Перехідна (постсоціалістична) держава

Поняття "постсоціалістичної держави". Постсоціалістична держава, її сутність і теоретико-юридичні характеристики протягом періоду незалежності України стали, на жаль, предметом дослідження лише кількох дослідників, котрі представляють здебільшого не юридичну, а політичну науку. Тому іакий аналіз є справою потрібною і своєчасною. Завважимо на доцільність вживання терміну "постсоціалістична держава", а не "посткомуністична", виходячи з розуміння попереднього режиму, котрий функціонував у цих країнах - режиму тоталітарного соціалізму.

Визначення поняття постсоціалістичної держави досі не з'ясовано у вітчизняній юридичній науці. На нашу думку, постсоціалістична держава - це держава,

Загальна теорія держави і права

котра здійснює модернізацію своєї сутності у напрямі від тоталітарного соціалізму до державно-правової організації суспільства, заснованого на принципах демократії та ринкової економіки. Хоча інтенсивність перетворень і реальні здобутки є різними в таких державах, але їх вектор - єдиний. Наприклад, в КНР і СРВ політичну систему реформовано лише частково і правлячі партії зберігають монополію на владу, проте перетворення економічної системи виступають глибшими порівняно з цілим рядом пострадянських країн.

Вітчизняний вчений Ю. Тодика сформулював ознаки перехідного етапу державності, котрі притаманні постсоціалістичній державі, а саме: тимчасове послаблення її соціально-політичної основи, падіння моральності, домінування в системі поділу влад виконавчої влади, конфронтація між владними структурами, посилення суб'єктивного фактора в розвитку держави і права, органічне поєднання в державно-правовому механізмі перехідного періоду елементів старого і нового, періодична зміна політичних режимів.

На сьогодні, за нашими підрахунками, постсоціалістичним є тип держав у ЗО країнах світу, в тому числі в Азії - 3 (Монголія, Китай, В'єтнам), в Центральній Європі ("Вишеградська четвірка") - 4, у Південно-Східній Європі - 8, на території

колишнього СРСР - 15.

Класифікація постсоціалістичних країн здійснюється за різними критеріями. З огляду на тип постсоціалістичної модернізації, їх можна умовно розділити на дві групи: 1) країни, в яких провадиться азіатська модель модернізації; 2) східноєвропейські країни. Останні, в свою чергу, також поділяються на дві групи: а) центральноєвропейські; б) пострадянські.

Проте англійські вчені Д. Копстейн і Д. Рейлі запропонували свою власну систему типологізації 27 "посткомуністичних держав" (до них вони не зарахували, природно, Китай і В'єтнам, в котрих владну монополію зберігають комуністичні партії, та Югославію). Ця система базується на критерії "віддаленості від Заходу" тої чи іншої країни, причому "межею Заходу" вважаються східні кордони ФРН та

Австрії.

Отже, за цим критерієм посткомуністичні держави поділяються на 4 групи: 1) 35-500 миль (Словаччина, Угорщина, Чехія, Хорватія, Словенія, Боснія та Герцеговина, Польща, Македонія); 2) 501-1000 миль (Албанія, Болгарія, Литва, Латвія, Румунія, Молдова, Білорусь, Естонія, Україна); 3) 1001-1500 миль (Росія, Грузія, Вірменія); 4) 1501-4080 миль (Азербайджан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Киргистан, Казахстан, Монголія). Відзначимо також, що вказані автори доводять певну закономірність між ступенем віддаленості від Заходу тої чи іншої посткомуністичної країни і ступенем її модернізації.

Хоча такий методологічний підхід має право на існування, його не можна вважати оптимальним, оскільки навряд чи можна припустити однаковий чи навіть приблизно однаковий стан реформування суспільства в Білорусі та Естонії, котрі стоять в одному "географічному ряді".

Становлення постсоціалістичних держав. Сучасні постсоціалістичні держави стали наслідком різних форм відходу від тоталітарного соціалізму. Більшість із них стали продуктом демократичної антитоталітарної революції, котра загалом (за

