Розпад СРСР: причини і наслідки

Демократизація суспільства, політика «гласності» реанімувала, здавалось, давно вирішене національне питання. З ув`язнення стали повертатися лідери національних рухів, які вважали. що сучасний момент найбільш підходящий для початку активної боротьби за самовизначення. Вперше про існування національного питання заговорили після подій в Алма-Аті (Казахстан) у грудні 1987 р., коли на вулиці міста з масовими акціями протесту вийшла казахська молодь. Вона протестувала проти призначення росіянина керівником республіки. Виступ було придушено силою. Наступного року заявила про себе ще одна національна проблема. 20 лютого обласна рада Нагорного Карабаху (автономна область у складі Азербайджану, на 98% заселена вірменами) звернулась з проханням передати її до складу Вірменії. Це рішення було підтримане масовими мітингами і страйками населення НКАО. У відповідь азербайджанці вчинили погроми вірменського населення на території Азербайджану, центром погромів стало місто Сумгаїт. За наказом Горбачова до міста було введено війська. Життя вимагало негайної зміни національної політики на загальнодержавному рівні, але центр не поспішав робити цього.

У квітні 1989 р. в Тбілісі силами армії було жорстоко розігнано демонстрацію національно-демократичних сил, пролилась кров.

Тим часом політична реформа, що почалася, неухильно вела до ще більшої активізації національного руху. 18 травня 1989 р. Литва першою з радянських республік прийняла Декларацію про суверенітет. У червні відбулися криваві сутички між узбеками і турками-месхетинцями в Узбекистані.

Схема: Розпад СРСР

Причини і передумови розпаду СРСР

Глибока економічна криза

Структурна криза радянської системи

Зростання національної самосвідомості

Дискредитація центральної влади і КПРС

Посиленя амбіцій політичних лідерів і місцевих еліт

Целеспрямована діяльність Заходу на підрив і розвал СРСР

Привід до розпаду Спроба ГКЧП (ДКНС) здійснити державний переворот 19-21 серпня 1991 р.

11 березня 1990 р. Верховна Рада Литви оголосила про відновлення повного державного суверенітету Литовської держави. В цей час З’їзд народних депутатів СРСР прийняв закон, який регулював порядок виходу республік зі складу СРСР. Дії Литви викликали негативну реакцію в Москві. Горбачов звернувся до Верховної Ради Литви про негайне скасування прийнятого документу. Але реакція Литви була негативною. Змінити позицію Литви не змогли не політичний тиск, не економічна блокада. Своїми діями Литва поклала початок "революції суверенітетів". Більшість союзних і навіть автономних республік прийняли декларації про суверенітет. Про державний суверенітет заявила Верховна Рада РСФРР, на чолі якої стояв Б.Єльцин. Такі дії можна пояснити боротьбою союзної і нової російської політичної еліти, тверезою оцінкою історичних реалій. Одночасно з "парадом суверенітетів" загострилися міжнаціональні конфлікти (Тбілісі, Карабах, Баку та ін.). Їх ініціаторами здебільшого були сили, які виступали за збереження Союзу.

Відчуваючи слабкість свого становища, консервативні сили починають масову психологічну атаку, нагнітають становище, погрожуючи неминучістю громадянської війни і великих людських жертв. У лютому 1990 р. Верховна Рада СРСР надала надзвичайні повноваження М.Горбачову. Відбулися зміни і в найближчому оточенні Горбачова.

Прихід реакціонерів до влади відразу дав про себе знати. 13 січня 1991 р. у столиці Литви м. Вільнюсі було здійснено спробу державного перевороту. У ніч на 13 січня 1991 р. військове угруповання розпочало операцію, яка просувалася досить успішно, але на захист незалежності стали тисячі неозброєних жителів Вільнюса. Відбулись сутички з військами у районі телецентру, під час яких загинуло 13 чоловік і десятки були поранені. На захист Литви стали, як світове співтовариство, так і всі демократичні сили СРСР. Радянське керівництво відступило.

Схожі події розгорталися і в Латвії. До березня 1991 р. ситуація у СРСР ще більше загострилась. Шахтарі розпочали безстроковий страйк вимагаючи відставки Горбачова, ВР СРСР, розпуску З’їзду народних депутатів СРСР, передачу влади тимчасово в руки Ради Федерації.

