Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Характеристика внутрішніх відмінностей

Волинська височинна область (Волинське Опілля).Воно помітно виділяється між прилеглими до нього з півночі мішанолісовими ландшафтами Волинського Полісся, а з півдня – Малого Полісся, яке просторово знаходиться в межах Західно-Українського краю, а типологічне належить до мішанолісових ландшафтів.

Своєрідність Волинського Опілля полягає в тому, що ця територія є великим «островом» серед ландшафтів мішаних хвойно-широколистяних лісів і одним із найбільших у «ландшафтно-опільському поясі» Східно-Європейської рівнини.

Опілля являє собою рівнинні та горбисті території, що виникли серед широколистяних і хвойно-широколистяних лісів у процесі давнього їх землеробського освоєння. На місці лісів із сірими і темно-сірими ґрунтами створювалися поля, опілля, оточені лісами. З подальшим господарським освоєнням лісові площі зменшувалися, виникали великі поля (опілля) серед лісових масивів. І надалі господарське освоєння широколистянолісових ландшафтів призводило до скорочення площі лісів. Головні особливості ландшафтів цієї області зумовлені повсюдним поширенням лесових порід і підвищеністю верхньокрейдових відкладів. Останні є корінною основою ландшафтів разом із пісками, піскуватими глинами і нижньосарматськими вапняками.

У західній частині Волинської височини є льодовикові відклади, які виповняють зниження на поверхні крейдових порід. Долинами Західного Бугу, Стирі та Горині Волинська височина розділена на кілька частин, що відрізняються одна від одної абсолютними висотами і характером рельєфу. Клімат є найбільш вологим серед областей лісостепової зони, чим зумовлено пом'якшення зимових температур (-4,8...-5 °С) і зниження літніх (17-18 °С). Річна сума опадів 600-620 мм. Ґрунтовий покрив строкатий: переважають сірі лісові ґрунти, чорноземи займають вирівняні ділянки. Поширені грабові, дубово-грабові, дубові та дубово-соснові ліси, які займають 9 % території; 75 % земельного фонду становлять сільськогосподарські угіддя, які замінили первинні ландшафти.

Просторова ландшафтна структура Волинського опілля характеризується мозаїчністю, складним поєднанням вододільних, плакорних широколистянолісових, лучно-степових, надзаплавно-терасових і заплавних ПТК. Найбільш поширеними є лесові розчленовані височинні місцевості з темно-сірими і сірими лісовими ґрунтами, грабовими судібровами. Їх розчленовують балки з пологими схилами, широкими заболоченими днищами. Місцевості на 75 % розорано. Супіщаний склад темно-сірих і сірих лісових ґрунтів сприяє розвиткові ерозійних процесів.

На півдні Волинського Опілля знаходяться структурно-денудаційні, дуже розчленовані височини з темно-сірими і сірими лісовими ґрунтами, грабовими і буковими дібровами. Ці місцевості мають найбільші абсолютні відмітки в цій ландшафтній області. Такими є Повчанські висоти (361 м), Мізоцький кряж (345 м), які крутими уступами підносяться над Малим Поліссям. В історичному минулому на цій території переважали широколистянолісові ландшафти. І тепер тут спостерігається найбільша для Волинської височини лісистість – більше 15%.

Східна частина Волинського Опілля є гіпсометричне нижчою порівняно з рештою території. Тут переважають плоскохвилясті й малорозчленовані лесові рівнини із сірими і світло-сірими лісовими ґрунтами, дубово-грабовими і дубово-сосновими лісами. Місцевості складені супіщаними і пилуватими лесоподібними суглинками, які залягають на піщаних породах. Характерною особливістю східної частини Волинського Опілля є проникнення мішанолісових (поліських) ландшафтів. За історичного часу тут домінували дубово-грабові й дубово-соснові ліси, острівне поширення мали лучні степи. Землеробська трансформація ландшафтів тепер сягнула 65 % території. У центральній частині Волинського Опілля в минулому розташовувалися достатньо великі, а в північній частині порівняно невеликі за площею ландшафтні комплекси лучно-степового типу, серед яких розвивалися і лісові ландшафти. Це означає, що в природних умовах на Волинському Опіллі типовий лісостеп не був панівним природним комплексом. Тепер це розорані плоскохвилясті денудаційні рівнини з неглибокими й опідзоленими чорноземами. В орному шарі чорноземів міститься 4-6 % гумусу.