винятком Румунії) відзначалася мирним характером.____ _________________

Глава 10. Типологаація держав 8Ї

Не змінюючи своєї державної ідентичності провели постсоціалістичні перетворення такі країни як Албанія, Болгарія, Румунія, Польща, Угорщина, Монголія. Разом із тим, особливістю постсоціалістичних держав виступає той факт, що переважна більшість із них виникли внаслідок реорганізації державно-правового простору на євразійському континенті, суть якої полягає в припиненні існування трьох колишніх соціалістичних федерацій та конституюванні на їх основі нових незалежних держав. СРСР припинив функціонування в 1991 р. і на його колишній території було створено 15 нових держав. Із них лише три - Литва, Латвія та Естонія -можуть вважатися такими, що "вийшли" зі складу федерації, інші 12 утворилися внаслідок фактичного розпаду СРСР. 1 січня 1993 р. припинила своє існування чехословацька федерація, на території якої конституювалися незалежні Чехія і Словаччина. В 1991 р. розпалася Югославія, а на її колишній території були створені такі держави як Хорватія, Македонія, Словенія, Союзна Республіка Югославія (в 1992 р. об'єднала в федерацію Сербію та Чорногорію), а в 1995 р. - також Боснія та Герцеговина. Отже, за період до 1991 р. із ЗО постсоціалістичних країн 22 з них мали статус суб'єкта однієї з соціалістичних квазіфедерацій. Тому можна однозначно стверджувати, що саме постсоціалістична модернізація призвела до інтенсивних державотворчих процесів. Констатуємо також і такий важливий висновок, що жодна з постсоціалістичних держав не постала внаслідок військової поразки переднього режиму.

Сутність постсоціалістичної держави. Сутність будь-якої держави проявляється в характері здійснюваних нею функцій щодо суспільства. Деякі відомі вчені (наприклад, П. Рабінович) розглядають соціальну сутність держави в її "здатності забезпечувати - у процесі свого функціонування і розвитку - задоволення основних потреб усього суспільства, а також створювати умови для можливого, за наявних конкретно-історичних обставин, задоволення потреб і інтересів окремих груп індивідів та їхніх спільнот".

Розглянемо сутність постсоціалістичної держави через здійснювані нею функції. Почнемо з того, що питання ролі постсоціалістичної держави в процесі суспільних перетворень залишається дискусійним. Так, наприклад, М. Фрідман припускає, що в постсоціалістичному суспільстві державне управління має бути суворо обмежене його основними функціями: 1) охороною законності й порядку, включаючи й нагляд за виконанням приватних контрактів; 2) підтриманням судової системи; 3) встановленням "правил гри" на економічному просторі, включаючи визначення приватної власності.

Більшість інших дослідників дотримуються протилежної позиції - держава повинна відігравати активну роль у процесі суспільної модернізації, тобто "радіус функцій" держави (термін Ю. Тихомирова) й надалі повинен збільшуватися

Російський вчений Н. Пахоленко, один із небагатьох дослідників цього питання, називає такі внутрішні функції постсоціалістичної держави (на його думку, виступають, по суті, трансформованою формою функцій соціалістичної держави): 1) економічна функція - "готувати ґрунт, передумови і умови, сприятливі для функціонування ринкової економіки". Тому основні завдання економічної функції зводяться до "подолання тоталітарної спадщини в економіці, поступового зміцнення приватного сектора, стимулювання багатоукладності в економіці, реформу-

Загальна теорія держави і права

вання сільського господарства, до залучення іноземного приватного капіталу"; 2) "конституювання демократичної влади"; 3) "місце ідеологічної функції займає функція сприяння розвитку науки, культури і освіти"; 4) правоохоронна функція -зберігається, але повністю змінюються її форми і зміст, яким "необхідно надати чітку спрямованість на становлення громадянського суспільства, на захист прав і законних інтересів громадян"; 5) екологічна функція - "зберегти природу і людину, тобто забезпечити відтворення індивідів у природному середовищі проживання". Серед зовнішніх функцій вказаний вчений називає, крім традиційних, оборонної та співробітництва з іншими державами, ще одну, специфічну для молодих держав, - "оформлення власної державності".

Інший російський правознавець-теоретик В. Чиркін вбачає функції постсоціалістичної держави дещо в іншому. На його думку, постсоціалістична державна влада намагається зруйнувати економічний, політичний та ідеологічний тоталітаризм. В економіці такими є заходи щодо роздержавлення власності, створення самостійних господарів-підприємців, максимальне обмеження державного регулювання економіки, введення свободи підприємницької діяльності, рівноправності форм власності і її гарантій тощо. У політичній сфері постсоціалістична державна влада скасувала керівництво суспільством з боку однієї партії, забезпечила умови для створення багатопартійності і вільної опозиції, змагальності різних політичних сил, вільної преси, надала виборам, які виступали бутафорією за тоталітарного соціалізму, належне їм значення. В ідеологічній галузі на заміну офіційної, державної ідеології, котра була панівною, а то і єдиною, створені умови для ідеологічного плюралізму. Вказані функції постсоціалістичної держави можна вважати властивими всім ЗО країнам, за винятком Китаю і В'єтнаму, в яких політична система зазнала лише "раціоналізації", а не демократизації зразка країн Східної Європи.

Аналіз діяльності державної влади призводить до висновку про наявність ще кількох функцій у постсоціалістичних держав, зокрема: а) соціальної функції, зміст якої полягає в становленні інститутів соціальної державності; б) інтеграції національної правової системи до європейського правового і організаційного простору, що виражається в наближенні та вступі до Європейського союзу та НАТО -така функція властива всім східноєвропейським країнам; в) забезпечення територіальної цілісності.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Держава апартеїду	\|	Література

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.