Висновки до третього розділу

Отже, гра як прагнення до мудрості є вільна, духовна діяльність. Спостерігаючи сучасної людини і ігрові ситуації, логічно сказати, наскільки вкорінене в особистість прагнення грати. Людина продовжує грати, навіть перебуваючи в найтяжких матеріальних умовах, грає наперекір логіці життя, кидаючи виклик самій долі і нагоді. Гра є родова ознака людини, вона грає постійно протягом усього життя, грає свідомо чи під впливом зовнішніх по відношенню до нього обставин, грає самозабутньо, ніколи не насичуючись грою. Закінчивши одну гру, він вступає в наступну. Гра спрямована в майбутнє, вона реалізує творчі потенції суб'єкта. Духовність ігрового акта пов'язується з духовними здібностями людини як носія унікального мікрокосмосу, його ідеального граючого «Я». Нав'язана гра часто настільки відокремлюється від природи людини, що перетворюється на примітивну механічну дію, позбавлену цілісності і краси. У грі людина виявляє власну унікальність, гра виступає як зразок, норма буття людини, як сфера зразків конструктивного відтворення світу. Людина, звичайно, являє собою зосередження можливостей, але творити саму себе безпосередньо не в змозі. Повноцінна людська гра і є відкриття вічності, і навпаки, безглузда гра значно звужує людські можливості, несе моменти фальші і несвободи. Мета життя не перебуває у перетворенні його тільки у гру, а гра не може стати підставою всього людського буття, а становить окрему форму буття, яка зберігає культурний досвід людини. Гра виступає як потужний генератор емоцій, як свого роду джерело необхідних для життя потрясінь душі і не тільки тому, що справжні емоції знаходяться біля витоків творчих поривань людини, спонукаючи розум до нових починань, а волю - до наполегливості та зосередженості в досягненні мети. У грі людина творить саму себе як цілісність, проявляє себе в повноті свого «Я», розкриває себе як мудрість. Однак вона не повинна пов’язнути в бутті гри, вfн повинен завжди залишати за собою право, можливість повернення в точку вибору. У цьому, в принципі, і складається прояв мудрого початку в грі. Абсолютність гри проявляється в її прагненні бути гранично справедливо. і ізотропною щодо свіх суб'єктів у ній. Тому в якості обов'язкового елемента в грі виступає позиція ігрового рівності, що передбачає не повний збіг духовних сутностей граючих, не їхну абстрактну тотожність, оскільки, на нашу думку, не існує повної всеосяжної рівності. Більше того, людина не тільки грає в нав'язані їй соціальні ігри, а виявляється здатною формувати відповідний для її «Я» ігровий космос, прийнятий своїм соціокультурним виглядом в різноманітті варіантів життєвого сценарію. Отже, гра людини виступає і як негативна, і як позитивна по відношенню до нього самого сила. Якщо в грі людина «повертається» до своїх сутнісних сил, то така гра, безумовно, позитивна в плані примноження її особистого буття. У скарзі суб'єкт досягає повноти самореалізації, духовного становлення. Людський світ без гри реалізуватися не може, так як гра постійно обурює соціум, створює нові комбінації, ролі, стратегії, реалізуючи багатовимірність, мозаїчність людини. У грі людина не тільки ховається, а й розкривається; граюча людина для самої себе багато в чому впорядкована і прогнозована, хоча, поза всяким сумнівом, в грі завжди присутні елементи випадковості, що роблять її непередбачуваною, неповторною і привабливою для повторення. Гра завжди є якоюсь певною умовністю, але ця умовність є достатньо прозорою. Це допущення призводить до значних втрат, коли індивід гру приймає за дійсність і, навпаки, коли дійсність починає повністю програватися і відтворюватися. Гра – особлива міра перетворення сутності «Я» в явище і навпаки. Гра – специфічний вимір характеру «зняття» явища, віртуалізації початково феномену. А оскільки існують різні рівні глибини сутності, то в грі слід розрізняти її внутрішні і поверхневі шари прояву онтологічного і трансцендентального (гносеологічного). Сама граюча людина залежить від досягнутого рівня ігрової культури суспільства. В цілому ж при переході від традиційного суспільства до посттрадиційного суспільства посилюється штучність ігрових проявів.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Гра як процес самовизначення «Я» і як дотик до мудрості	\|	ВИСНОВКИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.