Звичаєве право Африки

Пізнання особливостей звичаєвого права допомагає засувати закономірності та тенденції розвитку систем національного права країн Африканського континенту, які й сьогодні стоять перед проблемою вибору шляху свого розвитку. Соціальні, економічні, політичні, етнічні й культурні параметри цих країн вельми різноманітні, розрив між рівнями розвитку окремих суспільств досить значний.

Соціальна структура більшості країн Африки не розвинута. Поділ влади між сучасними і традиційними політичними інститутами характеризується певним обмеженням державою влади традиційних інституцій (родоплемінної та феодальної верхівки), які, в свою чергу, впливають на державну політику не тільки через традиційні соціальні норми, а й використовують сучасні форми і методи політичної діяльності (лобізм, безпосередня участь у роботі парламенту тощо). Значна роль в соціальному управлінні цих країн належить армії. Демократизація (за західним типом) здійснюється здебільшого зверху — за ініціативою органів державної влади чи окремих кіл. Суттєве значення у цьому процесі має етнічний, релігійний та культурний плюралізм. Він ускладнює роль держави як національного арбітра, стримує проникнення демократичних режимів у глибину етнічних груп, а різноманітність останніх є чинником політичної нестабільності.

Африканське звичаєве право характеризується: 1) неписемною формою; 2) тісною єдністю правових і моральних норм; 3) домінуванням ідеї примирення при вирішенні конфліктних ситуацій; 4) різноманітністю звичаєвих комплексів, обумовлених численністю етнічних спільнот навіть у межах однієї країни; 5) сукупністю елементів соціальних звичаїв і релігійних норм; 6) тим, що воно є правом спільнот, а не індивідів; 7) наявністю відповідальності спільноти чи групи людей за порушення, скоєні їх членами; 8) на відміну від позитивного, для звичаєвого права не існує поняття суб'єктивного права індивіда; 9) інститутам сімейного, земельного, спадкоємницького права притаманний корпоративізм у визначенні прав та обов'язків;

10) дуалізмом офіційного і звичаєвого права.

Колонізація країн Африки мала різні правові наслідки. Кожна метрополія насильницьки нав'язувала своїм підлеглим елементи власної правової системи (англійської, французької, бельгійської, португальської), проте запровадження позитивного права здійснювалося при збереженні інститутів традиційного права. Так, реорганізовані судові системи складалися з колоніальних і традиційних судів;

вводилися закони, які, не відміняючи норм звичаєвого права, регулювали відносини між африканцями на підставі права колоніальних держав; підпадали під заборону варварські місцеві звичаї; проводилася уніфікація норм звичаєвого права. Тому процеси деколонізації обумовили, з одного боку, вилучення елементів законодавства, які закріплювали дискримінацію, колоніальну залежність африканських країн, а з другого, — подальше обмеження дії норм звичаєвого права, їх уніфікацію та створення єдиної національної правової системи.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальна характеристика сім'ї традиційного права	\|	Далекосхідне право

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.