У долинах річок розвинуті заплави з різнотравно-злаковими луками. У широких заплавах річок Іква, Липа, Стубла та інших сформувалися низинні торфовища зі злаково-осоковими, осоково-гіпновими й очеретяними угрупованнями.

Значні меліоративні та природоохоронні заходи на Волинському Опіллі спрямовані на запобігання ерозійним процесам, що зумовлено значною еродованістю ландшафтів (27 %), поширенням середньо- і сильнозмитих ґрунтів. Тому важливу роль відіграють агротехнічні заходи із захисту орних земель від змиву і розмиву, природних кормових угідь від водної і пасовищної ерозії шляхом висіву трав, нормування випасу, залісення еродованих земель, рекультивації земель.

Значна господарське освоєння Волинського Опілля має поєднуватися з бережливим ставленням до природоохоронних об'єктів. Серед них і заказник Вишнева гора, розташований на захід від м. Рівне, біля р. Устя, лівої притоки р. Горинь. Заказник являє собою крейдовий горб з відносною висотою 50 м, тут зберігається степова рослинність. До пам'яток садово-паркового мистецтва належать Рівненський парк, створений наприкінці XVIII ст., Гощанський і Горіхівський парки, засновані в середині XIX ст. У парках налічується від 50 до 75 видів дерев і чагарників, вік яких 200 років і більше.

Мале Полісся. Воно являє собою своєрідну природну область, що розташована між Волинською і Подільською височинами, від Рави-Руської на заході до Житомирського Полісся на сході, де з'єднується з ним у районі міст Славути і Шепетівки. Довжина Малого Полісся – понад 300 км, а середня ширина 20-25 км, найвужча частина знаходиться на південний захід від м. Острог. Північна межа області проходить поблизу населених пунктів (із заходу на схід): Белз – Червоноград – Берестечко – Козин – Верба – Буща – Острог – Крупець – Бачманівка. Мале Полісся добре виражене орографічне як зниження. Гологоро-Кременецьке пасмо з півдня обривається крутим уступом висотою 150-180 м. Волинська височина – уступом 40-60 м.

У ландшафтній структурі Малого Полісся панують природно-територіальні комплекси поліського типу. В окремих місцях поширені лісостепові ландшафти. Походження Малого Полісся пов'язане з палеогеографічними умовами антропогену. Велике значення у формуванні рельєфу й антропогенних відкладів мала діяльність текучих вод та водно-льодовикових потоків, розмиваючу роль яких підсилили неотектонічні рухи. Поширені переважно піски і супіски з галькою з кристалічних порід, яка, очевидно, зносилася з Українського кристалічного щита. Під антропогеном залягають крейдові відклади, які в окремих місцях знаходяться близько до поверхні, або відслонюються. Мале Полісся відрізняється від Волинського також деякими кліматичними показниками. Середні температури січня тут вищі й дорівнюють у Раві-Руській -4,1 °С, Лопатині -4,2, Бродах -4,3 °С. Тут випадає більше опадів, особливо на південній межі, біля підніжжя Подільської височини. У Бродах їх середньорічна кількість сягає 742 мм, Раві-Руській – 720 мм.

У Малому Поліссі густа гідрографічна мережа. Тут протікають ріки Західний Буг, Рата, Стир, Іква, Вілія, Горинь та ін. Долини в них розширені, у багатьох місцях заболочені. В області своєрідний ґрунтовий покрив. Значні площі займають дерново-підзолисті лучні, дерново-карбонатні (на крейдових відкладах), чорноземно-лучні ґрунти.

У рослинному покриві переважають ліси, луки і болота, які займають майже 60 % площі області. Основна деревна порода – сосна, поширені також дуб, осика, береза, вільха, іноді граб.

У ландшафтній структурі панують поліські природно-територіальні комплекси з домішками лісостепових. Серед поліських є місцевості плоских і слабохвилястих зандрових, моренно-зандрових і зандрово-алювіальних рівнин із сирими борами і дубово-сосновими лісами на дерново-слабопідзолистих ґрунтах. Місцевості слабохвилястих денудаційних рівнин на корі вивітрювання крейдових порід з дерново-карбонатними ґрунтами, місцями оглеєні, у комплексі із заболоченими. Вони особливо поширені у межиріччі Західний Буг-Стир. Заплавні лучно-болотні місцевості поширені в долинах Західного Бугу, Стиру, Ікви, Вілії та їхніх притоках.

