Феномен революційної музики

Революційна музика як жанр народної музики виникла в епоху буржуазних революцій кінця XVIII – початку XIX століття в Європі. Вона кличе до боротьби з соціальною несправедливістю, збуджує у людей почуття гніву до поневолювачів, гартує їхній дух, зміцнює волю до перемоги. На початку революції народ сам створював пісні і гімни, використовуючи для цього популярну музику, в тому числі оперні арії та танцювальні мотиви. Після гучного успіху перших революцій, цей музичний жанр став набувати поширення і перестав бути надбанням лише народу. Революційну музику почали створювали композитори.

Творцем музичного стилю революції по праву вважається широко прославлений французький симфоніст Ф. Госсек ( 1734-1829 ). Цьому переконаному республіканцеві належало музичне оформлення більшості святкувань перших двох років нової влади після подій Великої Французької революції. Ф. Госсек у своїх творах втілив героїчний дух великого громадського перевороту.

Як відзначає відома музикознавець В. Конен, революційна музика тих свят вражає монументальністю, простотою, міццю. Мистецтво відкритих площ і багатотисячних мас не могло спиратися на виразні музичні прийоми камерних жанрів. Мелодика відрізняється «великими контурами». У ній не залишилося і сліду від прикрас, слабких закінчень, затримань, властивих камерному «галантно-чуттєвому стилю». Ритми масових жанрів енергійні, прості і часто пов'язані з маршовою ходою. Динамічні контрасти, нарочите протиставлення звукових фарб підсилюють враження композиції великого плану [25, с. 34-35].

Вивченням музики займаються такі дисципліни як музикознавство та соціологія музики. Музикознавці вивчають композиційну структуру нотного запису, ігноруючи умови виконання. Соціологи зосереджені на природі виробництва і споживання музики. Л. МакКормік пропонує власну концепцію «соціального перфоманса» [40], спираючись при цьому на концепцію «культурного перфоманса» Дж. Александера [41]. Під соціальним перформансом пропонується розуміти процес, в якому актори прагнуть передати зміст соціальної ситуації. В такому руслі музика постає не стільки як вид мистецтва як засіб репрезентації досвіду. Відповідно до цього, революційна музика репрезентує соціальний досвід народу за допомогою різноманіття музичних засобів.

Розглянемо особливості конструювання музики як такої. Як вважає відомий російський музикознавець Б. Асафьєв, процес музичного формування можуть пояснити два явища:

1) музичний рух (послідовність звуків один за одним як взаємовідношення інтонаційних висот);

2) умови запам'ятовування музики або засоби, які виробила наша свідомість для утримання співзвуч [10, с. 29]. Тимчасова природа музики, її плинність, і з іншого боку, викликані цим особливого роду способи запам'ятовування, неминуче впливають на форми, в яких фіксується музичний рух. Закони його, зумовлені самим звуковим матеріалом, не піддаються поки точному визначенню. Але, спостерігаючи за тим як в кожній музичній тканині проявляються різні явища, можна встановити їх закономірність через їх же повторюваність.

Відповідно до завдань нашої роботи, саме другий аспект формування музичного ряду лежить в області нашого дослідження, тобто, умови запам’ятовування та поширення. Розглянемо його докладніше. Будь-який музичний твір має свою побудову, ряд характерних рис, за якими визначається його жанрова приналежність. Таку побудову складають: лад, тональність, розмір, ритм, темп, композиційна побудова, наявне інструментальне або вокальне виконання.

Лад - доцільно впорядкована інтонаційна система висотних зв'язків музичних звуків, їх закономірна послідовність, а також структура взаємних зв'язків ступенів звукоряду [28, с. 35]. Основними музичними ладами є мінор та мажор. Вони різняться за будовою, що в свою чергу, зумовлює їх звучання. Мінор та мажор дуже легко розрізнити. Мажор характеризують як «веселий» і «оптимістичний», в той час, як мінор здатний викликати у слухача смуток і печаль. Музичний твір у кожному із цих ладів може видозмінюватись, в залежності від інших використаних засобів, але якщо в мажорі він буде звучати урочисто-святково, то в мінорі – з натяком на трагічність та фаталістичність.

