Історія дослідження феномену революційної музики у формуванні громадської думки

На даний момент ступінь вивченості феномену музики в соціологічній думці є, як вже неодноразово зазначалось вище, недостатнім і доволі поверхневим. В соціологічних дослідженнях її сприймають скоріше як прикрасу людського життя, або, у кращому випадку, як вираження його складнощів. Між тим увага музиці і її ролі в житті соціуму приділяється ще з прадавніх часів.

На Далекому Сході музика в Китайській цивілізації була однієї з визначальних складових культури. Конфуцій вбачав у музиці не тільки відбиток культури, а й безпосередність та мудрість народу, що її створив [7, с. 105]. Коли легісти прагнули підкорити людину абсолютній деспотичній волі держави, то вони відносили музику до серйозних перепон на цьому шляху.

Не меншу увагу музиці приділяли і філософи Давньої Греції. Орфіки, Піфагор і його послідовники музику вважали онтологічною характеристикою світу, говорячи про гармонію небесних сфер. Платон в своїй роботі «Держава» музику відносив до фундаментальних підвалин соціального ладу: «Потворність, неритмічність, дисгармонія – близькі родичі лихослів’я, а їх протилежності, навпаки, - близькі наслідування розсудливості і моралі» [8, с. 167].

Власна історія соціології музики починається з 1921 року, коли посмертно була опублікована незавершена праця М.Вебера «Раціональні і соціологічні основи музики». У роботі німецький соціолог пропонує увазі читача свій підхід до вивчення музики. Наукове значення останньої праці М.Вебера, без сумніву, величезне. Але складність у вивченні полягає в тому, що автор припускає, що читачеві відомі наступні спеціальні дисципліни: 1) музична акустика, 2) теорія музики; 3) музична етнографія; 4) інструментознавство (до деякої міри). М. Вебер стверджує, що музика повинна підкорятися законам логіки і для її написання потрібно дотримуватися жорстких правил – звукових формул. У тій музиці, яка не отримала акордової раціоналізації, будуть так чи інакше вічно сперечатися між собою мелодійний принцип дистанційного і принцип гармонійного поділу. Раціоналізація тонів історично постійно бере початок з інструментів.

Раціоналізм реформаторів музики, що спиралися на математичну теорію, був постійно і в різних формах спрямований на те, щоб вирівняти ті сходження, які виникали від несиметричного поділу октави [9, с. 529]. Музика, що не зазнала раціоналізації з точки зору гармонії, істотно вільніше саме в мелодійному русі, а слух, який не звик гармонійно витлумачувати всякий інтервал, народжений чисто мелодійною потребою у вираженні, може не тільки знаходити задоволення в інтервалах, що не укладаються в рамки гармонійної системи, але і значно звикнути до насолоди ними. При цьому музика, що міцно засвоїла той чи інший ірраціональний інтервал, надалі буде схилятися до прийняття інших ірраціональних інтервалів [9, с. 484].

Після М. Вебера фундаментальною розробкою соціології музики займалися Б. Асафьєв і Т. Адорно. Ці вчені заклали найбільш авторитетні школи в соціології музики. Б. Асафьєва треба в світовому масштабі визнати основоположником, фундатором соціології музики. Дослідник розумів музику як «мистецтво інтонуємого сенсу», як поширення в суспільстві форми спілкування, як зрозуміле і загальнозначуще емоційне мовлення [10, с. 12]. У роботах Б. Асафьева, по суті, вперше поняття музичної мови позбулося метафоричного відтінку і наблизилося до лінгвістичної інтерпретації цього терміну. Його інтонаційна теорія дозволила зв’язати в єдиний процес оформлення акустичного середовища суспільства від світу повсякденності до високого мистецтва. Крім того, вчений стверджував взаємозалежність та взаємодетермінованість музики та суспільних процесів. Музика постає перед нами не тільки як продукт культури та цивілізації, а як явище, що спливає на соціокультурні процеси. Музика підготовлює грунт для соціальних зрушень і в результаті цих зрушень змінюється світосприйняття людей, що безпосередньо впливає на інтонаційну структуру музики.

Великий внесок у розвиток соціології музики вніс такий відомий німецький філософ, як Т. Адорно. Згідно його психологічної теорії, музика дає прорватися скутим і задавленим почуттям, дає спливти на поверхню душі її ірраціональним силам, знімаючи гальма розсудливого життєвого укладу, заснованого на діловій боротьбі за існування; теплота музичних емоцій - всього лише сентиментальність, що протистоїть об'єктивній розумності. Відтак, музичні емоції виявляються більш-менш спорідненими інстинктам і більш-менш до них зводяться. У своїй концепції Т. Адорно дає наступне визначення: «Суспільство – це сукупність всіх людей, які слухають, або не слухають музику, але все ж саме об'єктивні структурні властивості музики зумовлюють реакції слухачів» [11, с. 10]. Виходячи з цього, вчений пропонує свою класифікацію типів ставлення до музики починаючи від цілком адекватного, наближеного до сприйняття професійних музикантів до повного нерозуміння і індиферентності, що не треба змішувати з музичною неприйнятністю [11, с. 13-24].