До природно-територіальних комплексів лісостепового типу належать місцевості ерозійно-денудаційних пасом із сірими лісовими і чорноземоподібними ґрунтами на лесоподібних суглинках. Такі місцевості характерні для пасмового Побужжя і мають вигляд пасом, що простягаються із заходу на схід довжиною 15-22 км, шириною 3-4 км. Вони складені лесоподібними суглинками. А міжпасмові зниження між ними мають долиноподібну форму шириною 0,5-2 км і зайняті дерново-глейовими лучно-глейовими, чорноземно-лучними ґрунтами і торфовищами.

У межах Малого Полісся знаходяться Волинський, Лешівський і Лопатинський заказники та інші природоохоронні об'єкти.

Розтоцько-Опільська горбогірна область. До цієї ландшафтної області належать пасмо лісистого Розточчя з абсолютними відмітками 360-390 м, що стрімкими схилами опускаються до Малого Полісся, а також горбогірне Опілля. Розточчя є горбистим північно-західним пасмом Подільської височини. У рельєфі виділяють горбисті пасма й окремі горби, витягнуті з північного заходу на південний схід, у яких західні та північно-західні схили круті, а східні та південно-східні пологі. Сучасний рельєф Розточчя успадкував верхньокрейдову поверхню, а його південно-західні схили зазнали впливів флексур і скидів на межі з Передкарпатським прогином. На Опіллі пасма витягнуті з північного заходу на південний схід. Різка невідповідність сучасних русел річок широким заплавам свідчить про значну інтенсивність ерозійних процесів у минулому. У рельєфі області виділяють Львівське пасмо з відмітками більше 400 м. Це пасмо простягається від м. Львова до с. Водники. Воно має стрімкий східний схил і пологий західний. У рельєфі виділяється Гологірське пасмо з висотами 450 м, яке простягається від с. Романів на північний схід до м. Золочева. Пасмо має асиметричну будову. Своїм стрімким і високим північним схилом воно звернене до Пасмового Побужжя. Південно-східним продовженням Львівського пасма є Бобрсько-Монастирське пасмо з максимальними відмітками більше 400 м. З горбистого пасма Розточчя стікають води в басейни річок Буг, Дністер, Сан. Область Розточчя й Опілля характеризується фізико-географічними особливостями, які свідчать про її належність до широколистянолісової зони.

Тут за площею переважають широколистянолісові ПТК з буково-дубовими асоціаціями на сірих лісових ґрунтах, поширені також хвойно-широколистяні ліси на дерново-підзолистих ґрунтах. Сучасна лісистість території досить значна. Тут утворилися характерні для лісової зони осоково-сфагнові болота. Кліматичні умови також характерні для лісових ландшафтів. Так річна середня сума опадів становить 700 мм, а коефіцієнт зволоження – 2,6-2,8. Літо помірно тепле, зима м'яка, середня температура січня -5 °С.

У центральній і південній частинах області острівне поширення мають лісостепові ландшафти на лесових рівнинах. Це свідчить про перехідність цих територій від широколистянолісової до лісостепової зони, а також про деяку невідповідність структури ландшафтів кліматичним умовам. На загальному лісовому зональному фоні досить чітко виявляються відмінності на рівні типів і видів ландшафтів, що зумовлено неоднорідністю геолого-геоморфологічної будови. Антропогенові відклади представлені лесовими породами на межиріччях, схилах, терасах. На західних схилах Розточчя поширені водно-льодовикові піски і супіски. Біля підніж горбогірних пасом утворився крейдово-мергельний елювій.

Відмітною особливістю ландшафтної структури є наявність річкових долин з їх широкими заболоченими днищами і стрімкими залісеними схилами. Помітна велика густота горизонтального розчленування поверхні (1,5 км/км2), розвиток яруг, багатоводність дністровських приток з невеликими за площею водозборами, різноманітність мікрокліматичних умов. Отже, ландшафтна структура Розточчя й Опілля характеризується різноманітністю, поєднанням контрастних ПТК, що утворилися на єдиній тектонічній основі. У північно-західній частині області представлені поліські ландшафти. Це зандрово-алювіальні рівнини з борами і суборами на дерново-слабопідзолистих ґрунтах. Вони є малодренованими, заболоченими, дерново-підзолисті ґрунти мають ознаки оглеєння. Серед горбистих ландшафтів утворилися лучно-болотні комплекси, які трансформовано в процесі осушувально-зрошувальних меліорацій. На меліорованих землях ефективним є застосування органічних і мінеральних добрив, сівозміни з посівами люпину, конюшини, багатолітніх трав та ін.

