Дивідендна політика

Дивідендна політика являє собою дії корпорації як юридичної особи під час розподілу чистого прибутку між акціонерами і корпорацією. Основною проблемою при розподілі прибутку на ту, що розподіляється серед акціонерів, і ту, яка не розподіляється, є можливість її реінвестування за більш високою ставкою. У західній літературі відомий так званий граничний принцип нерозподіленого прибутку[100]. Його сутність полягає в тому, що капітальні проекти, які фінансуються за рахунок нерозподіленого прибутку, повинні приносити більш високу ставку прибутку, ніж той капітал, котрий одержують акціонери у вигляді дивідендів. У даному випадку мова йде про альтернативні доходи (opportunity cost — “ціні шансу”), одержувані від вкладення акціонерного капіталу. Західні економісти розглядають дивідендну політику як найважливішу частину довгострокової фінансової стратегії корпорації.

В американській літературі зазначається, що дивідендна політика є “міцним горішком” для управляючих фінансами корпорації. Основна трудність полягає в необхідності поєднати дві протилежні мотивації: акціонерів, що претендують на зростання дивідендів, і корпорацію, яка повинна забезпечити зростання прибутку й економічний розвиток за рахунок внутрішніх джерел, зокрема через реінвестування прибутку.

Складність проблеми полягає в тому, що прийняття рішень про виплату дивідендів, перебуває під впливом, з одного боку, інвестиційної, з іншого — фінансової політики, яку проводить корпорація. Дивідендна політика, яку розробляють менеджери корпорації, передбачає досягнення певної рівноваги або поєднання інтересів корпорації та її акціонерів, що виражається у визначенні пропорцій між частинами прибутку, який не розподіляється і який розподіляється. Така рівновага може бути досягнута через зростання нерозподіленого прибутку на шкоду дивідендних виплат, із тим щоб збільшити внутрішні джерела фінансування певного проекту. У даному випадку рівновага визначатиметься інвестиційною політикою. На практиці може бути інший підхід. Корпорація приймає рішення не знижувати частки дивідендів у чистому прибутку, а профінансувати ухвалений проект за рахунок випуску боргових зобов’язань, у другому випадку менеджери корпорації вважають можливим випустити акції. Отже, рівновага визначатиметься фінансовою політикою.

Складність проблеми полягає також у тому, що спроможність корпорації сплачувати дивіденди визначається не тільки її прибутковістю, а й ліквідністю. Корпорація має у своєму розпорядженні прибуток для дивідендних платежів, але її грошові потоки в даний час не дають їх здійснити. Фінансові менеджери повинні в касовому бюджеті визначити відповідні суми для платежів у відповідні терміни.

З приводу дивідендної політики точаться дискусії, формуються протилежні концепції, що конкурують між собою.

Для визначення стратегії дивідендної політики потрібні дослідження динаміки показників з прибутку. За фінансовою звітністю корпорації за 10 років (1990—2000 рр.) його рух являє собою складну картину розвитку.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розділ 8. Дивіденди і дивідендна політика	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.