чинності диспозиції. Тому відсутність або нечіткість викладення змісту гіпотези правової норми може призвести до невірної оцінки фактів, а значить — до довільних, не передбачених у праві, дій суб'єктів.

Визначена гіпотеза вичерпно визначає ті умови, за наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції правової норми. Не повністю ви­значена гіпотеза містить формулювання у загальній формі типу: "у необхідному випадку", а наявність або відсутність цієї необхідності визначається відповідними суб'єктами. Відносно визначена гіпотеза обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Література наводить також поділ гіпотез на абстрактні та казуальні. Абстрактна гіпотеза — це гіпотеза, в якій умови застосування норми визначаються загальними родо­вими ознаками, без глибокої деталізації, що надає мож­ливість охопити та врегулювати значну кількість одно­рідних випадків. А оскільки родові ознаки, що містить у собі абстрактна гіпотеза, явища досить стійкі, то і норми, що мають таку гіпотезу, характеризуються високою стабільністю. Казуальна гіпотеза визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки. Тому дія її поширюється на більш обмежене коло ви­падків, а сама норма має меншу стабільність, ніж за наяв­ності абстрактної гіпотези.

Санкція — це частина правової норми, що містить вка­зівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі. Мета санкції — створення тих або інших неспри­ятливих наслідків для правопорушника. Ці наслідки мо­жуть знайти вираз у різних формах: у примусі до здій­снення певних дій; у визнанні недійсними певних діянь; у зміні правового статусу тих або інших суб'єктів та ін. При цьому характер санкцій залежить від урегульованих нор­мою суспільних відносин і, відповідно, від особливостей окремих галузей права, які включають ту чи іншу норму. Так, санкції норм державного права зводяться здебільшого до визнання недійсними певних діянь, що здійснювалися з порушеннями правових приписів, а санкції норм цивіль­ного права — до заходів майнової відповідальності.

Визначена санкція вказує на конкретний засіб впливу на правопорушника. Відносно визначена санкція вказує на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається, виходячи з особливостей конкретної справи.

Юридична література наголошує, що трьохелементна структура є однією з ознак, що відрізняє норму права від інших соціальних норм і без якої норма права перестає бути сама собою.

Переглядів: 564