Великі площі займають місцевості розчленованих хвилястих лесових височин із сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами. Вони поширені у Львівському Опіллі, на Сансько-Дністровській горбистій височині.

Поверхні складені товщею лесових порід потужністю декілька метрів, під якими залягають тортонські вапняки і гіпси, які піддаються карстуванню. Тому для морфологічної структури опільських ландшафтів характерні лійки, западини, невеликі озера карстового походження. Урочища увалів мають плосковершинні хвилясті поверхні, досить круті схили зі змитими ґрунтами. На рівнинах розвинені сірі лісові ґрунти – глеюваті й глейові, на височинах – поверхнево-оглеєні, що пов'язано з атмосферним перезволоженням.

Вздовж північної межі області знаходяться структурно-денудаційні глибоко розчленовані височини Розточчя і Гологори – горбогір'я з висотами 400 м і більше, з малопотужним лесовим покривом, значною залісеністю території (до 35 %), переважанням сірих і темно-сірих лісових ґрунтів. Залісеність Розточчя ще більша (56 %).

Тут переважають буково-дубові, буково-дубово-соснові, дубово-соснові ліси. Ландшафтні особливості Розточчя зумовлені впливом талих вод льодовика, який залишив сліди в прохідних долинах, що розділяють височину на окремі масиви.

Гологори вкриті переважно буково-дубовими, дубово-грабовими лісами; значно поширені лучні комплекси з характерним для цих місцевостей поєднанням реліктових степових і гірських трав'янистих представників. Як і Розточчя, Гологори широкими зниженнями поділені на декілька масивів. Висота окремих горбів сягає 380-390 м, а глибина вертикального розчленування в межах височини – 40-50 м. По Розточчю і Вінниківському лісу проходить головний Європейський вододіл. Крутим ерозійно-тектонічним уступом Вінниківський ліс піднімається на 150-200 м над Пасмовим Побужжям, де плосковершинні безлісі пасма з темно-сірими і сірими лісовими ґрунтами чергуються з міжпасмовими долинами шириною 1-3 км, з лучно-болотними комплексами і торфовищами.

На південний схід від м. Львова розташована Любенська плоско-хвиляста рівнина (розорана) із сірими лісовими ґрунтами під широколистяними лісами, з давніми долинами льодовикових вод, лучно-болотними улоговинами, заболоченими заплавами.

У центральній і східній частинах області великі площі займають ерозійно-денудаційні височини із сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами, грабовими і буковими дібровами. Для них типові горбисті опільські місцевості, на яких виділяються плосковершинні горби, що простягаються на 10-12 км, з пологими і крутими схилами. Вони складені крейдовими мергелями і пісковиками, перекритими неогеновими пісками, пісковиками, вапняками. Спорадично поширені тут грабові діброви з буком, ясенем, явором, дубом звичайним і скельним та ін. У нижніх частинах схилів, розчленованих ярами, грабових дібровах переважає бук.

У Придністровській частині області великі площі займають терасові рівнини з темно-сірими лісовими ґрунтами, чорноземами опідзоленими (найкращі сільськогосподарські угіддя). Долини приток р. Дністер у пониззях утворюють широкі заплави з природними луками, сінокосами, пасовищами. У річкових заплавах переважають різнотравно-злакові луки, місцями заболочені, з торфовищами.

Для заплав характерні озероподібні розширення, інколи підгачені. Характерна особливість придністровських опільських ландшафтів каньйоноподібні долини річок Золота Липа, Нараївка, Коропець, Стрипа, Гнила Липа та ін. На крутих урвистих схилах відслонюються стійкі до вивітрювання девонські пісковики, юрські вапняки, виходять на поверхню крейдові й неогенові породи.

Ландшафти Розточчя й Опілля в різній мірі змінено господарською діяльністю. Тут переважають землеробські культурні ландшафти (агроландшафти).

В області Розточчя й Опілля розробляються родовища самородної сірки (Роздільське, Подорожнянське, Язівське та ін.), що потребує рекультивації земель, проведення заходів з охорони довкілля. На території області в Брюховицькому і Завадівському лісництвах утворено заказники. Далеко за її межами відомі ботанічний сад Львівського університету і Стрийський ландшафтний парк.

