Ефект Хола відкритий американським фізиком Едвіном Холом в 1879 році. Суть ефекту Хола полягає в тому, що при проходженні струму через пластину (рис. 11) в подовжньому напрямі під впливом магнітного поля виникає на краях пластинки в поперечному напрямі різниця потенціалів, обумовлена законом Лоренца (під впливом магнітного поля струмоносії зміщуються до краю пластини). Ця різниця потенціалів (ЕДС) пропорційна величині векторного твору напруженості поля і струму H•I.
За відсутності магнітного поля потік електронів не спотворюється. За наявності магнітного поля сили Лоренца відхиляють електрони і скривлюють їх траєкторії. Це напрям траєкторій приводить до появи негативних зарядів на одній стороні пластини. На протилежній стороні накопичується позитивний заряд, що не компенсується. Накопичення зарядів на протилежних гранях пластинки приводить до появи поперечного електричного поля, яке отримало назву поле Хола. Таке накопичення зарядів продовжується, поки виникаюча поперечна ЕДС не компенсуватиме сили, що створюються магнітним полем. Після цього встановиться стаціонарний процес, при якому електрони рухаються паралельно граням пластини, як і за відсутності магнітного поля.
Існує декілька різновидів датчиків струму на ефекті Хола [3].