Проведення референдуму 17 березня 1990 р. про майбутню долю Союзу, на якому 3/4 населення проголосували за Союз (питання було сформульоване так, що виборцям доводилось вибирати або старий Союз, або оновлений), не зупинило його розпад. Наслідки референдуму були двоякі. До питань про збереження Союзу республіканські ВР додали питання, чи схвалюють громадяни декларації про державний суверенітет. І більшість теж була за. У референдумі офіційно взагалі не взяли участь республіки Прибалтики, Грузія, Вірменія, Молдова.

Тоді Горбачов взявся до нового тактичного варіанту. Наприкінці квітня 1991 р. у підмосковній резиденції Ново-Огарьово йому вдалося підписати угоду з керівниками 9 республік, про найшвидшу підготовку нового союзного договору. Опублікований проект союзного договору декілька раз змінювався і носив компромісний характер. Головне ж в Ново-Огорьовській угоді було те, що через 6 місяців повинні були бути проведені вибори у нові союзні органи.

Ця угода поклала початок переговорам за формулою "9+1" і тривала з травня по липень 1991 р. Основне питання, яке дискутувалось, було про те, яким повинен бути союз – федерацією чи конфедерацією. На переговорах найбільш непримириму позицію займали Росія і Україна. Разом з тим укріплювались структури влади у Російській Федерації. 12 червня 1991 р. Б.Єльцина на загальних прямих виборах було обрано президентом Росії.

Борис Єльцин (1931 – 2007 рр.)

В цей час реакційні сили, що спиралися на партапарат, верхівку КДБ, значну частину генералітету та керівників військово-промислового комплексу, активізували підготовку до заколоту.

Вранці 19 серпня по радіо і телебаченню було оголошено про хворобу Горбачова, про те, що перебудова, розпочата ним, зайшла у глухий кут і що всю повноту влади на себе бере Державний комітет по надзвичайному стану (ГКЧП). До його складу увійшли Г.Янаєв, В.Павлов, Б.Пуго, В.Крючков, Д.Язов, Г.Бакланов – заступник Горбачова по Раді оборони, В.Стародубцев – голова Селянського союзу і А.Тізяков – один з керівників військової промисловості. У Москву були введені війська. У маніфесті ГКЧП говорилось про безпорядки в країні, про знищення радянських людей. Обіцялось, що буде підтримана приватна власність і що кожна сім’я одержить 0,15 га землі, що будуть знижені ціни і піднята заробітна плата і що кожна сім’я отримає житло.

Але проти заколоту піднялась демократична громадськість. Центром опору проти заколоту стала Верховна Рада Росії. Вже вранці 19 серпня Б.Єльцин видав серію указів, які кваліфікували заколот як державний переворот, зажадав зв’язку з Горбачовим (зв’язок з яким був повністю відключений), звернувся до робітників – почати загальний страйк, а військовим не виконувати накази ГКЧП. 21 серпня організатори заколоту були заарештовані. Була заборонена діяльність КПРС, оголошено про реформи КДБ, прийнято рішення про радикальну військову реформу. Але головне було те, що всі союзні республіки проголосили свою незалежність, стали створювати власні армії, брати під контроль союзне майно.

Радянський Союз почав розвалюватись. 9 вересня 1991 р. було визнано незалежність Латвії, Литви і Естонії. Горбачов робить зусилля аби що-небудь зберегти від Союзу. Але результати референдуму в Україні 1 грудня 1991 р. перекреслили всі спроби відновити Союз.

Тоді 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі під Брестом керівники Росії, України і Білорусії Єльцин, Кравчук і Шушкевич уклали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, в якій констатувалось, "що Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітичної реальності припиняє своє існування". Потім Єльцин зателефонував президенту США Бушу, а Шушкевич – Горбачову і повідомили, що Радянського Союзу вже немає.

Леонід Кравчук – перший Президент України

21 грудня 1991 р. відбулась зустріч в Алма-Аті, де до СНД приєднались Казахстан, Киргизстан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан і Вірменія. Згодом до СНД приєдналися Молдова і Азербайджан, а у 1994 р. – Грузія. В Алма-Аті була проголошена Декларація про припинення існування СРСР. 25 грудня М.Горбачов підписав указ про складання з себе функцій Верховного головнокомандуючого і заявив про свою відставку з посади Президента СРСР. У цей день на флагштоці над Великим Кремлівським палацом був спущений червоний прапор СРСР і піднятий прапор Росії. 26 грудня 1991 р. одна з двох палат Верховної Ради колишнього СРСР, яку вдалося зібрати, прийняла формальну декларацію про припинення існування СРСР.

Міжнародне співтовариство визнало незалежність всіх колишніх союзних республік СРСР.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Перебудова (1985-1991 рр.).	\|	Підсумки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.