Приєднання українських та білоруських земель до Литви суттєво вплинули на структуру її державної влади, яка в багатьох відношеннях копіювала систему державних органів Київської Русі.
На чолі Великого князівства Литовського стояв Великий князь (з другої половини 15 ст. – господар). Він був монархом, але владу передавав на змішаних підставах спадкування: обирали одного з синів Великого князя. В його руках була вища законодавча, виконавча та судова влада, він очолював збройні сили, проголошував війну та мир, призначав і звільняв державних урядовців, підтримував дипломатичні зносини з іншими країнами.
Важливим органом була рада при князі, яка отримала назву «пани-рада».
Прототипом феодальних з’їздів Київської Русі був Великий вальний сейм, який репрезентував панів та шляхту всієї держави.
Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя. Першою особою був маршалок земський, який у відсутності князя головував на зборах пани-ради. Його заступником був маршалок двірський. Державною канцелярією відав канцлер, а його заступником був під канцлер. Фінансами завідував земський підскарбій та його заступник – двірський підскарбій. Військом командували гетьман земський та гетьман двірський.
Місцева адміністрація з’явилася після ліквідації удільних князівств, яких замінили у великих волостях намісники – старости. У великих містах, наприклад у Києві, були не старости, а воєводи. В менші міста були призначені державці.