Західно-Подільська височинна область. Західно-Подільська фізико-географічна область розташована на південь від Опілля, включає Тернопільську рівнину, масив Вороняки, Товтровий кряж, південний придністровський схил Подільського плато від гирла р. Стрипа на заході до Товтрового кряжа на сході (Західне-Подільське Придністров'я). Це південна частина Подільської височини, складена потужною товщею ордовицьких, девонських, крейдових і неогенових осадочних відкладень (вапняків, мергелів, пісковиків). Антропогенові відклади, що перекривають малопотужним шаром корінні породи, представлені продуктами їх вивітрювання, лесоподібними суглинками, давніми і сучасними алювіальними утвореннями, галечниками, які складають тераси р. Дністер та його Приток.

Територія області має загальний ухил поверхні з півночі на південь: якщо на північній межі абсолютні висоти сягають 400 м, то на півдні вони знижуються до 320 м, а в долині р. Дністер – до 150-110 м. Центральна частина Західного Поділля – майже ідеальна рівнина з ослабленою природною дренованістю, з якою пов'язане оглеєння чорноземних ґрунтів. Південна частина області являє собою ряд плоских, витягнутих з півночі на південь межиріч, які чергуються з глибокими каньйоноподібними долинами. З глибоким врізом річкових долин пов'язана велика роль ґрунтових вод у режимі рік. Ці води забезпечують 35-50 % об'єму їх річного стоку. На відміну від інших областей, Західно-Подільська область характеризується ландшафтами з високим землеробським освоєнням.

Орні землі становлять 75-80 % угідь, залісеність – 10 %. В історичний час тут переважали широколистянолісові ландшафти, залишки їх наявні на Товтровому пасмі, горбогір'ях. Плоскі вододільні рівнини були вкриті лучними степами з дерновинними злаками, різнотрав'ям, бобовими, які донині майже не збереглися.

У сучасній ландшафтній структурі цієї області поєднуються широколистянолісові, лісостепові й лучно-степові ПТК. На півночі області виділяють дуже розчленовані структурно-денудаційні горбогір'я з дубово-буковими дібровами на темно-сірих і сірих лісових ґрунтах. Найбільш вираженими вони є на масиві Вороняки, який простягається від масиву Гологори до Кременецького кряжа. Абсолютні відмітки висот сягають тут 350-400 м. Характерними є зрілі форми рельєфу ерозійно-денудаційного походження, поширення таких останцевих форм, як «гори» Почаєвська, Підкамень, Білий Камінь. Ці місцевості утворюють верхній ландшафтний рівень.

Завдяки згаданому раніше височинному положенню, розчленованості поверхні, значній зволоженості атмосферними опадами тут сформувалися сірі лісові ґрунти під дубово-буковими угрупованнями. Для горбогірних місцевостей характерні урочища вододільних останців із сільськогосподарськими угіддями, балок, ярів з чагарниковою рослинністю, конусів виносу, які тепер є сільськогосподарськими угіддями завдяки чорноземам опідзоленим, що розвинулися на конусах.

Тернопільську рівнину утворюють плоскі малорозчленовані або слабохвилясті лесові рівнини з чорноземами типовими малогумусними й опідзоленими, давніми і сучасними улоговинами стоку, долинами з пологими схилами. Острівне поширення мають розчленовані місцевості з дібровами на сірих лісових ґрунтах. У просторовій ландшафтній структурі досить помітні балково-яружні долинні місцевості. Лучно-степові ландшафти (минулі) тепер повністю господарськи освоєно. Землеробське освоєння тут дуже високе (75-85 %) завдяки вирощуванню озимої пшениці, цукрового буряка, кукурудзи, картоплі, плодово-ягідних культур, садів та ін.

У ландшафтній структурі півдня області значні площі займають терасові місцевості з темно-сірими і сірими лісовими ґрунтами під грабовими дібровами. Терасові місцевості утворюють східчасті ландшафтні рівні. Водночас вони розчленовані глибокими долинами річок Серет, Нічлава, Збруч, Смотрич. Тому утворилися хвилясті межирічні рівнини, між якими пролягають глибокі рівнини меридіонального напрямку. Вражають стрімкі, майже прямовисні схили річкових долин, характерні для зовнішніх дуг врізаних меандр. Верхів'я схилів вкриті низькорослими лісами і чагарниками з граба, в'яза, липи, ліщини, бересклета, які запобігають розвиткові ерозійних процесів. На внутрішніх дугах меандр схили пологі, вони утворені серією терас, що складені галечниками, глинистими породами. Їх перекривають лесові відклади, на яких сформувалися сірі лісові ґрунти і чорноземи опідзолені. Ці землі придатні під плодові сади, городні культури. Господарському їх використанню заважають балки, яри, крутосхилові долини.

