• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Логічні докази автором своєї правоти

Система логічних доказів (авторитетні посилання, статис­тика, різноманітні приклади та висновки), покликаних перекона­ти слухачів. У мисленні здавна виділяють два методи — індукцію та дедукцію. Індукція — хід думки від часткового до загального. Наприклад: "Василь говорить грамотно, цікаво і змістовно. Ва­силь — добрий ритор. Отже, добрий ритор говорить грамотно, цікаво і змістовно". Дедукція, навпаки, — хід думки від загально­го до часткового. Наприклад: "Добрий ритор говорить грамотно, цікаво і змістовно. Василь — добрий ритор. Отже, Василь гово­рить грамотно, цікаво і змістовно".

Індуктивну логіку варто застосовувати тоді, коли ми узагаль­нюємо великий за обсягом статистичний матеріал, перебравши чимало прикладів. Тут приклади — ілюстрація для готової тези. Навпаки, саме теза формулюється як висновок з наведених фак­тів, їхнє узагальнення; висновок начебто формулюється на очах у слухачів, що справляє ефект співучасті аудиторії в акті мис­лення. Кожен слухач ніби сам приходить до цього висновку, хоча насправді це ми ведемо його. Так, перерахувавши відомі прикла­ди морального занепаду — наркоманію, пияцтво, проституцію, рекет, убивства тощо, ми можемо запропонувати слухачам порів­няти цю сумну статистику зі спокійним та цивілізованим жит­тям: висновок напрошується сам собою.

Можна було б піти зворотним шляхом: підкреслити, що там, де люди змалку виховані в атмосфері добра, менше ґрунту для злочинів та моральної деградації. І тоді вже наводити низку при­кладів. Перевага першого способу в тому, що тут приклади — не ілюстрація до висунутої догматичної тези, а матеріал для розу­мової роботи слухачів.

Прикладів має бути достатньо для того, що висновки не ви­глядали нечисленними, "притягнутими за вуха". Недостатня кі­лькість прикладів справляє враження, що оратор щось підтасо­вує, що йому немає чим довести свою правоту. Не можна також наводити приклади виключні, нетипові. Якщо, наприклад, десь син вбив власну матір, не варто інтерпретувати такий злочин як свідчення занепаду всього суспільства — слухачів може образи­ти, розгнівати те, що всі вони поставлені нібито на один щабель з виродком.

Часто на практиці оратори при використанні індукції вда­ються до доказу за аналогією, тобто висновку від часткового до часткового. Аналогія — це умовивід, що базується на схожості суттєвих ознак явища. Обов'язковою умовою при наведенні анало­гій є зіставлення за суттєвими ознаками (а не випадковими). На­приклад, я — учень шостого класу — не в змозі осягти матеріал підручника сьомого класу; ви — також учні шостого класу — так само не в змозі. На жаль, життя такі моделі мислення часто спростовує. Отож, з аналогією треба бути обережним.

При використанні дедукції можна також спростити, спримі-тизувати проблему, ставши, по суті, на той самий шлях, що й старогрецькі софісти. Наприклад, гасло "Ворогів революції слід знищувати!" в сполученні з відкриттям "Моя сестра — ворог рево­люції!" закликає до недвозначного рішення, але прийняти його — справа суто особистого смаку.

Переглядів: 1134