Тональність – у відповідності до семи музичних нот висотне положення ладу. Тональність може мати проміжне положення у випадку, коли основна нота має знак, що підвищує, або понижує її на півтони [28, с. 41]. Тональність часто буває «випадковим» елементом у побудові музики. Тональність підбирається відносно діапазону інструментів, або вокалу, що покликаний виконувати мелодію, або бути солістом в аранжуванні. Але існують тональності, що за ствердженнями професійних музикантів створюють найяскравіше емоційне забарвлення. Так, наприклад, тональність сі-бемоль мінор вважається найбільш трагічною та емоційно важкою. Цю тональність використовують найчастіше для написання реквіємів та похоронних маршів. Найбільш «світлою» за звучанням визнана тональність соль-мажор, що часто зустрічається у дитячих творах.

Музичний розмір – це конкретне вираження того чи іншого музичного метра в певних ритмічних одиницях; кількість долей певної довжини, що утворюють такт [28, с. 52]. Музичний розмір нерозривно розглядають із ритмом – чергуванням і співвідношенням довгих і коротких долей та акцентів. Музичний розмір – це своєрідний поділ ритму на його окремі, однакові за довжиною звучання, долі. Ритмічний малюнок може бути дуже різним, але загалом розрізняють рівний і нерівний ритм. Так рівний ритм і музичний розмір 4/4 є характерним для такого жанрового різновиду як марш, нерівний ритм більш характерний для танцювальних мелодій та народних пісень, але тим не менш визнано, що рівний ритм і розмір 3/4 є канонічними для вальсу. Це пояснюється танцювальними рухами, що є характерними для танцю. В народних танцях часто зустрічаються стрибки, відповідно і ритм часто синкопований, тобто – нерівний. Це особливо характерно для танців латиноамериканських та африканських народів. Вальс, що є родом із Європи виконувався у пишних палацах та багатих домах і є більш стриманим за своїм виконанням і звучанням. Марш – це традиційно військовий твір. Він має рівний ритм задля того, щоб під нього було легше крокувати і за потреби, співати, не збиваючи крок.

Темп – означення швидкості виконання і характер руху музичного твору, а також один із засобів музичної виразності [28, с. 56]. В музикознавстві існує 64 темпи, кожний з яких має назву і відповідний показник метроному, – приладу, що відмірює проміжки часу рівномірними ударами. Всі 64 темпи можна поділити на 5 приблизних категорій: темп дуже повільний, повільний, помірний, швидкий і дуже швидкий. Швидкість музичного твору впливає на його настрій і на сприйняття. Помірний темп є найбільш уживаним в народній творчості, оскільки є найбільш наближеним до частоти серцевого ритму. Похідні та воєнні пісні виконуються у помірному темпі, щоб не збивати дихання під час крокування. Повільні темпи притаманні церковним творам: хоралам, канонам, церковним гімнам. Повільна музика звучить спокійно, неквапливо, в той час як швидка може мати збуджуючий характер і навіть підвищити частоту пульсу.

Композиційна побудова – кількість та впорядкованість унікальних та повторюваних мелодійних уривків. Композиційна побудова не має чіткої градації, але її можна розрізнити за складністю. Музика, що написана композитором порівняно із музикою народною (в цьому контексті «народна музика» має значення як та, що була написана непрофесіоналом) має більш складну будову. Для авторського твору характерне глибоке музичне мислення, оригінальне інтонування та звучання, повторюваність майже відсутня, мелодійна побудова складна та багатогранна. Музика народна має, на думку Б. Асафьева «примітивний вигляд». Як вважає музикознавець, такий твір – це творчість «на пам'ять», прагнення фіксувати (і випробовуване при цьому почуття задоволення) вподобані, або особливо приємні організму своїм частим повторенням, співзвуччя. Цей нижчий вид звукокомбінування вкрай обмежений і випадковий. Момент винаходу тут майже відсутній, точно так, як і процес музичного мислення. Співзвуччя зіставляються один з одним дуже просто, і художньої доцільності не мають, а обумовлені лише пошуком психофізіологічного безпосереднього впливу, що мають саме ці звукові сполучення. Зазвичай - це наполегливе повторення декількох звукорядів, навколо яких крутяться, з постійним до них поверненням, «випадкові» поєднання. Свідомо організованого тривалого руху музики у вигляді розвитку даних звукосполучень тут ще немає. Характерний «вигляд» такої музики - це гіпнотизуюче повторення однієї і тієї ж формули [10, с. 34-35]. Це говорить про те, що самий факт виявлення знайомого інтонування, що приносить задоволення, є достатнім стимулом для нескінченних його повторень. Але творчість стимулюється сприйняттям і немає нічого дивовижного в тому, що слухач прагне до постійного повторювання знайомих йому співзвуч.

