Знос та амортизація основних засобів

Рис. 8.1. Класифікація основних засобів

Частка вартості окремих груп основних засобів підприємства характеризує її структуру.

Завдання фінансових служб – сформувати оптимальну структуру основних засобів підприємства, зокрема забезпечити оптимальне співвідношення між їх активною і пасивною частинами, між обсягом виробничих і невиробничих основних засобів тощо.

Поліпшити структуру основних засобів можна шляхом їх оновлення, модернізації та ліквідації зайвих або малоефективних об’єктів основних засобів.

Знос об’єкта – це сума амортизації з початку його корисного використання. Розрізняють два види зносу основних засобів – фізичний і моральний.

Фізичний зносявляє собою частину вартості, яку переносить на продукцію засіб праці внаслідок його використання в тому розмірі, в якому він втрачає споживчу вартість. Фізичний знос є результатом використання основних засобів, а також дії природних факторів. Цей знос частково відновлюється шляхом ремонту, реконструкції і модернізації основних фондів.

Моральний зноспроявляється в тому, що застарілі основні засоби за своєю конструкцією, продуктивністю, економічністю, якістю продукції відстають від нових зразків. Тому періодично виникає необхідність заміни основних засобів, особливо їх активної частини. При цьому в сучасній економіці головним фактором, що викликає необхідність заміни, є моральний знос.

Амортизація — це процес поступового перенесення вартості основних виробничих фондів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установлених законодавством на продукцію, що виготовляється з їх допомогою. Таким чином, амортизація є економічним зносом, який виражений у грошовій формі.

Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

1) Прямолінійного,за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів;

2) Зменшення залишкової вартості,за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату відділення ліквідаційної вартості об'єкта
на його первісну вартість;

3) Прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, що обчислюється виходячи зі строку корисного використання об'єкта, і подвоюється;

4) Кумулятивного,за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, котрі залишаються до кінця очікуваного строку використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) Виробничого,за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації розраховується діленням вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), котрий підприємство очікує виробити (виконати) із використанням об'єкта основних засобів.

Підприємства, що є платниками податку на прибуток, з метою оподаткування прибутку повинні застосовувати податковий метод нарахування амортизації. Згідно зі змінами від 24.12.2002 р. в Законі України „Про оподаткування прибутку підприємства” встановлено норми амортизаційних відрахувань з 01.01. 2004 р. для кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в таких розмірах:

На квартал:

Група 1 – 2%;

Група 2 – 10%;

Група 3 – 6%;

Група 4 – 15%.

Відповідно до податкового законодавства, підприємства всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації (Кі), який визначається за формулою

Коефіцієнт індексації (Кі) = (Індекс інфляції року – 10) /100

Якщо значення Кі не перевищує одиниці (10%), індексація не проводиться.

3. Капітальні вкладення , їх види та форми здійснення

Відновлення основних фондів на діючих підприємствах здійснюється за рахунок капітальних вкладень.

Капітальні вкладення – витрати на створення нових, розширення, реконструкцію та модернізацію діючих основних фондів.

Поняття „капітальні вкладення” є тотожним поняттю „інвестиції”. У зв’язку з цим поняття „капітальні вкладення” розглядається як інвестиції, які спрямовані на створення нових, розширення, реконструкцію та модернізацію діючих основних засобів.

Капітальні вкладення, залучення в створення та відновлення основних фондів, підрозділяються за призначенням:

· на капітальні вкладення виробничого призначення;

· на капітальні вкладення невиробничого призначення.

Залежно від джерел фінансування капітальні вкладення бувають:

· державні;

· державні централізовані;

· недержавні;

· змішані капітальні вкладення.

Розширення основних фондів виробничого призначення може здійснюватись за рахунок нового будівництва виробничих об′єктів, розширення реконструкції та переозброєння діючих підприємств.

Обсяги капітальних інвестицій загалом і за їх окремими видами підприємства визначають щорічно, виходячи з потреби в них і наявних джерел фінансування.

Капітальні вкладення підприємств-інвесторів забезпечуються фінансовими ресурсами з різних джерел (рис. 8.2.).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність основних засобів	\|	Показники стану та ефективності використання основних засобів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.