Ідеї Т. Адорно та Б. Асафьєва в своїх роботах продовжив радянський музикознавець та соціолог А. Сохор. Розглянувши типологію Т. Адорно, як і інші, побудовані за тим же принципом (радянського соціолога Ю. Давидова, групи угорських дослідників), автор потім відкинув їх, вказавши на їх недостатню логічну обґрунтованість – змішення різнопорядкових ознак. Щоб уникнути надалі подібного дефекту А. Сохор запропонував відмовитися від характеристики екстрамузичних факторів (що надають, на його думку, лише непрямий вплив на рецепцію музики) і враховувати при побудові класифікації тільки один аспект - властивості музичного сприйняття як такі. Розроблений ним на цій підставі власний варіант слухацької типології включав три основних типи: «високорозвинений», «середньо розвинений» і «низькорозвинений» слухач [12, с. 115-116]. Можна говорити про те, що така типологія є позакласовою, до чого прагнула радянська ідеологія.

Отже, значення музики у суспільстві усвідомлювалося вченими, але і досі не існує ґрунтовної роботи, що детально досліджувала особливості різних видів музики, зокрема і революційної, як інструменту впливу на формування громадської думки. Це зумовлює необхідність розгляду історії дослідження феномену громадської думки для визначення елементів взаємодетермінуючого впливу між музикою та громадською думкою.

Феномен «громадська думка» – соціальне явище, що привертає увагу мислителів з давніх часів. Історія вивчення громадської думки налічує понад 150 років. Але в різні історичні періоди роль громадської думки була далеко не однаковою. Значення даного феномена залежало від певних законів розвитку суспільства, що сприяють або не сприяють формуванню і вираженню думки народу. У період родових общин громадська думка є системою контролю, носить оцінний характер, встановлює традиції, норми. У період феодалізму громадською думкою була думка панівного класу. А вже в XVIII столітті це поняття використовується для позначення колективних суджень з приводу суспільно важливих проблем. Отже, громадська думка привертає до себе увагу людей з різних сфер діяльності.

Проблема визначення та інтерпретації громадської думки вперше виникає в античній філософії. У V-IV ст. до н.е. в давньогрецьких полісах громадській думці віддавалося велике значення. Протагор вважав, що «саме громадська думка здатна відповісти на питання про те, що є істинним, а що - хибним, яке рішення правителя слід вважати доброчесним і справедливим, а яке ні» [13, с. 271]. Протагор об'єднував такі поняття як суспільна влада, держава і громадська думка.

До вивчення громадської думки першою звернулася правова наука. Вважається, сам термін «громадська думка» (public opinion) з'явився в часи класичного феодалізму. Походження словосполучення - англосаксонське. Поширена думка, що вперше він був вжитий англійським письменником і державним діячем Д. Солсбері в XII столітті для позначення моральної підтримки парламенту з боку населення країни. З Англії цей термін прийшов в інші країни [14, с. 434].

В епоху капіталізму починають складатися передумови для теоретичного осмислення громадської думки та її ролі в державному житті. Італійський мислитель Н. Макіавеллі у своєму трактаті «Державець» в сутності підійшов до багатозначної політичної інтерпретації громадської думки. Особливо цікавим є соціально-психологічний аналіз відображення особистості політика в громадській думці, коли думка більшості завжди буде розглядатися як істинне, на противагу об'єктивній оцінці меншини [14, с. 434].

З кінця IX століття громадською думкою починають цікавитися представники психологічного напрямку західної соціології. У новий час осмисленню феномена громадської думки сприяла творчість англійських філософів – матеріалістів Ф. Бекона, Т. Гоббса, Дж. Локка [14, с. 435]. Дж. Локк виділяє три групи законів, яким має слідувати людина, в своїй роботі «Досвід про людський розум». Поряд із законами Бога і людськими законами, законом є і громадська думка. Філософ розглядав громадську думку як міру чесноти чи вади, розглядав її як прояв моральності і вважав, що люди при оцінці своїх вчинків звертаються до громадської думки [13, с. 274]. Положення Дж. Локка про громадську думку як про міру «морального» і «аморального» дозволило надалі соціологам досліджувати роль громадської думки в моральному житті, а також обґрунтувати таку специфічну особливість думки як «оцінність».