Велике значення має вокальне та інструментальне виконання. На емоційне сприйняття твору впливає манера вокаліста, його тембр, кількість виконавців і їхня стать. Велику роль відіграють культурні символи. Якщо жінка є символом теплоти, материнства, а чоловік – захисту, сили та мужності, то твір буде мати відповідне емоційне забарвлення. Військові пісні не будуть сприйматися як такі, якщо їх буде виконувати жіночий вокал. Манера виконання також має соціальне навантаження. Розмір аудиторії залежить від того, в якій соціальній групі яка манера виконання є популярною. Так, наприклад, в сучасній Україні начитка репу буде мати найбільший відгук серед молоді. Масове виконання музичного твору дозволяє сприймати події, або явища, що є об’єктом твору як такі, що мають масштабний характер. Виконання змішаним хором (тобто таким, в якому є і чоловіки, і жінки) вказують на гендерну рівність, і на те, що висловлювані почуття є широко розповсюдженими і загальноприйнятими. Інструментальний супровід має додаткове емоційне забарвлення. Тут також має значення масовість та символьне сприйняття інструментів. Велика кількість інструментів буде створювати урочистий настрій, така музика може спровокувати найбільше емоційне збудження. Набір інструментів, що здійснюють супровід, також може мати підтекст. Так, наприклад, народні інструменти будуть вказувати на національний зміст твору, виразні духові та ударні – на військовий, виключно електронне звучання, що розповсюджене у всьому світі і не належить по суті жодній культурі, - на космополітичність авторів, інтернаціональність твору.

Для того, щоб визначити особливості побудови революційної музики, ми звернулися до поширених революційних творів Європи XX ст. та XXIст.(Див. Додаток В) Проаналізувавши випадки поширеної революційної музики, можна стверджувати про риси побудови, що домінують у більшості музичних творів. Такими є:

1) рівний ритм, що тяжіє до маршового (8 випадків із 9);

2) помірний темп виконання (9 випадків із 9);

3) розмір 4/4, що є типовим для всіх маршів (9 випадків із 9);

4) наявне вокальне виконання, що є масовим, або таким, де є соліст і хор (9 випадів із 9);

5) революційна музика не виконується а капелла, а має інструментальний супровід (9 випадків із 9).

6) композиційна та мелодійна побудова доволі проста, приспіви, у яких закладена основна думка часто повторювані, куплетів 2-3, тобто такий твір є коротким за довжиною звучання (9 випадків із 9);

7) мінорний лад. Але ця характеристика не є відверто домінуючою (5 випадків із 9), що говорить про те, що лад у революційній музиці може варіювати.

Виходячи із виділених особливостей конструювання революційної

музики, можна говорити про її доволі сталий образ. Революційна музика, як різновид народного жанру є невибагливою за своїм звучанням та побудовою. Композиційна простота та постійно повторювані мотиви дозволяють такій музиці легко запам’ятовуватися та швидко поширюватися серед населення, що, в свою чергу, пропагує революційний настрій. Крім того, мотив, який людина постійно відтворює у своїй пам’яті слугує своєрідним нагадуванням подій, символом яких стала музика. Це також впливає на формування революційного настрою. Рівний ритм, помірний темп та розмір 4/4, що в сумі дають типово маршову характеристику, сприяють підвищенню бойового духу, усвідомленню людиною себе як борця. Масове вокальне виконання створює враження, що революція є справою великих мас населення, формує ідентифікаційний маркер «ми», сприяє консолідації протидіючих сил. Наявний інструментальний супровід за допомогою динамічних прийомів підсилює емоційність твору. Мінорний лад не є обов’язковим для революційного твору, але якщо такий є, то він створює трагічну та дещо доленосну атмосферу звучання.

Таким чином, під час революційних подій виникають музичні твори, що передають протестні настрої великих мас населення. Ця революційна музика має канонічні норми звучання, що характеризують цей жанр – це мінорний лад, рівний ритм, помірний темп, наявне масове вокальне виконання інструментальний супровід, та композиційна простота.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості формування громадської думки в Україні	\|	Механізми взаємодетермінуючого впливу феноменів «революційна музика» та «громадська думка»

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.