Особливо помітними природними комплексами цієї області є товтрові пасмово-горбисті височини, складені рифовими вапняками, з грабовими дібровами на опідзолених ґрунтах. Відомий Товтровий кряж (або Медобори) є бар'єрним неогеновим рифом, що простягається на 200 км. Він збудований літотамнієвими водоростями, мшанками, коралами тортонського і сарматського морських басейнів.

Товтри простягаються від Під каменя, через населені пункти Збараж, Скалат, Крутилів, Кам'янець-Подільський і потім за ріку Дністер. Абсолютні висоти товтрових пасом сягають 435 м, середні відносні становлять 40-60 м, а на відрізку між Збручем і Кам'янцем-Подільським – 100 м. Товтрове пасмо є плосковершинним, рифові вапняки, що його складають, вкриті суглинками малої потужності. По обидві сторони від Товтрового пасма є окремі горби зі скелястими вершинами і досить пологими схилами. На території Товтр налічується близько 100 видів реліктових рослин, їх пологі схили вкриті дубово-грабовими лісами.

Рекреаційними і пізнавальними ресурсами області є численні карстові печери, скелясті й залісені урочища. Унікальна природа Товтрових ландшафтів, наявність принадних природних, історичних, рекреаційних об'єктів стали основою для організації природного національного парку «Подільські Товтри». Крім того, організовано заказники. Серед них заказник «Жижавський ліс», що знаходиться біля с. Зелений Гай Тернопільської області на лівому березі р. Дністер. Це єдиний у Західному Поділлі ліс із дуба скельного, в його чагарникових заростях росте таволга польська, в ньому поєднуються бореальні, середньоєвропейські, степові та середземноморські види рослин. Ландшафтно-ботанічний заказник «Обігова» знаходиться біля с. Добровляни Тернопільської області. У ньому охороняються грабові й дубово-грабові діброви. Своєрідність заказнику також надає його приуроченість до схилів Дністра, розрізаних глибокою і вузькою долиною. Заказник «Дача Галілея» (1956 га) знаходиться біля с. Улашківці Тернопільської області, на межирічному плато, напідвищених ділянках якого ростуть грабово-дубові ліси на сірих і світло-сірих ґрунтах. Тут охороняється один із найбільших дубових лісів, типових для Подільської височини широколистянолісових ландшафтів.

З інших природоохоронних об'єктів виділимо такі: 1) пам'ятку природи «Подільська діброва», яка знаходиться неподалік Жижавського лісу на схилах р. Дністер; 2) Гермаківський дендропарк із 1500 видів і форм дерев і чагарників на Тернопільщині; 3) великі та довгі карстові печери-лабіринти, такі як Оптимістична (212 км), Озерна (117 км). Кришталева (23 км). Млинки (27 км), Вертеба (9 км). За довжиною печера Оптимістична друга у світі. Ці карстові печери є об'єктом спелеологічних, геологічних, гідролого-кліматичних, рекреаційних і геоекологічних досліджень як наукової основи їх раціонального використання та охорони.

Північно-подільська височинна область.Північно-подільська область займає вододільну частину Подільської височини. На півночі вона має добре виражену ландшафтну межу з Малим Поліссям, на південному заході – з Товтровим пасмом. Східна межа відокремлює її від Дністровсько-дніпровського лісостепового краю. Для цієї області характерні абсолютні відмітки поверхні 300-400 м. На Кременецькому кряжі вони сягають 408м,максимальна відмітка на Авратинській височині, де бере початок р. Південний Буг, – 380 м.

Геолого-геоморфологічні особливості її визначаються положенням на західному схилі Українського щита. Докембрійські породи спостерігаються на сході в долинах Південного Бугу і Случі. Палеозойські й мезо-кайнозойські породи перекриті малопотужною товщею лесових порід. Південний Буг, Случ, Горинь, Збруч у верхів'ях мають широкі заплави і пологі схили.

У формуванні ландшафтної структури помітна роль поширених скрізь лесових порід, які перекривають крейдові й неогенові відклади. Серед лесових рівнин виділяються прохідні долини, складені водно-льодовиковими пісками і супісками. У минулому в ландшафтній структурі цієї області були поширені широколистянолісові, лучно-степові й лісостепові ландшафти. Тепер вони трансформовані в сільськогосподарські угіддя, що займають до 75 % загальної площі.

