Поняття і види правотворчої діяльності

В юридичній літературі існує кілька визначень поняття правотворчості. Як правило,\під правотворчістю розуміють таку форму організованої державної діяльності, котра виражається в установленні або санкціонуванні компетентними органами (або народом через референдум) правових норм. \

Правотворчість завершує процес правоутворення. Останнє виступає більш широким поняттям і охоплює як власне правотворчість, так і сукупність факторів, які викликають їїГСеред ознак правотворчої діяльності виділимо такі: а) це саме діяльність і одночасно наслідок такої діяльності; б) ця діяльність має організований характер, базується на правовій процедурі; в) цю діяльність здійснюють переважно державні органи_;\

Найбільш сутнісні характеристики правотворчої діяльності проявляються в законотворчості. У законодавчому процесі, як правило, виділяють чотири стадії у такій послідовності: а) здійснення права законодавчої ініціативи; б) обговорення законопроекту; в) прийняття закону; г) його обнародування.

У процесі ж правотворчості стадій дещо більше:

1) прийняття рішення щодо підготовки проекту;

2) попередні роботи перед складанням тексту проекту;

3) підготовка первісного тексту проекту;

4) попереднє обговорення проекту;

5) внесення проекту в офіційному порядку до відповідного правотворчого органу;

6) внесення питання про розгляд проекту до порядку дня засідання;

7) обговорення і офіційне прийняття проекту;

8) обнародування прийнятого нормативного акта.

З іншого боку, в Україні можна визначити такі види правотворчої діяльності:

1) прийняття нормативних актів державними органами влади (Верховною Радою, Президентом, Урядом, міністерствами і відомствами, головами місцевих держадміністрацій);

2) прийняття нормативних актів органами місцевого самоврядування (наприклад, місцевими радами);

3) безпосередня участь народу у правотворчому процесі через референдум;

4) укладення між різними суб'єктами права нормативних угод, які містять обов'язкові до виконання правові приписи (наприклад, укладення Конституційного договору між Верховною Радою і Президентом 8 червня 1995 року, колективних договорів тощо).

Загальна теорія держави і права

Останнім часом виробляються абсолютно нові види правотворчості. На думку вітчизняної дослідниці Раданович Н. М., в результаті дослідження процесу "стикування" міжнародно-правових і національно-правових приписів можна виділити наступні специфічні риси національної правотворчості:

1) можливість створення нового джерела національного права шляхом санкціонування дії норм іншої - міжнародної - правової системи;

2) забезпечення, у разі потреби, дії норм санкціонованого джерела права. І Іри цьому така правотворчість: а) зумовлюється укладеним міжнародним договором, а тому є похідною від його положень; б) не може виходити за межі змісту міжнародного договору і повинна відповідати певним вимогам тлумачення норм міжнародного права; в) передбачає "процедуризацію" застосування міжнародно-правових норм, тобто встановлення порядку їхнього впровадження (імплементації); г) часто-густо пов'язана з переглядом національного законодавства, із приведенням його у відповідність до міжнародного договору (така правотворчість буде мати місце й у зв'язку з виконанням положень міжнародного договору, який хоча і не став частиною національного законодавства, однак має добросовісно виконуватися державою).

Сказане дозволяє зробити висновок про існування специфічного різновиду національної правотворчості, а саме: імплементаційної правотворчості.

Для України розробка механізму імплементаційної правотворчості виступає справою важливою і актуальною з огляду на процес її поступового входження до правового простору Європейського Союзу.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Література	\|	Поняття форми (джерела) права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.