• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особливості форми правління в Україні

За роки своєї незалежності Україна кілька разів змінювала модифікацію рес­публіканського правління і в цьому процесі можна виділити кілька етапів.

Перший етап. У перші місяці після серпня 1991 р. у нашій країні все ще до­мінували такі основоположні ознаки радянської республіки як відсутність розпо­ділу державної влади та ієрархічна система всевладних рад. Верховна Рада була не законодавчим, а "вищим державним органом України", як було сформульовано в Законі "Про правонаступництво" від 12 вересня 1991 р. Функції глави держави до грудня 1991 р. колегіально здійснювала Президія Верховної Ради, правові акти якої - укази - прирівнювалися до законів. Конституційного Суду (третьої влади) як такого не було зовсім аж до початку 1997 р. Разом з тим, від "класичної" форми радянської республіки форма правління в Україні відрізнялася суттєвою ознакою -відсутністю правлячої партії (в цей час діяльність компартії на території України була тимчасово забороненою).

Другий етап. Від грудня 1991 р. до червня 1995 р. в Україні мала місце пар­ламентсько-президентська республіка з деякими елементами радянської форми правління. На початку грудня 1991 р. розпочав реально функціонувати інститут президента в нашій країні і сам по собі цей факт означав початок розподілу влади на вищому рівні, правда лише в одній площині - між Верховною Радою і главою держави. Прем'єр-міністр, призначався Верховною Радою за поданням Президен­та.

Третій етап. Після політичної кризи навесні 1995 р. державний лад України було кардинально змінено з укладенням 8 червня того ж року Конституційного Договору між Президентом і Верховною Радою - форма правління стала жорст­кою президентською республікою. Глава держави одноосібно і без участі парла­менту призначав Прем'єр-міністра і весь склад відповідального лише перед ним

Глава 11. Форма державного правління

уряду. Форма правління й надалі не характеризувалася ознаками жодної із захід­них моделей розподілу влади.

Четвертий етап. Після введення в дію нової Конституції України 1996 р. форма правління набувала виражених ознак змішаної республіки. Назвемо ці ознаки:

1) президент є "главою держави і виступає від її імені" (ч.І ст. 102 Консти­туції), водночас уряд виступає "вищим органом у системі органів виконавчої вла­ди" (ч.І ст. 113);

2) президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (п.1 ст.103).

3) уряд формується (зокрема прем'єр-міністр призначається) з участю глави держави і парламенту. В Україні цей процес виражається в такій конституційній формулі: Прем'єр-міністр призначається Президентом за згодою більше ніж поло­вини від конституційного складу Верховної Ради, а вже персональний склад Кабі­нету Міністрів призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра (ч. 2,3 ст.114);

4) Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (ч.2 ст. 113). Практично це означає відповідальність уряду і перед главою держави, і перед парламентом, бо обидва ці органи можуть прийняти рішення про припинення його повноважень;

5) правові акти Президента України щодо реалізації цілого ряду його кон­ституційних повноважень скріплюються підписами Прем'єр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання;

6) Президент вправі розпустити парламент, але лише в одному випадку: як­що протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради не можуть розпочатися.

Разом з тим, не можна не завважити, що змішана форма правління в Україні суттєво відрізняється від класичних "змішаних" республік. Назвемо ці відміннос­ті:

а) в Україні практично відсутній інститут парламентської відповідальності, тобто глава держави позбавлений можливості розпустити Верховну Раду України з мотивів оцінки її діяльності. Наведена вище єдина підстава для такої дії Прези­дента не є вірогідною. До прикладу, такими підставами могли би стати неспромо­жність парламенту вчасно схвалити закон про держбюджет чи несхвалення ним законопроекту, з яким уряд пов'язує питання довіри до себе. Врегулювання на конституційному рівні цієї проблеми сприяло би стимулюванню депутатського корпусу до формування парламентської більшості та ефективної діяльності, а та­кож виступало би механізмом виходу з конституційної кризи, за якої уряд і парла­ментська більшість не можуть дійти співпраці. Важливо також відзначити, що, на нашу думку, Президент України за наявності підстав повинен приймати рішення про розпуск парламенту виключно за ініціативою уряду. Тільки в цьому випадку інститут парламентської відповідальності перетворюється одночасно в механізм взаємодії між законодавчим органом і урядом.

Розуміння цієї проблеми призвело до ініціювання Президентом України ще в 2002 р. політичної реформи, котра спрямована на удосконалення владної моделі;

б) в Україні уряд не відіграє тої ролі, котра йому відведена в класичних на-півпрезидентських республіках. По-перше, він не наділений правом подавати до Верховної Ради невідкладні законопроекти, так як воно закріплене за главою дер­жави. По-друге, Конституцією України передбачено, що Президент вправі скасу­вати будь-яке рішення уряду без визначених підстав. Це означає, що політично уряд спрямовується главою держави, хоча формально програма діяльності Кабіне­ту міністрів затверджується постановою парламенту, котрому й подається звіт про урядову діяльність.

Переглядів: 1629