Розділ 9

День, тим часом, добряче засмагнувши під пекучим сонцем, й собі вкладався спати на м’яку мережану перину лісу, підклавши пухкі подушки хмарин під голову. За мить з-під небесного накривала, тільки й видко угорі розпашіле обличчя, а внизу, погойдуючись на срібних водах струмків, тим часом, насолоджуються, ніби вмиваються, джерельною прохолодою, ясночолі його віддзеркалення.

Нині Ланова черга нічного чатування. Разом з напарником вибрали собі зручну місцину для стійки, звідкіля простежувалася більша частина довкілля. До світанку саме вони відповідальні за відпочиваючих побратимів.

“Оглядаючи терен, окрім великих предметів, – згадував Лан воїнську науку, – дозорцеві слід зауважувати кожен найменший кущик, кожен більший камінець, кожну довшу галузку. У темряві вони можуть набувати вигляду найзловісніших образів. А в страху, як відомо, очі великі. Перелякана уява здатна будь-що збільшити у кільканадцять разів”. Бувало в дитинстві, підслуховуючи балачки дорослих, наслухаєшся проти ночі жаских розповідей про перевертнів, утоплеників, заложних мертвяків та іншу потойбічну силу, й поки не зморить сон, наслухаєш з острахом кожне шарудіння по закутках, під стріхою чи у комині. Відкриєш очі – то рогач біля печі ввижається чортом, то кожух на жердці – нетопирем… Тоді притискаєшся щільніше до батька чи матері, хутко ховаючись з головою під накривало.

Тут ховатись нікуди, та й не дитя давно. Ото не вмитися від ганьби, якщо з переляку здійняти хибну тривогу. Причеплять прізвисько “полохало” чи “страхопуд”, вікуй потім з ним.

А Страх гніздиться у кожній людині. Він допомагає бути обережнішим й уникати необачних вчинків. Але також здатен повністю заволодіти думками, особливо, коли відпустити їх на певну відстань від себе недоглянутими, і якщо його вчасно не приборкати, то він, а не здоровий глузд, керуватиме відтак твоїми діями. Опанувати ним не складає великих труднощів. Варто лише знати його вдачу та повсякчас пам’ятати про незриму Божу присутність. Позаяк найстрашніше саме тоді, коли залишаєшся наодинці з невідомістю. А Бог, – то найпевніший товариш, який у будь-якій біді ніколи тебе не полишить, якщо сам Його не цуратимешся.

Отже, зауваживши все до найменшої дрібниці, надалі не слід зосереджувати на них своєї уваги, тільки не забувати, що і де було. А вже як помітиш щось, чого не було за дня, уважно пильнуй, чи воно не рухається…

– Мені здається, що за нами хтось спостерігає з-за того чагарника, – озвався другий вартовий, – піду гляну. – Немає нікого, мабуть, здалося. Глянь, як місяць розчервонівся, завтра слід чекати лиха, – проказав повернувшись на місце стежі.

– Цур тобі, сам не накличеш – не надійде, – одрізав Лан.

Розмова не в’язалася. Перше: що Лан не з балакучих; друге: ні до чого йому зараз ці порожні теревені, і, пам’ятаючи про обітницю, він намагався відповідальніше ставитися до своїх обов’язків, нічого відволікатися ще й на таке. Він виплюнув залишки гіркої м’якоті від вербового прутика, якого саме розжовував для очищення зубів після їжі, і намірився цілком віддатися чатуванню.

– Може подрімаєш? Я з твого дозволу чергуватиму першим, – запропонував Лан напарникові.

– Гаразд, – відповів той, і вмостився неподалік на купі торішнього листя, котре і назгрібав саме для цього. – Штовхнеш коли втомишся.

Лан влаштувався зручніше і продовжував спостерігати за місцевістю. А навколишня природа тим часом жила своїм звичним нічним життям і вдавала, що не зважає на присутність чужинців: “Ви не займаєте мене, то і я не перейматимуся вашими турботами”. Лише завжди лякливі осики дрібно тремтіли, перешіптуючись між собою, листочком до листочка прихиляючись, листочком до листочка озиваючись: “Хто це.., що це.., ой, що буде..?”

Оповідають, що за сивої давнини, коли Бог ще ходив землею, усі дерева шанобливо схиляли перед Ним свої крони, і лише осики погордували. Тоді Господь так грізно глянув на непоштивих, що вони з переляку тріпотять і по нині. За це їх ще називають трепетами.

Зовсім поруч болісно крехтів літній платан. Лан вловлював на слух, ледь чутне хрумкотіння, десь в глибині дерева, якась гризота потай світу безжалісно і вперто з’їдала його живцем. Ланові стало шкода дерева, а чим йому зарадиш?

Коли плодове дерево перестає родити, то його лякають наступним чином: приходять до нього із сокирою і погрожують зрубати, тоді воно страшиться і родить по якімсь часі. Він співчутливо погладжуючи провів долонею по стовбуру і відчув його біль, як свій. А розчулене зворушливим видовищем небо навіть не втримало сльози, побачивши таку співучасть. Вранці, після чергування, прийду рубати тебе – хотів було звернутися хлопець до платана, але застерігся. Може те, що в ньому сидить й забереться геть під загрозою втрати поживи, та де запорука, що воно не залізе в інше дерево, а то і в самого Лана? Немає на те ради. Відай, кожному своє від Бога дано, і так має бути. Завтра пораджусь з Мудровидом, заспокоїв своє сумління юнак. А відтак, пересунувся подалі на той випадок, якщо раптом розпочнеться гроза. Невідомо, що оселилося у цьому дереві, а хворі дерева, як відомо, притягують до себе блискавку, мабуть, щоб за допомогою очищувального вогню позбавитися страждань. А ще кажуть, що блискавки – то Божі стріли, якими він полює на чортів, і коли чорт ховається у дереві, то вогняні леза досягають його і там. У всякому разі, під час негоди слід обачно триматися подалі від високих поодиноких дерев.

Над станом воїнів, за спиною юного чатового, не замовкав пугач. Це віщувало щось недобре, швидше за все, чиюсь близьку смерть. І хоча Лан щойно звинувачував товариша у марновірстві, воно зуміло заполонити і його самого. “Боже, якщо судилося мені сьогодні загинути, дай силу гідно покинути цей світ, зі зброєю в руках, обличчям до ворога, а не спиною”, – звернувся він молитвою воїна до Всевишнього.

Він придивився до чагарника, за ним наче дійсно відчувалася чиясь присутність. Спостерігаючи за усім обширом, краєм ока не випускав ні на мить з уваги саме цей куточок лісу, чи не видасть себе необережним рухом те, що у ньому зачаїлося, якщо там справді щось є. Останнім часом, відчуття, ніби хтось йде слід-у-слід за ними, не раз зринало в ньому підозрою. І швидше за все, це не був плід хворобливої уяви чи то мана переслідування, зумовлена постійною напругою від очікування небезпеки. Чатові одного разу виявили поблизу їхнього постою, чужі сліди. Тоді порозставляли окруж табору сильця, як на звіра, але на ранок обстеживши їх усі, нікого не виявили. Лан теж бачив ті сліди босих ніг, вони, то чітко виднілися, то зникали, наче переслідувач забирався на дерево, і пересувався переплигуючи з одного на інше, як рись.

Раптом Ланову увагу відволік якийсь галас, що долинав із табору. Не на жарт стривожений, Лан розштовхав сплячого вартового, а сам кинувся стрімголов до коша.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розділ 8	\|	Розділ 10

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.