• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПОЛІТИЧНЕ КРАСНОМОВСТВО

Політичне красномовство — це виступ оратора, що виражає інтереси тієї чи іншої партії (політич­ної сили) або роз'яснює якусь суспільно-політичну ситуацію.

Політичне красномовство як один із засобів боротьби за вла­ду або гармонізацію суспільних відносин заявило про себе у найдавніші часи, коли люди намагалися вирішувати соціальні конфлікти не тільки зброєю, а й силою переконання. Вже у вар­варській Ірландії в перші століття після Христа існувало публічне красномовство на тінгу — приблизному аналогові слов'янського віча. Про це свідчать нотатки, зроблені першими місіонерами, про тамтешній устрій життя, вірування та звичаї.

"Стали улади тримати раду після смерті Конхобара, аби вирішити, кому передати королівську владу... І сказав так Генан Груасдол, син Кагбада: — Знаю тепер я, хто повинен стати коро­лем в Ірландії — то Кормак Конд Лонгас, син Конхобара, на-йшляхетніший муж, не обділений нічим: видом дивним та хо­робрістю, даром честі й справедливості. Йому перед смертю звелів Конхобар передати владу, бо він був найстаршим з його синів і вихованець Фергуса, сина Ройгового, що ні разу не розорював наших країв, якщо випадало йому бути з Кормаком... Погодили­ся улади з такими словами Генана"¹.

За свідченнями давньогрецьких істориків, подібні промови виголошували і скіфи. А літопис Нестора фіксує (через фольк­лорний переказ) промови давніх руських князів, однією з найяс­кравіших серед яких є промова князя Святослава, оточеного чу­жим військом, до своєї бойової дружини: "уже намь Н'Ькамо ся д-Ьти, волею и неволею стати противу; да не посрамимь земл-й Рускі-Ь, но ляжемь костьми ту, мертвьш бо срама не имамь, аще ли поб'Ьгнемь, срамь имамь; ни имамь уб'йжати, но станемь кр-Ьпко, азь же предь вами поиду: аще моя глава ляжеть, то промьіслите собою"².

На основі подібних прикладів деякі дослідники виділяють як окремий вид військове красномовство (виступи воєначальників та вождів перед своїми арміями). Проте, мабуть, варто розгляда­ти його як жанр політичного красномовства.

Справжньою колискою політичної культури і батьківщиною політичного красномовства стала антична Греція. Слово "політи­ка" походить від грецького "поХіС," — місто. На відміну від гро­міздких монархій Давнього Сходу, у грецьких містах-державах

'Предания н мифьі Средневековой Ирландии. — М., 1991. — С.130-131. ²Хрестоматия по древней русской литературе. — М„ 1973. — С.16.

створено багато різноманітних політичних моделей: тиранія, олі­гархія, демократія тощо. Саме греки визначили, що політична активність зростає зі зростанням ролі особистості. З відокрем­ленням індивідуальності від полісного колективу, змаганнями особистостей за вплив у житті громади зростає й політична ак­тивність, створюються політичні партії тощо.

Політичне красномовство формується на ґрунті т.зв. епідек-тичної (урочистої) риторики, але без пишнот та панегірично-урочистого тону. Власне, важко провести межу між красномовс­твом епідектичним та політичним. Так, Демосфен був яскравим представником епідектичної урочистості й, водночас, гостроак-туальним політичним оратором. Після македонського завоюван­ня активність політичних сил знизилася, що призвело до швид­кого занепаду політичного красномовства. Проте воно встигло досягти тут значного розвитку: словом оратора на агорі (місце публічного зібрання афінян, афінське віче) вирішувалися долі окре­мих осіб, великих політичних ініціатив, долі цілих країв і на­родів.

Цікаво, що поряд з політичними промовами в невимушеній прозаїчній формі в Афінах розвилася й політична поезія (напри­клад, елегії законодавця Солона, який наприкінці VI ст. до Христа закликав до війни за о.Саламін, до миру між аристократією та демосом тощо).

Наслідуючи греків, охоче беруться за перо й римські держа­вні діячі — пишуть памфлети та політичні мемуари, автобіографії, послання або історію. Саме в цей період починається публікація промов видатних риторів, що спричинило виникнення літератури нового типу — публіцистики.

Подібна картина спостерігається всюди, де розвиток суспіль­ства йде в напрямку розкріпачення особистості. Так, упродовж усього Нового часу в Європі розгортається ренесансний процес, який стимулює зростання політичної активності населення. Піо­нером виступає Західна Європа, досвід якої широко засвоюється у світі.

Політичне красномовство, як правило, пов'язане з соціаль­ним розшаруванням суспільства, зіткненням інтересів різних класів і партій. Через це політичний оратор є ангажованим ("за­вербованим"). Він може вкладати у свою промову яскраве особи­сте ставлення до тієї чи іншої проблеми, але сама проблема зали­шається надособистісною. Це визначає підвищену ідейність по­літичної промови. У нинішній Україні, де змагаються за владу більше сотні політичних партій, ідейний спектр політичної про­мови вельми строкатий, що відбиває складність та багатобарв­ність духовного життя українського громадянина.

Водночас у жодній іншій галузі не спостерігається такої ди­наміки зміни позицій, використання політичної програми в осо­бистих інтересах, а часом і просто демагогії. Популістський ора­тор завжди апелює до маси, пропонує оманливо легкі рішення, аби домогтися бажаної політичної мети. Проте відповідальність політичного оратора набагато більша, ніж, скажімо, відповідаль­ність університетського професора, якщо взяти до уваги масш­таб резонансу його промови. Адже політичний оратор мобілізує до активної діяльності тисячі людей і його слово дуже легко стає дією. Політична культура виховується століттями, вміння вести політичну боротьбу суто вербальними методами, з повагою до опонента, не з'являється на голому місці. Нинішній стан полі­тичного красномовства в Україні переконливо свідчить, що ора-тор-політик мусить терміново вивчати основи елоквенції, почи­наючи хоча б з доброго знання державної мови.

Політична риторика диференціюється на такі основні жанри: політичні промова, доповідь, виступ, інформація, огляд та бесіда. Вони різняться більшим чи меншим обсягом та вагомістю зміс­ту. Наприклад, політична доповідь виголошується звичайно на партійному з'їзді й окреслює стратегію політичної діяльності да­ної партії. А політична інформація може проводитися в підвідо­мчих даній партії осередках освіти, дитячих закладах типу скаут­ських чи піонерських і розрахована на ліквідацію політичної без­грамотності. Огляд чи бесіда обираються політиками, які хочуть знайти свою аудиторію на виборчій дільниці. Політичний виступ чи промову ми часто чуємо з екрана телевізора чи по радіо — наприклад, виступи депутатів у Верховній Раді.

За сферою функціонування політична промова диференцію­ється на парламентську, мітингову та воєнну. У моменти суспільного неспокою, революцій або соціальних перетворень ши­роке розповсюдження знаходять мітингові промови. У періоди стабілізації суспільного життя переважає інтерес до парламент­ського красномовства. У наш час швидко розвивається як парла­ментське, так і мітингове красномовство. Зрозуміло, що підтри­мання бойового духу, патріотичних почуттів неможливе в умо­вах воєнних дій без виступів командирів різного рангу: відомі численні випадки, коли слово було рівноцінне зброї.

Особливого значення політичне красномовство набуває в умо­вах широкого тиражування його засобами масової комунікації — преса, радіо, телебачення.

Базові поняття: політичне красномовство, військове красно­мовство, ангажованість оратора, політична промова, політична доповідь, політичний виступ, політична інформація, політичний огляд, політична бесіда.

Переглядів: 4431