Уточнення понять: революційна музика, громадська думка

Незважаючи на те, що сама думка про те, що музика може бути тим самим інструментом, за допомогою якого можна керувати масами ненасильницьким шляхом, є зовсім не новою, але ступінь розробки проблеми, як ми зазначили вище, є досить низьким. Ряд вчених, що розробляли цю проблематику, досліджували семіологічні аспекти музики, її соціальний зміст, але так і не спромоглися дати власне соціологічне визначення поняттю «музика». Зокрема серед класиків соціологічної думки розробкою теми музики в суспільстві займалися Т. Адорно, М. Вебер, Е. Гофман. Зважаючи на це, постає питання не тільки про те, що являє собою революційна музика, а й про те, що таке «музика» як вид мистецтва.

Феномен музики належить до сфери найбільш символічного мистецтва. Складна варіаційна побудова породжує різноманіття образів та почуттів. Відтак існує безліч підходів бо визначення цього феномену. Так, в словнику Д. Ушакова музика – це мистецтво, у якому переживання, настрої, ідеї передаються у поєднанні ритмічно організованих звуків, тонів та тиші [42]. Словник Т. Єфремової, роблячи акцент на змістовному наповненні музики, визначає її як «мистецтво, що відбиває дійсність у звукових художніх образах» [43]. Визначення є доволі схожими: музика виконує експресивну функцію за допомогою звуків.

Феномен музики є предметом дослідження спеціальної соціологічної теорії – соціологія музики. У полі її дослідження особливості відтворення соціальних настроїв, специфіка сприйняття музики та засоби впливу на психоемоційний стан аудиторії, а також особливості репрезентації дійсності у творах. В цій дисципліні музика розглядається у рамках теоретико-методологічних підходів. Якщо говорити про структурний функціоналізм, то акцент робиться на системі знаків, кожен з яких несе своє функціональне навантаження. В межах біхевіоризму, музика розглядається одночасно і як засіб стимулювання мас, і як реакцію на події в суспільстві. Символічний інтеракціонізм представляє музику як символічне поле, що породжує певні змісти через специфічне поєднання звуків та тонів. Драматургічний підхід наголошує на тому, що музика є засобом репрезентації дійсності за допомогою співзвуч. Тим не менш, в кожному із цих підходів музика постає видом мистецтва.

Революційна музика є різновидом музики, тому має структуру подібну до інших (лад, тональність, темп та ін.), але прикметник «революційна» вказує на специфічні умови виникнення такого твору. Тобто ця музика була написана під час значних соціальних зрушень, що відображається у її побудові та звучанні. Революційний музичний твір передає переживання не тільки однієї людини, а всього народу, або великих соціальних груп, тому має на меті викликати потужний емоційний фон і отримати максимальний відук від населення. Виходячи із цього, ми дамо власне визначення революційної музики як виду мистецтва, в якому смисли породжуються в процесі специфічного поєднання таких елементів та засобів вираження як лад, ритм, темп, композиційна побудова, вокальне та інструментальне виконання, що провокують виникнення відповідного психоемоційного стану у слухача, який в свою чергу виступає елементом соціального базису - рушія системних перетворень у відповідному суспільстві.

Якщо поняття «революційна музика» є мало розробленим в межах соціологічної науки, то поняття «громадська думка» є одним з найпопулярніших у соціологічному співтоваристві. Це дає нам можливість провести комплексний аналіз даного поняття з урахуванням відмінностей його сутнісного наповнення, що існують в межах різних теоретичних підходів.

Найбільш доречним видається розпочати розгляд громадської думки з точки зору семантики. Тлумачний словник нам дає різнобічні трактування понять «думка» та «громадський». Іменник «думка» розуміється як результат розмірковувань, мисленевих процесів, з цього випливає, що «думка» є деяким здобутком в області знань, продуктом чого є чітка індивідуальна позиція. А відтак вона може розглядатися як «відображення об’єктивної дійсності в поняттях, судженнях, висновках» [1, с. 862], або, навпаки, вказувати на невизначену та суб’єктивну точку зору. Але нас цікавить це поняття не з індивідуальної, а з групової точки зору. В цьому випадку думка є раціональною, усвідомленою позицією, або є сукупністю спонтанних установок чи суджень, притаманних певній групі.