У північній частині області виділяються структурно-денудаційні горбогірні місцевості з вододільними останцями, балками, ярами, еродованими сірими лісовими ґрунтами, дубово-грабовими і грабовими лісами. Типові вони для Кременецького кряжа, що розташований між ріками Іква та Вілія і простягається на 65 км довжини при ширині 12-20 км. Вершини кряжа куполоподібні, а їх відносні висоти значні – 100-200 м. Схили вершин стрімко спадаютьдорівнин Малого Полісся, що надає території «гірського вигляду»: височать гори Замкова, Страхова, Гостра, Стіжок, Черча, Дівочі скелі та ін. Підніжжя цих гір складені білою крейдою, на якій залягають глини, кварцові піски, пісковики, вапняки. Вони утворюють мальовничі стрімкі схили, скелі з уступами, ерозійними формами, печерами. Тут переважають у минулому широколистянолісові ландшафти із сірими і світло-сірими ґрунтами під грабово-дубовими деревостанами, підліском з бересклета бородавчатого і європейського, свидини криваво-червоної, ліщини та ін. Серед лісів, що займають 20 % Кременецького кряжу, знаходяться грабові, грабово-дубово-соснові, дубово-соснові (східна частина кряжа). А на південних сухих схилах розвинулися степові рослинні угруповання на дерново-карбонатних ґрунтах, серед рослин є ендеміки та реліктові види. Це типчакові та низькоосокові ділянки степів з молочаєм волинським, сонцецвітом сивим, змієголовником австрійським, шавлією кременецькою та ін.

На Авратинській височині, широких межиріччях річок Случ та Горинь переважають рівнинно-хвилясті й рівнинні місцевості з чорноземами опідзоленими та типовими малогумусними. Авратинська височина є вододілом басейнів річок Дністер, Південний Буг, Прип'ять. Природним є її зниження від вододілу в усіх напрямках. Долини річок мають пологі схили і порівняно невеликий вріз (50-60 м).

Вплив рельєфу виявляється в розвитку ерозійних форм. Так, вздовж долин Південного Бугу, Збруча утворилися балково-яружні місцевості, на які припадає близько 6 % території області. На Кременецькій височині балки і яри мають круті схили та вузькі днища, тому що вони врізалися в щільні й тверді крейдові вапняки і мергелі. На Авратинській височині балки і яри розвинулися на пологих схилах, складених суглинковими породами.

На півночі області поширені мішано-лісові ландшафти з дерново-підзолистими ґрунтами. Вони займають близько 4 % території.

У річкових долинах сформувалися лучні, лучно-болотні й болотні ландшафти, площі їх значні (9 % території).

Серед природоохоронних об'єктів відомими є пам'ятка садово-паркового мистецтва Кременецький парк, Білокриницький і Суразький парки, створені в XIX ст. на Тернопільщині, Полонський, Антонівський, Самчиківський і Новоселицький парки на Хмельниччині та ін.

Прут-Дністровська височинна область. Прут-Дністровська область простягається вздовж Дністровського лівобережжя. Її північні й східні межі проходять по долині р. Дністер, а південно-західна – по р. Прут. Прут-Дністровське мпжиріччя розташоване на рівнинній території України, яка безпосередньо прилягає до Карпатської гірської країни. Це підвищена на 200-300 м над рівнем моря хвиляста рівнина. На ній виділяється не й метрична Хотинська височина з абсолютними відмітками 360-420м, у центральній частині – 480 м, максимальна висота – 515 м (г. Берда). Територія межиріччя значно розчленована притоками річок Дністер і Прут. У привододільній частині височини глибини річкових долин неоднакові: у басейні р. Прут вони становлять 10-15 м, у басейні р. Дністер – 100-150 м. Найбільш заглиблені долини рік Прут (150 м) і Дністер (225 м). Для долин цих річок характерні східчастий поперечний профіль, який відбиває декілька терасових рівнів, і породи різного віку. В крутих схилах Дністровської долини можна спостерігати кембрійські й силурійські вапняки, мергелі. Вище відслонюються юрські й крейдові пісковики, вапняки, мергелі. У долині р. Прут корінні відклади представлені міоценокими (тортонськими) глинами, а в Придністров'ї – вапняками, гіпсами, на Хотинській височині – карбонатними глинами, сарматськими пісковиками, вапняками і конгломератами. Вододільні ділянки складені лесовими суглинковими і глинистими породами потужністю 1,5-2,0 м. Потужність лесових порід збільшується від вододілу в напрямку долин рік Дністер і Прут до 8-10 м. Характерні сучасні фізико-географічні процеси – повсюди виявляються вивітрювання і руйнування гірських порід, водна ерозія, утворюються яри, спостерігаються карстоутворення, зсуви.

