Особливості формування громадської думки в Україні

Загальновизнано, що громадська думка формується у зв’язку з певними подіями, явищами суспільного життя. Це – публічно висловлене й поширене судження, яке містить оцінку і ставлення (приховане чи явне) до якоїсь події, окремих осіб, діяльності різних груп, організацій, що становлять певний інтерес для суспільства. Громадська думка є виразником масової свідомості. У будь-якому суспільстві ідеї, інтереси, переконання, соціальні уявлення різних великих груп існують не ізольовано одне від одного, а утворюють своєрідний сплав, що визначається як масова свідомість суспільства.

Формування громадської думки відбувається завдяки настановам, мету яких особливо підкреслював ще у 1922 р. американський журналіст-соціолог У. Ліпман у своїй книзі «Громадська думка» [26]. Він вважав: кожна людина регулюється, детермінується через настанови, які визначають, що саме вона бачить, чує, як вона інтерпретує оточення, що є важливим для особистості. Вони творять механізм «селективного сприйняття» – поняття, яке широко застосовував інший американський дослідник, П. Лазарсфельд [12, с. 148].

Як вважає відома американська дослідниця Е. Ноель-Нойман, громадська думка формується під впливом усіх засобів масової дії: різних політичних сил, партій, інститутів, засобів масової інформації. Вагома роль преси, радіо, телебачення у формуванні і висловлюванні громадської думки. У її формуванні бере участь і особистість людини, її життя у соціальній мікроструктурі [23, с. 67]. З іншого боку, громадська думка може виникати і стихійно, під впливом тих або інших конкретних життєвих обставин і ситуацій. У формуванні громадської думки беруть участь не тільки наукова інформація, засоби масової інформації, а й близьке соціальне оточення, безпосередній життєвий досвід, зрештою, просто чутки, плітки. Отже, формування громадської думки відбувається як стихійно (під час спілкування, освоєння індивідуального та колективного досвіду), так і цілеспрямовано. З іншого боку, процес формування громадської думки, специфічний: він відбувається як процес інтенсивного обміну інформацією, порівняння і протиставлення близьких позицій, їх зближення, пошук точок зіткнення, відкидання деталей, характерних для індивідуальних уявлень.

Оскільки громадська думка є явищем історично обумовленим і не має постійного вигляду, то в науковому товаристві відсутня єдина, чітко прописана та прийнята загалом система факторів, що детермінують громадську думку. Відповідно до цього, ми виділили власну класифікацію факторів, що обумовлюють специфіку формування громадської думки:

1) зовнішні;

2) внутрішні.

Зовнішніми є такі фактори як: політичні, соціально-економічні та соціокультурні. До внутрішніх факторів належать соціально-психологічні. Розглянемо докладніше кожен із цих факторів.

Почнемо із соціально-економічних чинників. За 23 роки незалежності, Україна постає перед нами як країна «з різкою соціальною та майновою поляризацією, бідністю переважної частини населення, технологічно відсталою промисловістю, архаїчним сільським господарством, тіньовою економікою, корупцією державного апарату, вивозом капіталу за кордон [24, с. 440]. На даний момент економіка держави знаходиться у глибокому кризовому становищі. Якщо не буде вжито кардинальних заходів щодо зміни принципів управління країною, а економіка не перейде на новітні технології, країна все більше і більше буде відставати від промислово розвинених держав. На перший погляд, збідніле українське населення, стійко переносить будь-які економічні позбавлення. Однак це пояснюється тим, що воно знаходиться у стані постійної депривації і поступове зниження рівня життя є очікуваним. Такий перманентний стан призводить до психологічного виснаження, внаслідок чого населення стає більш керованим. Крім того, незмінно низький рівень життя призводить до зневіри українців у ліберальних заходах. Серед населення все більшої популярності набирають радикальні міри. Революція постає чи не єдиним дієвим способом змінити становище. Це знаходить вираження і у риториці політичних діячів. Вибори постають як «війна за свободу, за краще життя», а кандидати позиціонують себе як «борців за простий народ». Яскравим прикладом із історії України є Помаранчева революція. Це одна із штучно сконструйованих революцій на теренах Європи на ряду із «Революцією троянд» у Грузії. Саме ці «кольорові революції» були вдалими, на відміну від Азербайджана, Білорусії та деяких країн Середньої Азії. Чому саме в Україні вона стала можливою? Це відбулося внаслідок зростання революційних настроїв та високого рівня керованості населення. Після 14 років здобутої незалежності, що не дала очікуваних результатів, ідея про можливе швидке покращення здавалася єдино вірною.