Наприкінці XIX століття вперше громадська думка з'являється в її сучасному значенні. Так французький соціолог Г. Тард, автор роботи «Громадська думка і натовп» вважав, що громадська думка породжується публікою, яка виникає як соціальна спільність при капіталізмі. Межі цієї публіки досить рухливі й розпливчасті, основна риса – рух думок. Г. Тард зазначав, що громадська думка являє собою певну сукупність роздумів і відповідей на питання сучасності: «Думка – це статистична система, що керується логікою, і почуттями і розділяється різною кількістю осіб від декількох десятків до декількох мільйонів. Існування цієї статистичної системи зумовлено розумінням людини, що її думка збігається з думкою інших людей з різних питань життя» [13, с. 275]. Дана робота Г. Тарда внесла величезний внесок в аналіз громадської думки. На думку німецького соціолога Ю. Хабермаса, Г. Тард був першим, хто зробив аналіз громадської думки належним чином.

Розгортання всебічного наукового осмислення громадської думки, вивчення її функцій, динаміки розвитку, а також ролі в системі владних відносин починається тільки в 20-х роках XX сторіччя.

У. Ліппман є одним з класичних дослідників громадської думки. Його основний внесок це поєднання філософського, психологічного, історичного та соціологічного підходів при аналізі громадської думки. Процес формування громадської думки він розглядав з позиції обмеженості пізнавальних можливостей людини. Долаючи різноманітність світу, людина систематизує знання про нього в категорії:

1) фікції, ілюзії;

2) стереотипи, які об'єднуються в системи стереотипів, які постають вигляді повсякденних практик, вірувань, навчань, соціальних інститутів та іншого;

3) елементи псевдосередовища, за допомогою яких людина пристосовується до свого оточення. До цих елементів можна віднести такі об'єкти громадської думки як факти, події, процеси.

На цих складових і формується громадська думка. У.Ліпманн вважає, що вона «пропускається» через інших людей, тоді як індивідуальна думка формується, «пропускаючись» через індивіда [15, с. 318]. Робота У. Ліппмана, що є актуальною і на сьогодні, у великій мірі розкрила сутність природи громадської думки, підкреслила її ілюзорність і схильність до стереотипів.

Інший представник американської школи соціології та соціальної психології Ч. Кулі у своїй теорії розглядав поняття громадська думка в руслі символічного інтеракціонізму та теорії комунікації. Громадська думка, як стверджує дослідник, – це «не просто агрегація окремих індивідуальних суджень, це - організація, спільний продукт комунікації та взаємного впливу» [16, с. 121].

Структурно-функціональна теорія розуміє громадську думку як прагнення людей на несвідомому рівні дійти до спільного судження. Відтак це явище виконує функцію інтеграції. У відповідності до теорії Р. Мертона, основна функція громадської думки – це соціальний контроль [13, с. 277].

В Україні повноцінні дослідження громадської думки розпочалися на початку 90-х років із набуттям незалежності і одразу завоювали велику увагу вчених.

Відомий український соціолог В. Оссовський зазначав, що головним фактором формування громадської думки є «практичний досвід, який у представників старшого й середнього покоління складався під впливом умов «реального соціалізму», що не могло не сформувати орієнтацій на цінності «рівності», особливо у сфері економічній; рівності нехай і бідної, але забезпеченої «батьківським піклуванням» держави. Водночас бачення бажаного майбутнього формувалось під впливом міфів та іміджів суспільства масового споживання» [17, с. 108].

Український дослідник О. Гриценко особливу увагу приділяє ролі масс-медіа у формуванні громадської думки: «Інформаційний простір є середовищем, в якому реалізується державна політика, приймаються державні рішення, діє механізм управління суспільством, формується та функціонує громадська думка. Саме інформаційний простір забезпечує умови для участі громадян у прийнятті важливих для суспільства рішень, визначається рівень доступності правової інформації для окремих категорій осіб. І від того, наскільки він розвинений, значною мірою залежить і відкритість суспільного устрою» [18, с. 219].

В. Полторак в своїх роботах виділяє такі функції громадської думки: 1) директивну, 2) консультативну, 3) експресивну, підкреслюючи, що остання є найбільш ширшою і найбільш вираженою [19, с. 109-111]. В цьому він наслідував французького дослідника П. Бурдьє, який виділяв і четверту функцію - контрольну.

Треба зауважити, що не зважаючи на велику кількість підходів до вивчення громадської думки, вона залишається одним з найпопулярніших предметів дослідження.

Увесь теоретичний доробок дослідження проблематики постає основою для подальшого структурно-функціонального аналізу феноменів громадської думки та музики, що перебувають у відносинах взаємодетермінуючого впливу.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Уточнення понять: революційна музика, громадська думка	\|	Методологія дослідження феномену революційної музики у формуванні громадської думки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.