МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
ПарономазіяПарономазія (гр. рагопотакіа — «біля називання») — стилістична фігура, що виникає на каламбурному зближенні близькихзазвучанням, але різних за змістом слів:талант твійлатаний(Т. Шевченко);вогонь вагань (Д. Фальківський); будьтебезумні — незимні, атоми утоми (П. Тичина);серпанок серпня (І. Драч); груди грудня (М. Вінграновський); убілій білоті недосягання (В. Стус); Зимно, зимно вітер над землеювіє. І кричить, івиє, ікогось шукає (О. Олесь). Парономазію можна назвати звуковою метафорою, при якій ідея звукового зближення слів поширюється на семантику і веде їх до смислового зближення. Виникають нові несподівані умовно-асоціативні образи: Синь ужесиніє. Ніч іде нечутно, та для містаночі наче і нема (В. Сосюра);Борвій-буран схопив дерева вбран; І ніжнимчадом, чудом чистим бузкова свічка понад листом вже злотом-променем жива (І. Драч); Моє нечуване терпіння іще ніхто не переміг, бо затерпінням є Трипілля, а заЧерніговом — Черніг(Л. Костенко); / вже болить душа надуб здубіла, в ційчужаниці, чужбі, чужині! (В. Стус). Широко використовується звуко-семантичне зближення слів у сучасній українській поезії. Слова, близькі за звучанням, зазнають поетичної семантизації і створюють асоціативно-узагальнену форму, яку називають паронімічною атракцією (лат. аіїгасгіо — притягування). Паронімічна атракція може формуватися на фольклорній ; семантичній паралелі: Тазабіліли сніги,забіліли білі, ще й дібровонька... Тазаболіло тіло бурлацькеє біле, ще й головонька (Нар. пісня). Наприклад, в українській культурній традиції білий колір викликає приємні асоціації і ніби притягує до себе різні дис-трибути: білі руки, біле личко, біла хата, білий лебідь,білий цвіт на калині; плаче тепербілим цвітом мамина вишня в саду (Д. Лу-ценко) тощо. На зв'язках і перенесенні називань — білий сніг [сивина] на скронях — зболіла душа — посивіла голова — побіліла голова — ви-, никла асоціативно-узагальнена поетична формулабілий біль', ...бо-і лем збілілим (О. Олесь); Лечу надбілим болем бєздоріж... (Л. Ко-. стенко);Білого болю, як білого терну (І. Драч); Прив 'язана за коси І до соснибіліє, начебіль, забіль біліша (В. Стус). Риторичне запитання Це дуже давня риторична фігура, відома ще з часів античної риторики. За лексико-граматичним вираженням вона не відрізняється від звичайного запитання. Специфіка риторичного запитання полягає в тому, що воно не потребує відповіді на відміну від звичайного. Наприклад: Золоте Відродження змалювало людству мадонн. А хто змалював наших босоногих мадонн із сапкою в руках чи серпом на плечі та дитям біля перс, що знали не шовки, а лише нерівне шорстке полотно? І чи зрозуміють це ті, що вже не знатимуть полотна і полиневого смутку давнини? (М. Стельмах); Душа полів, ти пам 'ятаєш стерні? Оцю печаль, покинутість оцю? (Л. Костенко). Риторичне запитання не потребує відповіді у двох випадках. Перший — найпоширеніший, тому що відповідь і так усім слуха-| чам відома, треба тільки актуалізувати її для сприймання слуха-| чем. Другий випадок: риторичним запитанням є таке, на яке ніхто не знає відповіді або її й зовсім не існує, на зразок: Хто винен? Що робити? Куди йдемо? Однак автор, не чекаючи відповіді, вважає за потрібне поставити запитання, щоб підкреслити незвичайність ситуації, трагізм або комізм її, звернути на неї увагу співрозмовників. | Слід зауважити, що фігура риторичного запитання не є такою [ простою, як здається на перший погляд. Хоча відповідь усім відома, але автор може ставити провокаційні запитання, тому що в нього є на це запитання зовсім інша відповідь (всі думають так, а насправді все інакше). В такий спосіб створюється стилістичний ефект оманливого очікування. Тому Є. В. Клюєв вважає, що риторичне запитання, як і риторичний оклик та риторичне звертання, — це фігури, що грунтуються на критерії щирості'. Наприклад: Житечко-житечко,хто ж тебекосити буде? Пішли твої косарі на війну, і тільки з-за обріїв страшний косар смерті дає знати про себе; О па-м 'ять і смуток землі,чи минулися ви? Чи минулись? Бо й тепер од печалі сивіє жито... (М. Стельмах). Вглядаюсь в осінні стерні — Куди ти біжиш, дорого? І як ти озивешся — з такої німоти? (В.Стус) Душе моя обпалена, І як ти ще жива? (Л. Костенко)
|
||||||||
|