Крім того, революційні настрої серед населення спричинені ще й тим, що в дезорганізованому, неконсолідованому суспільстві йшли інтенсивні процеси деструкції, руйнування влади і держави. Державна влада руйнувалася за кількома напрямками: влада-опозиція; між гілками влади; між інститутами і організаціями всередині однієї гілки влади. Основи держави руйнувались через втручання двох гілок влади в роботу третьої – судової. У свою чергу, війна рішень судів підривала довіру громадян до державних органів і закону. Крім того, намагання політичних партій та їх лідерів залучити до себе якомога більший електорат призводить до формування великої кількості центристських партій, що по суті, ідеологічно не відрізняються. Це призвело до формування в Україні особливої електоральної культури протестного голосування. Йдучи на вибори, населення віддає свій голос не «за» кандидата, а «проти». Як правило, популярністю користуються ті партії, що позиціонують себе як опоненти діючої влади. Українці підтримують такі партії досить недовго. Зневірившись у їхній дієздатності, на наступних виборах вони віддають свій голос вже їхнім опонентам. До таких партій-селебретіс належать «Сильна Україна», «УДАР» та простежується тенденція до зарахування у цей ряд партії «Свобода». Також особливістю політичної культури українців є високий рівень персоніфікації влади. Подібна особливість є ментально обумовленою і проявляється вона у покладанні як своїх надій та сподівань, так і провини за неуспіх чи бездіяльність на конкретну політичну постать, тобто на перші обличчя владної ієрархії, яка, першочергово асоціюється з Президентом, лідерами політичних сил тощо. Тобто така орієнтація на конкретного лідера підвищує рівень ірраціональності електорального вибору населення, який, в свою чергу, сприяє відтворенню в українському електоральному просторі стратегії голосування «проти когось», про яку йшлось вище.

Як ми вже відзначали, українське населення є максимально поляризованим. З одного боку, знаходиться більша частина населення – з малими статками, з іншого боку – малий відсоток вищого класу, що характеризується надприбутками. При чому матеріальна різниця між ними колосальна, оскільки в Україні майже не існує того прошарку населення, який мав би бути своєрідними буфером між ними – середнього класу. Це призвело до розвитку олігархії в державі, що в свою чергу свідчить про зрощення бізнесу і політики. Це яскраво відображається у діяльності «четвертої влади» – ЗМІ.

Ефективність формування громадської думки багато в чому визначається діяльністю засобів масової комунікації у виробленні соціальних установок. Психологія великих соціальних груп формується і виявляється у ході соціальних відносин і масового спілкування. Саме у процесі взаємодії та обміну інформацією виникають і реалізуються громадська думка, інтереси, чутки, традиції та інші масові соціально-психологічні явища. Саме ЗМІ є найефективнішими розповсюджувачами, трансляторами інформації, часом неповної, часом спотвореної і недостовірної, стосовно окремих подій, явищ, процесів в українському та світовому суспільствах, тим самим цілеспрямовано формуючи певну думку в середовищі громадськості і як результат – певне відношення і поведінкові установки стосовно певного об’єкта. Таким чином, формування громадської думки відбувається в якості нав’язування готових суджень, що не передбачає подальшої розумової та аналітичної діяльності з цього приводу. Українські канали не можна назвати незалежними. Найретинговіші канали належать представникам олігархії. Відповідно до політичних уподобань своїх власників, вони подають однобоке, або адаптоване бачення подій в країні, тим самим маніпулюючи аудиторією, формуючи громадську думку. Так, наприклад, «5 канал» належить П. Порошенко, «Україна» є власністю Р. Ахметова, «112» – В. Захарченко, а «Інтер» – Д. Фірташа.