У ландшафтній структурі області домінують височинні комплекси із сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами, залишками грабових, дубово-грабових і букових лісів. Ландшафти характеризуються значною антропогенною зміненістю. Великі лісові масиви збереглися на Хотинській і Бистрицько-Тлумацькій височинах, придністровських схилах.

Вищий ландшафтний рівень утворюють широколистянолісові вододільні плато і схили із сірими лісовими, місцями дерново-підзолистими ґрунтами (Хотинська височина). Дуже поширені тут горбисто-пасмові ерозійно-зсувні схили з дубовими і грабовими лісами, хвилясті межирічні рівнини з буково-грабово-дубовими лісами. Це переважно вторинні низькостовбурні насадження. У них ростуть також клен, ясен, в'яз, липа, у підліску – ліщина, глід, свидина, бересклет, крушина та ін. Поверхню пасом і схилів змінено господарською діяльністю. На місці зведених лісів з'явилися степові лучні злаково-різнотравні асоціації, в яких домінують типчак, вівсяниця червона і лучна, польовиця, мітлиця звичайна, волошка, звіробій. На схилових вигонах і пасовищах спостерігається площинний змив.

У північно-західній частині області значно поширені вододільні закарстовані підвищення рівнини з чорноземами опідзоленими, реградованими і карбонатними, темно-сірими і сірими лісовими ґрунтами. Це вододільні горбисто-пасмові й платоподібні місцевості, розчленовані притоками рік Дністер і Прут. Утворення карстових форм зумовлено розвитком неогенових гіпсів і вапняків, які перекриті незначною товщею лесових порід. Карстові процеси розвиваються в гіпсах. Це переважно карстові лійки глибиною 2-5 м і діаметром 50-60 м. Характерні також карстові западини витягнутої овальної конфігурації, зустрічаються карстові озера, понори.

У східній частині області на фоні зниженого Прут-Дністровського межиріччя з абсолютними висотами 220-230 м піднімаються горбисті товтрові місцевості з чорноземами опідзоленими і сірими лісовими ґрунтами, на яких фрагментарне збереглася степова рослинність.

Важливе місце в ландшафтній структурі області займають місцевості терасових рівнин, що надають долинним ландшафтам характерну східчасту диференційованість. У долинах рік Прут і Дністер спостерігаються заплава і декілька надзаплавних терасових рівнів.

Заплавні місцевості Прута і його приток піднімаються над рівнем води на 0,5-2,0 м. Вони складені валунно-галечниковими і піщано-галечниковими алювіальними утвореннями.

Нижньотерасні місцевості піднімаються над рівнем води на 3-8 м. Потужність алювіального шару близько 10 м. Це сірувато-бурий суглинок, галечники і піски. Поверхня терас складена лесовими суглинками, на яких утворились дернові карбонатні, лучно-чорноземні ґрунти. Родючі ґрунти, рівнинність цих місцевостей сприяли суцільній розораності. Природна рослинність, що збереглася, представлена переможно свіжими злаково-різнотравними луками, заростями чагарників і гаями. Землі використовують, головним чином, для польових і кормових сівозмін. На надмірно зволожених угіддях застосовуються меліоративні й агротехнічні заходи з підвищення їх продуктивності.

У долинах рік Дністер і Прут утворилися високотерасні місцевості. Тераси утворені галечниками, покритими лесоподібними суглинками і глинами. Терасові місцевості часто розчленовані балками, долинами другого порядку. На покриваючих їх лесових породах утворились опідзолені чорноземи, сірі лісові ґрунти. Досить велика кількість еродованих земель в області зумовлює застосування спеціальних заходів із запобігання ерозійним процесом. Схилові місцевості використовуються як орні й сінокісні угіддя, сінокоси і пасовища, круті схили – як вигони.

Лісові ландшафти Прут-Дністровської області мають важливе природоохоронне і рекреаційне значення. Наявність культурно-історичних пам'яток, живописні ландшафти долини р. Дністер, Українських Карпат, близькість такого міста, як Чернівці, роблять обґрунтованими передумови організації тут природного парку. Постійної охорони і догляду потребують такі пам'ятки природи: карстова печера в с. Баламутівка в долині р. Дністер, круті схили зі степовою рослинністю у с. Погорілівка, парки в м. Сокиряни, смт Кельменці, селах Романківці, Ставчани.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Кліматичні умови, рельєф, води та грунтовий покрив Західно-Українського широколистяно-лісового краю | РОЗДІЛ 3

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.