Конфедерація

102

В юридичній науці присутні два підходи вчених до розуміння природи конфедеративних утворень: один із них передбачає її розуміння як міжнародної організації, до якої входять кілька незалежних держав, а інший виходить з того, що конфедерація - хоч і занадто слабко централізоване, але все ж окреме державне утворення. Думається, знайти чітку межу між "сильними" міжнародними організаціями і децентралізованими державами "аморфного" типу справді нелегко.

Загальна теорія держави і права

Конфедеративна форма державного устрою, отже, характеризується такими ознаками:

1) конфедерація утворюється на основі договору між її суб'єктами;

2) суб'єкти конфедерації мають право вільного виходу із складу державного утворення;

3) суверенітет в конфедерації належить суб'єктам, які входять до її складу;

4) до предмету відання конфедерації входить вузьке коло питань (питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, єдиної системи комунікації тощо);

5) у конфедераціях утворюються лише ті державні органи, які необхідні для здійснення завдань, спеціально визначених договором;

6) суб'єктам конфедерації належить право мулліфікації, тобто відмови у визнанні або відмови у застосуванні актів конфедеративних органів влади;

7) бюджет конфедерації формується за рахунок добровільних внесків її суб'єктів;

8) військові формування комплектуються суб'єктами конфедерації, причому нерідко зберігається їх подвійне підпорядкування державним органам конфедерації та її суб'єктів;

9) у конфедераціях відсутнє єдине громадянство;

10) як правило, в конфедераціях відсутня єдина система грошового обігу.

Як форма союзу держав конфедерація порівняно рідко зустрічається в історії. Конфедераціями були Австро-Угорщина до 1918 р., Швеція і Норвегія до 1905 р., США з 1781 до 1789 р. Спроби створення конфедерацій мали місце і в XX ст. У 1958 р. Єгипет і Сирія створили Об'єднану Арабську Республіку, яка проте вже в 1961 р. розпалася. Така ж доля спіткала і Сенегамбію, що об'єднала в 1982 р. дві держави - Гамбію і Сенегал.

Досвід конфедерацій свідчить про те, що ця форма є перехідною: або до повного розпаду союзу, або до федеративної форми державного устрою. Характерним є те, що до федеративного устрою перейшли тільки конфедерації з мононаціональним складом населення (США, Німеччина, Швейцарія), а багатонаціональні конфедерації (Австро-Угорщина, Швеція і Норвегія тощо) розпалися.

Треба мати на увазі, що конфедерація була закладена й у тексті нового Союзного договору (вперше опублікований в газеті "Московские новости" за 15 серпня 1991 р.), який мав бути підписаний керівниками республік Союзу РСР 20 серпня 1991 р. у Москві. Новий союз держав передбачалося назвати "Союз Радянських Суверенних Республік". Проте він так і не відбувся внаслідок путчу 19-21 серпня 1991 р. в Москві.

Союз держав конфедеративного типу проходить становлення на основі Маастрихтських угод у Західній Європі - це Європейській союз. У лютому 2003 р. Югославія з федерації була конституційно реорганізована в конфедеративне утворення назвою "Сербія і Чорногорія".

103

Глаеа 12. Форма державного устрою

5. Особливості державного устрою в Україні

Державний (територіальний) устрій в нашій країні визначений на конституційному рівні - це унітарна держава (ст.2 Конституції України). Така характеристика підтверджується іншими нормами Основного закону, всією правовою системою та державним механізмом України. В чому ж проявляється "унітаризм" Української держави?

1) адміністративно-територіальні одиниці (всього крупних їх в Україні є двадцять сім: 24 області, міста Київ і Севастополь, Автономна республіка Крим) не мають жодних ознак суверенітету. Місцеві органи державної виконавчої влади є підпорядкованими центральним владним органам та формуються ними;

2) територія України є єдиною, цілісною і недоторканою;

3) діє єдина Конституція і єдина система законодавства на всій території України;

4) в Україні має місце єдине громадянство, єдина державна символіка, державна мова;

5) функціонує єдина система органів державної влади.

Разом з тим, Україна є такою унітарною державою, котра мас в своєму складі гериторіальну автономію - Автономну Республіку Крим, про державно-правову специфіку якої вже вище згадувалося. Слід відзначити, що автономії в унітарних державах - не рідкість у світовій практиці (Італія, Іспанія, Данія, Фінляндія, Молдова, Грузія тощо). Від цього унітарний характер держави (тобто юридична природа її територіального устрою) не змінюється.

Коли ж спробувати визначити вид унітаризму в Україні (централізована чи децентралізована), то все ж слід визнати нашу державу унітарно-централізованою. За таку характеристику свідчать такі її особливості:

а) "вертикаль" державної виконавчої влади простягається до найдрібніших
населених пунктів - формально до районного рівня, а фактично у ній працюють і
виконавчі органи самоврядування - міські, селищні й сільські голови та відповідні
виконавчі комітети місцевих рад. Після схвалення нової Конституції ця "верти
каль" стала ще міцнішою - керівники регіональних органів державної виконавчої
влади вже не обираються, а призначаються Президентом за поданням Кабінету
Міністрів;

б) місцеве самоврядування є недостатньо розвинутим. Закон про місцеве са
моврядування, зокрема, передбачає "автоматичне" делегування повноважень міс
цевого самоврядування державним адміністраціям. У багатьох країнах функціонує
модель, колидделегування повноважень можливе, але навпаки - від місцевих орга
нів державної влади до органів самоврядування. Крім того, на рівні областей і ра
йонів місцеве самоврядування представлене лише представницькими органами.
Така модель самоврядування не має аналогів серед європейських країн.

Тим не менш, погоджуємось із позицією вже вище згадуваного дослідника С. Телешуна, що конституційно закріплена унітарність державного устрою України потребує збереження та подальшого вдосконалення існуючого державного устрою і конкретизації перспектив його розвитку з метою подолання проявів сепаратизму

в ряді регіонів України, зокрема Закарпатті, Криму і Донбасі. Це також сприятиме формуванню в Україні єдиної політичної нації, що складається з титульного етносу та інших етнічних груп, які проживають на території Української держави, оп-тимізації відносин між центром і регіонами, розвитку місцевого самоврядування, вдосконаленню функціонування різних видів автономій, зрештою становленню інститутів громадянського суспільства.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Федеративна держава	\|	Література

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.