ВНУТРІШНЬОВЕННИЙ НАРКОЗ

Перша спроба виконана М. І. Пироговим в 1847р. шляхом введення ефіру. В 1909р. С. П. Федоров з успіхом використав в/в гедоналовий наркоз. Зараз застосовують: гексенал, пентоталон, тіопентал – натрій, натрій – оксібутірат, пропандіол, кетамін.

Переваги в/в наркозу: швидке введення в наркоз, відсутність стадії збудження, приємне для хворого засинання. Недоліки: короткочасна анестезія, вузький спектр дії. Найчастіше використовуються похідні барбітурової кислоти: тіопентал – натрій, гексенал. Їх особливості: викликають швидке наступлення наркотичного сну, відсутня стадія збудження, швидке прокидання.

Гексенал: викликає менше пригнічення дихання. Використовують 1% р-н (1 г на 100 мл 0,9% NaCl) швидкість введення 1мл – 10–15 сек (тіопентал – 1%). Після введення 3–5 мл р-ну на протязі 30 сек. визначають чутливість хворого до барбітуратів. Тривалість наркозу 10 – 15 хв. Допускається

фракційне введення 100 – 200 мл препарату. Загальна доза – не більше 1000 мл (1гр). Швидке введення – викликає пригнічення дихання до кінця першої хвилини хворий починає плутатись в рахунку. Загальна доза 0,5–0,7 г. Максимальна тривалість 1,5 – 2 год. по 3 – 5 мл . (3,4 – 6 г). Перебіг наркозу: швидке засипання без нудоти та блювоти не відчуваючи задуху, без відчуття страху; через 1,5 хв. хворий спокійно засинає (10 – 20 мл. р-ну наркотичної речовини); на початку наркозу свідомість втрачена, але больова чутливість збережена; наркотичний сон викликає без ознак збудження. Ускладнення: пригнічення дихання; знижує моторику кишок; недоцільно вводити при сепсисі.

Тіопентал – натрій. Використовують: 2 – 2,5% р-н (для людей похилого віку 1% р-н; ректально – 5%р-н); максимальна доза для дорослих – 1 гр.; 0,04 гр. для дітей до 3 років. Сильніший гексенала в 2 рази. Стимулює вагус. Не використовують у хворих з бронхіальною астмою. Його антагоністом є бемегрід.

Пропанідід (сомбревін) випускається в ампулах по 10 мл 5%; вводять в/в в розрахунку 7-10 мг на кг маси тіла; використовують для ввідного наркозу. Сон наступає “на кінці голки” і триває 5 – 6хв. Прокидання швидке, спокійне. Недоліки: після втрати свідомості виникає гіпервентиляція; деколи виникає апное або гіпотензію.

Оксибутірат – натрій створює поверхневу анестезію; має атигіпоксичну, слабку знеболюючу і наркотичну дію. Середня доза препарату 100–150 мг на кг маси тіла. Вводять повільно (1– 2 мл/хв) розвівши 5% р-ном глюкози. Наркотична дія настає через 4–6 хв і продовжується до 2-х годин. Хірургічна стадія настає через 30 – 40 хв.

Кетамін гідрохлорид (каліпсол): використовується для ввідного, комбінованого та мононаркозу. Викликає поверхневий сон. Стимулює серцево-судинну систему. Вводять в/м 6–8 мг на кг маси тіла. Починає діяти через 6–8 хв на 30–40 хв. В/в крапельно вводять 0,1% р-н (по 30–60 крапель/хв). Препарат знижує соматичну чутливість та в меншій мірі вісцеральну. Доцільно використовувати при травматичних шоках з крововтратою. Не можна змішувати з барбітуратами (утв. осад). Протипоказання: гіпертонічна хвороба; гіпертензія; епілепсія.

Причинами ускладнень наркозу можуть бути необґрунтовано вибрані препарати для наркозу, пошкодження в наркозному апараті, неправильна техніка проведення знеболювання, важкий вихідний стан хворого, неякісна підготовка та діагностика до операції та ін. Ускладнення можуть бути під час наркозу і пізні ускладнення. Ускладнення під час наркозу проявляються в вигляді порушень функції життєво важливих органів та систем, найбільш часто дихальної та серцево-судинної.

До ускладнень з боку серцево-судинної системи відносяться: раптова зупинка серця та кровообігу, порушення ритму та провідності, тромбози та емболії, а також набряк легень.

1. Раптова зупинка серця - ускладнення, призводить до припинення циркуляції крові (асистолія, фібриляція шлуночків, електромеханічна дисоціація). Клінічно зникає пульс на магістральних артеріях, артеріальний тиск не визначається, серцебиття не прослуховується, відмічається зупинка дихання. Слизові оболонки ціанотичні, зіниці розширені, на світло не реагують, м'язи розслаблені, операційна рана не кровить. При зупинці серця слід припинити операцію, почати непрямий масаж серця (при відкритій грудній порожнині - прямий масаж) та ШВЛ 100% киснем. Якщо масаж не дає позитивного ефекту, внутрішньосерцево вводять 1-2 мл 0.1% р-ну адреналіну, 1 мл 0.1% р-ну атропіну та 10 мл 10% р-ну кальцію хлориду (глюконату). При виникненні фібриляції шлуночків серця проводять електричну дефібриляцію.