Прикметник «громадський» має подвійну семантичну природу. Він може значити як все те, що стосується суспільства, громади (і в цьому сенсі він протиставляється поняттю «індивідуальний»), так і те, що належить державі та має загальнонаціональний інтерес.

З усього вище наведеного можна зробити висновок, що громадська думка – це сукупність суджень і оцінок, що представляють собою синтезовану позицію суспільства. Відтак, можна говорити про те, що це є явищем перманентним, оскільки позиція суспільства з того чи іншого питання завжди присутня.

Однак існує кардинально протилежна точка зору, яку висловив французький соціолог П.Бурдьє. Він вважає, що велику кількість точок зору, кожна з яких є особливою, практично неможливо звести до спільного знаменника і називати «громадською думкою». Тому, громадської думки як консолідованої позиції суспільства взагалі бути не може [2, с. 77]. Складність та неоднозначність трактування поняття «громадська думка» зумовлює його розгляд з кількох підходів, що дадуть змогу якомога вичерпніше проаналізувати даний соціальний феномен. Зупинимось на політико-правовому, соціологічному, психологічному та гносеологічному трактуваннях цього поняття.

Німецький юрист Ф.Гольцендорф вважає, що громадська думка не може вважатися правовою нормою, оскільки не є юридичною категорією, але система норм засадничо тлумачить її як соціальну категорію, яка в сенсі гарантій основних природних прав функціонує як щось необхідне та очікуване [3, с. 275]. При цьому в своїх роботах «Роль громадської думки в державному житті» та «Сутність і цінність громадської думки» (1879), автор надає цьому явищу деякої аморфності, але при цьому визнає роль середнього класу як визначного у процесі формування громадської думки.

Представник Франфуртської школи соціології Ю.Хабермас розглядає громадську думку як сукупність позицій освічених людей – власників, а також позиції людей, групова думка яких претендує на загальну значущість власної політичної декларації [3, с. 283].

Серед розробників концепції громадської думки вагомий внесок зробив французький соціолог Г. Тард. Він вважає, що соціальною основою для виникнення громадської думки стала поява і розвиток «громадськості», виникнення якої стало можливим лише у сучасному суспільстві. При чому громадська думка виникає лише завдяки пресі, що діє з політичних міркувань. В цьому ключі явище громадської думки розуміється не як синтезовані раціональні позиції, а як результат маніпуляцій ЗМІ та продукт політичної боротьби.

В соціологічних словниках громадська думка визначається як «стан масової свідомості, який виражає приховане чи явне ставлення різних соціальних груп до проблем, подій і фактів дійсності» [4, 107]. При цьому робиться акцент на тому, що громадська думка є категорією, що відображає суб’єктивовану дійсність.

Серед сучасних українських вчених дослідженням феномену громадської думки займалися В.Вишняк, В.Оссовський, О.Нельга, В.Матусевич, В.Полторак, Ю.Сурмін та інші.

Відомий український соціолог В.Полторак визначає громадську думку як «форму вираження політичної волі, свідомості мас, що реально «тисне» на органи управління (у тому числі й на виборах, референдумах) і, поряд з іншими соціально-політичними інститутами, бере участь у політичному процесі» [5, с. 11].

Найбільш аргументовано громадську думку як соціально-політичний інститут суспільства аналізує український дослідник В.Оссовський, який розглядає цей феномен як «соціальне ставлення, виражене у формі оцінного судження, між соціальними суб’єктами й суб’єктом влади з приводу змісту й способів розв’язання певних суспільних проблем» [6, с. 53]. В такому руслі громадська думка постає як стан суспільної свідомості.

Враховуючи особливості вищенаведених визначень, під громадською думкою буде розумітись соціальне ставлення, виражене у формі оцінного судження, між соціальними суб’єктами й суб’єктом влади із приводу змісту й способів розв’язання певних суспільних проблем, що поряд з іншими соціально-політичними інститутами, беруть участь у політичному процесі.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Історія дослідження феномену революційної музики у формуванні громадської думки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.102 сек.