Риторичне звертання — це також фігура античної риторики, яка виявляє не тільки власне звертання, а й реакцію, ставлення мовця до ситуації спілкування, предмета, ідей мовця тощо, тобто ця фігура також тримається на «принципі щирості». Саме в риторичних звертаннях предметом звернення буває, як правило, не конкретна особа, а якісь речі, уявлення, поняття, глобальні субстанції тощо.
Земле рідна! Мозок мій світліє... (В. Симоненко)
Вернидо мене,пам 'яте моя!
Народе мій, коли тобі проститься крик передсмертний і тяжка сльоза розстріляних, замучених, забитих по соловках, сибірах, магаданах?
(В. Стус)
Добрий ранок, мояодинокосте!(Л. Костенко)
Риторичний оклик
Риторичний оклик — це фігура, що виражаєзахоплення, якемали б зрозуміти всі, приєднатися до мовця, іживе ця фігура також на «принципі щирості». Наприклад:
Ах, скільки радості, коли ти любишземлю,Коли гармонії шукаєш у житті!
(П. Тичина)
О полини, сиві полини! Хто посіяв вас на землі нашій?Чи васпосіяли по степах неораних прадавні скіфи?.. А може,ви посіялись по всій землі нашій у давні роки козаччини?..
Яка дивовижна стійкість, яка живучість! (І. Цюпа)
Чоловіче мій,запрягай коня!Це не кінь, а змій — миготить стерня.
(Л. Костенко)
Проте в цій риторичній фігурі може бути провокативний елемент, коли мовець окликом висловлює для когось, захоплення чимось, але сам його не поділяє, може навіть обурюватися.