ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Сучасна українська національна ідея — особистість, суспільство, право, держава.

Прочитавши цю книгу, ви ознайомилися з основними ідеями, поняттями та положеннями, що характеризують основні риси, соціальне призначення, практичний вплив на суспільне життя, кожного громадянина існуючих у країні держави і права. Однак в ідеологічному плані роль держави й права зазначеним ніяк не обмежується. За обсягом свого впливу на духовне життя вона значно ширша і глибша з погляду ідейних підвалин, що обумовлюють ідеологічну спрямованість, пануючу в даному суспільстві. Суспільство не може бути вільним від ідеології. Поки у суспільстві існують різні верстви населення, політичні пристрасті, партії та об'єднання, які ставлять за мету досягнення протилежних цілей, завжди існуватимуть й ідеологічні розбіжності.

Демократичне суспільство відрізняється від недемократичного не тим, що перше позбавлено ідеології, а у другому вона займає пануюче становище. Кожному суспільству притаманна певна ідеологія. Дійсно демократичне суспільство пануючим принципом визнає ідеологічний плюралізм, тоді як у недемократичному тоталітарному суспільстві пануючою є лише одна ідеологія. Із викладеного не слід розуміти, що будь-яке суспільство взагалі має бути позбавлене будь-якої об'єднуючої ідеї загальнонаціонального характеру, яка б зосереджувала увагу на найбільш важливих питаннях розвитку країни. Зрозуміло, що така ідея за змістом і формою хоч і матиме саме національний характер, сприйматиме і втілюватиме ще загальновизнані світовою спільністю гуманістичні принципи. Звідси випливає, що українська національна ідея не може грунтуватися тільки на етнічній основі, хоча саме вона обумовлює історичну спрямованість нації.

У зв'язку з цим, коли йдеться про українську національну ідею, державність, інші громадські інститути, поряд з етнічним підходом слід зважати й на поліетнічний, який дає більш повне уявлення про ті процеси, що характеризують суспільне життя в Україні. Національна ідея, як вказував ще І. Багряний, не обов'язково мусила і мусить бути "націоналістичною" — виразником ідей організованого українського націоналізму. Націоналізм як певне наповнення змістом національної ідеї від певних його носіїв, від певного національного і соціального середовища зовсім не вичерпує поняття "національна єдність". Не випадково і М. Грушевський у свій час застерігав, що деякі прояви українського шовінізму, виключності, нетолеранції несимпатичні й небажані, взагалі їх треба визнати національним злочинством і виступати проти них з усією рішучістю. Тут доречно звернутися й до висловлювань з цього приводу І. Франка, який застерігав, що "формальний націоналізм" може перерости у реальну політику "однобічно національної держави", великодержавного шовінізму щодо малих народів. "Національна політика, — продовжував він, — повинна засновуватися на усвідомленні фактичних відносин, а не на розпалюванні низьких почуттів та інстинктів".

Слушне сприйняття наведених, а також інших думок, спрямованих проти націоналістичного підходу щодо засад формування української державності, у деяких випадках призводить до негативного ставлення до процесу формування української національної ідеї. Навряд чи з цим можна погодитися. Справа в тому, який саме зміст буде покладено у цю ідею: чи вона буде ідеєю націоналістичного спрямування, чи дійсно демократичного, де поняття "національна ідея" поряд з етнічною буде охоплювати й поліетнічну ознаку, тобто усіх громадян різних національностей, що живуть в Україні і становлять народ України.

У зв'язку із зазначеним будь-які погляди щодо розвитку суспільства і державотворення в Україні, які грунтуються виключно на етнічній основі, у який би "привабливий" одяг їх не одягали, не можуть бути визнані демократичними. Такий висновок випливає з того, що конкретна мораль, яка становить основу будь-якої дійсно демократичної і гуманістичної ідеї, базується на єдиних безперечних моральних настановах, насамперед тих, що проголошені у Нагорній проповіді.

Національна ідея в Україні, як і в кожній іншій країні, не залишається незмінною. Змінюються умови життя й відповідно до цього національна ідея поступово наповнюється новим змістом як з погляду завдань сьогодення, так і тих, що орієнтовані на близьку та більш далеку перспективу. І дуже небезпечно, формуючи національну ідею, оглядатися тільки назад і не бачити тих реалій, які характеризують сьогоднішній стан справ. На жаль, саме такий підхід має місце у дослідженнях і прогнозах деяких сучасних громадських діячів та вчених з питань подальшого розвитку українського суспільства. Українському народові є чим пишатися у минулому. Не багато на земній кулі націй, історичні підвалини яких з точки зору державності мали б такого предка, як Київська Русь, з погляду духовності — такий приклад, як масове хрещення народу, з погляду національної гідності — багатовікову героїчну боротьбу за свою незалежність і самостійність.

Сучасна українська національна ідея — це багатогранна ідеологія, яка охоплює усі без винятку сфери життя українського суспільства і держави, орієнтує на досягнення близьких та більш далеких цілей. Оскільки у цій книжці йдеться про державу і право, саме під цим кутом зору ми у загальних рисах зробили спробу висвітлити відповідний зміст української національної ідеї.

Безумовно, що в центрі сучасної української національної ідеї стоїть особистість, її життя, добробут, культура, все з чим пов'язане життя людини, її щастя, благополуччя. Саме для людини, в ім'я людини існують суспільство і держава, діють різні громадські структури. Ця ідея домінує і в сфері правового регулювання, де особливе місце займають права людини і громадянина, що повністю відповідає демократичним світовим стандартам. Однак нині, коли в умовах демократичного режиму свідомість українського народу все більш зростає, зміст національної ідеї не зводиться лише до проголошення прав людини та закріплення їх в Конституції і чинному законодавстві. Йдеться вже про те, що стосовно кожного суб'єктивного права людини і громадянина повинен бути розроблений механізм практичної реалізації не тільки конституційних, але й усіх інших прав і свобод, їх ефективного захисту.