Однак, сприйняття інформації, що транслюється медіа, в якості правдивої та надійної може відбуватися лише за умов довіри до цих джерел з боку громадськості. Відповідно до проведеного дослідження фондом Демократичних змін імені Ілька Кучеріва та Центром Разумкова з приводу громадської думки в Україні у травні 2014 року [21], загалом по Україні 58 % громадян відповіли, що вони довіряють ЗМІ. Якщо порівняти із даними попередніх опитувань, можна сказати, що рівень довіри до ЗМІ підвищився (у липні 2013 року частка громадян, що довіряли українським ЗМІ становив 48 %) [27]. Це різке підвищення рівня довіри до українських змін зумовлюється подіями Майдану в листопаді 2013 – березні 2014, коли українці спостерігали за подіями на головній площі країни. Тоді більша частина ЗМІ підтримали народний виступ, чим і завоювали довіру серед населення. Також було зафіксовано, що іншими соціальними інститутами, що користуються довірою серед населення є церква (70,8 %) та Збройні сили України (40 %). Це пояснюється тим, що в період народного повстання саме ці два інститути зберігали нейтралітет, з чого можна зробити висновок, що високим рівнем довіри вони завдячують образу політичної незаангажованості. Зростання довіри до Збройних сил України також пояснюється і політичною та військовою агресією з боку Росії. Інститут, що раніше сприймався як непотрібний та недієвий тепер постає у свідомості населення в якості захисника, як єдина оборона у разі відкритих бойових дій з боку Росії.

Всі вище зазначені фактори створили умови для формування громадської думки та маніпулювання нею. Але на підставі чого конструюються передвиборчі кампанії, створюється риторика українських ЗМІ, політичних та громадських діячів? Україна поляризована не тільки класово (вищий та нижчий клас), не тільки політично (прихильники влади та опозиції), а ще й ментально. Південно-Східна і Західна Україна відмінні за мовною ознакою, ціннісними орієнтаціями, і навіть світобаченням. Якщо для Західного регіону характерним є орієнтація на культуру Західної Європи, пріоритет власного вибору, то для Південно-Східного – прорадянська культура, тяжіння до контрольованості та пріоритет «ми» над «я». Відповідно до цих відмінностей, що стали стереотипами, вибудовується політична діяльність владних структур, мас-медіа та економіка держави, оскільки поширена думка, що «Донбас годує всю Україну» впливає на дотаційні розміри регіонів так, що східні регіони держави отримують найбільші грошові та ресурсні виплати. Ще одним засобом маніпулювання свідомістю населення на підставі різниці культур є мова. Переважна частина Південно-Східного регіону розмовляє російською, а Західного - українською. Політики підсилюють чутливість українців до цього питання законопроектами щодо статусу державної мови. Питання мови є принциповим для українців. Це штучно підсилює ворожбу між населенням регіонів і створює підгрунття для маніпулювання подальших маніпуляцій. Такі настрої загрожують соборності держави, адже подібнийантагонізм призводить до зміни ідентифікації, де «своїми» і «чужими» постають представники одного народу.

Таким чином, розглянувши фактори формування громадської думки в Україні та їх взаємозв’язок, можна зробити висновок, що до таких особливостей належать: депривація населення, дисфункція капіталістичної системи, невисокий рівень ідеологічної сегментованості політичного простору, антагонізм вищого та нижчого класів, антагоністична риторика ЗМІ та політичних сил на підставі ментальних та мовних відмінностей Західного та Південно-Східного регіонів, що підсилює ворожбу населення.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
РОЗДІЛ 2	\|	Феномен революційної музики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.