2. Порушення серцевої діяльності (аритмія, артеріальна гіпотензія, атріовентрикулярна блокада серця та ін.) виникає при поверхневій анестезії, виявляється операційний шок. Спід припинити операцію, поглибити анестезію, ввести протишокові препарати, перелити кров та кровозамінники (поліглюкін, реополіглюкін, желатиноль), по показам антиаритмічні засо6и, кардіостимуляція та ін. Операцію продовжують після ліквідації шоку, відновлення нормальної серцевої діяльності, компенсація крововтрати.

3. Емболії та тромбози в анестезіологічній практиці зустрічаються рідко. Повітряна емболія можлива при операціях

на серці та магістральних венах, відділенні плаценти, також при пункціях магістральних вен та при внутрішньовенних вливаннях. Повітря, пройшовши через праву половину серця, попадає в легеневу артерію, викликаючи картину гострого легеневого серця - клінічно різке падіння артеріального тиску, зупинка серця. Тромбоз вен найчастіше зустрічається в післяопераційному періоді. Сприяючі фактори: гіповентиляція, гіподинамія, застосування осмодіуретиків.

4. Набряк легень (гостра лівошлунковочкова недостатність) - найчастіше виникає у хворих з стенозом мітрального клапану. Характеризується виникненням частішого дихання з застосуванням допоміжних м'язів, ціаноз шкіри та слизових, гучним клекочучим диханням та виділенням з трахеї пінистої рожевої рідини, котра заповнює рот та ніс. При цьому слід провести відсмоктування рідини з трахеобронхіального дерева та почати інгаляцію 100 % киснем через етиловий спирт або антифомсилан, пари котрих зменшує піноутворення (піногасники). При прогресуванні набряку слід перейти на ШВЛ, яку слід проводити застосовуючи більший об'єм повітря з позитивним тиском в кінці видиху 0,5-1 кПа. При цьому хворому внутрішньовенно вводять кортикостероїди, гангліоблокатори, діуретики, серцеві засоби, наркотичні анальгетики - тільки якщо хворий у свідомості.

Порушення дихання. Порушення дихання проявляється порушеннями газового складу крові.

1.Гостра гіпоксія - найчастіше анестезіологічне ускладнення. Розрізняють рефлекторні, механічні та токсичні гіпоксії. Гостра гіпоксія виникає в результаті зупинки дихання -наступає різкий ціаноз слизових, кров стає темною. Якщо не проводити реанімаційних міроприємств наступає зупинка серця та кровообігу. Рефлекторна гіпоксія наступає на початку наркозу в результаті сильної подразнюючої дії засобів для наркозу. Це веде до ларінгоспазму та зупинки дихання. Механічні причини найчастіше викликають гостру гіпоксію. До них відносяться аспірація блювотних мас, западання кореню язика, іноді дихальні шляхи закривають згустки крові, слизу або гною. Центральна (токсична) гіпоксія - найбільш небезпечна. Виникає на ґрунті передозування анестетиків, важкої

операційної травми, крововтрати, інтоксикації, викликаною вихідною важкістю захворювання та хронічною гіпоксією тканин. Клінічне різко частішає дихання, впритул до його зупинки, зіниці максимально розширюються, ціаноз шкіри та слизових. Кров темнішає, рана не кровить. Діяльність серця аритмічна, різко падає артеріальний тиск, в подальшому наступає зупинка серця та кровообігу.

2. Гіперкапнія - гостре накопичення вуглекислого газу у крові хворого. Причиною гострої гіперкапнії може бути малий дихальний об'єм з недостатнім виведенням СО2 з легень, відсутність адсорбенту вуглекислого газу в дихальному контурі наркозного апарату. Клінічне підвищення артеріального тиску, хоча пульс не частішає, дихання стає глибоким та рідким, наступає посмикування м'язів тіла, аритмія серця, в подальшому зупинка серця та дихання.

Пізні ускладнення після інгаляційного наркозу обумовлені хірургічною агресією та тривалістю анестезії, що веде до порушення в п/операційному періоді метаболізму, що головним чином проявляється змінами водно - електролітного балансу та кислотно - основного стану (післяопераційна хвороба), в якій виділяють декілька фаз:

1. Фаза підвищення адренергичної кортикоїдної активації - 1 - 3 діб. В цій фазі спостерігається зменшення добового діурезу, затримка води в організмі, атонія травного тракту, зниження тонусу поперечносмугастих м'язів, що веде до зниження функції дихальних м'язів, порушення кислотно -основного стану (респіраторний ацидоз, респіраторний ацидоз, респіраторний алкалоз, метаболічний алкалоз).

2. Фаза зниження адренергічної кортикостероїдної активації – 4 – 8 доба після операції - збільшується діурез, збільшується виділення натрію з сечею, зменшується екскреція калію.

3. Фаза анаболізму - 8 – 14 доба - позитивний азотистий баланс та стабілізація обмінних процесів.

4. Фаза накопичення жирів - після 14 доби -характеризується збільшенням маси тіла.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СТАДІЇ ЕФІРНОГО НАРКОЗУ.	\|	КОМБІНОВАНА ЗАГАЛЬНА АНЕСТЕЗІЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.