На жаль, сьогодні цей один з найголовніших аспектів національного розвитку не став ще головним у процесі повсякденного правотворення. Основна увага сьогодні приділяється питанню проголошення все нових і нових прав і свобод, що, безперечно, теж необхідно, замість чіткого правового врегулювання практичного їх здійснення.

Важливими складовими національної ідеї щодо статусу особи у суспільстві повинні бути розвиток національної самосвідомості людини, її культури, взагалі інтелекту нації, виховання активних носіїв ідей демократії і прогресу. З давніх часів історія України знає чимало прикладів, коли народ вів активну, відчайдушну боротьбу за свою свободу та незалежність. Але має рацію професор О. Білодід, коли зазначає, що поряд з миролюбністю характеру багатьох українців, намаганням уникнути конфліктних ситуацій, терпінням мали місце вияви як особистої, так і в цілому якоїсь соціальної пасивності, що почасти знайшло свій вираз в українському фольклорі, де сподівання на кращу долю у більшості випадків передує проголошенню активної особистої діяльності у пошуках кращого життя.

Саме тому сучасна українська національна ідея має бути зорієнтована на соціальну активність особистості, у тому числі на правову активність, без якої дійсно демократичну державу неможливо побудувати.

Сучасна українська ідея зорієнтована на створення в Україні громадянського суспільства, основу якого становить приватна власність, що гарантує ліквідацію відчуження від засобів виробництва, бо справді вільним може бути лише той, хто у тій чи іншій формі володіє власністю. Громадянське суспільство — це сфера самовияву вільних індивідів та об'єднань громадян, які добровільно об'єдналися і захищені від незаконного втручання органів державної влади у їх діяльність.

Проблема формування в Україні громадянського суспільства стає найважливішою тезою сучасної національної ідеї. В. Липинський зазначав, що взаємовідносини громадянського суспільства і держави визначає закон, в основі якого лежить взаємне обмеження права сильніших правом слабших і права слабших правом сильніших. Коли держава поневолює громадянське суспільство, тоді "нищиться" закон, бо право сильніших не обмежено правом слабших. У такій державі панує беззаконня. Але так само "нищиться закон", коли громадянське суспільство поневолює державу і коли сила сильніших розкладається слабкістю слабших. Закон, — зазначає він, — існує лише при гармонійному співвідношенні громадянського суспільства і держави.

Наведене свідчить про великий вплив держави і права на реалізацію української національної ідеї щодо формування справді демократичного громадянського суспільства. При цьому слід зважати на те, що яким позитивним не було б громадянське суспільство, його не можна розглядати як самоціль, бо самоціллю завжди є право, найвищий статус людської особистості, а таке суспільство створює для цього всі необхідні умови. І тут багато залежить від держави, міри її сприяння розвитку громадянського суспільства, вдосконаленню всієї правової системи.

Питання права, його розвитку за сучасних умов слід розглядати як невід'ємну складову сучасної української національної ідеї. Про це варто наголосити, бо за часів сталінізму пануюча тоді правова система відіграла негативну роль саме у плані жорстокої боротьби з національною ідеєю українського народу. Нині мова йде про правову ідею, суть якої зводиться до того, що саме право як узагальнююча міра свободи, рівності і справедливості повинно сприяти реальному здійсненню особистих прав і свобод. Такий підхід, у свою чергу, потребує значної роботи щодо вдосконалення норм і інститутів чинного українського права, реформування деяких його галузей, поліпшення структури і діяльності правоохоронних органів.

Слід наголосити, що цінність права органічно притаманна українській національній ідеї, про що переконливо свідчить уся історія українського народу. Не багато існує країн, де з давніх часів повага до права стала нормою громадського життя, організації та здійснення державної влади. Ще за часів Київської Русі договори, що укладали князі між собою та з народом, у яких встановлювалися права та обов'язки кожної із сторін, особливо у вирішенні основних питань внутрішньої та зовнішньої політики, мали велике значення. Так, договори Київської Русі з Візантією забезпечували правове врегулювання усіх складних питань їх міждержавних стосунків. Саме в Україні, у тяжку годину відстоювання своєї національної незалежності з'явився правовий документ дійсно світової значущості — Конституційний проект Пилипа Орлика 1710 р. Тим самим було започатковано процес національного конституційного розвитку, який був продовжений і в подальші часи в проектах Георгія Андрузького, Михайла Драгоманова та інших, поки в березні 1917 р. універсалами Центральної Ради, а потім її Конституцією 1918 р. не був закладений фундамент нинішнього Основного Закону України.

З цих позицій слід оцінювати історичне значення таких актів Верховної Ради, як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. і Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Саме вони здійснили найголовнішу правоустановчу функцію — створили необхідні підвалини для прийняття Конституції України 28 червня 1996 р., яка повністю відповідає відправним засадам демократичної соціальної правової держави. І завдання кожного громадянина вільної України полягає у тому, щоб всіляко сприяти розвитку процесу українського державотворення. Найважливіші завдання цього процесу полягають у тому, щоб у ньому органічно були враховані як свій особистий національний досвід формування незалежної демократичної держави, так і позитивні надбання такого процесу у країнах світової співдружності.

Основна мета авторів цієї книги й полягала в тому, щоб відповідно до навчального курсу загальної теорії держави і права ознайомити читача з цим досвідом і цими надбаннями відповідно до програми зазначеного курсу.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Далекосхідне право	\|	Варіант №3

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.