Перебудова (1985-1991 рр.).

На середину 80-х років СРСР охопила економічна, соціальна і політична кризи. Тоталітарна система з командно-адміністративними методами управління вже не відповідала вимогам часу. Постала нагальна необхідність оновлення всіх сторін суспільства, його економічних основ, соціального життя, політичного устрою, духовної сфери.

У березні 1985 р. на посаду генерального секретаря ЦК КПРС було обрано М.С.Горбачова.

Михайло Горбачов

З виступу міністра закордонних справ А.Громико під час представлення кандидатури М.Горбачова учасникам позачергового пленуму ЦК КПРС 11 березня 1985 р.

«Він завжди тримає у центрі уваги суть питання… прямо каже про свою позицію, подобається вона співрозмовнику чи може ні… вміє аналітично підходити до проблеми… Він не тільки добре аналізує проблеми, а і робить узагальнення і висновки…

У Михайла Сергійовича партійний підхід до людей, вміння організувати людей, знаходити з ними спільну мову. Це не всім дано… Вміння бачити головні ланки і головним підпорядковувати другорядні, притаманно у сильній ступені. Це вміння – гідність і велика гідність… у особі М.С.Горбачова ми маємо діяча широкого масштабу, діяча видатного, який гідно буде займати посаду Генерального секретаря ЦК КПРС».

Спочатку нове керівництво ще не усвідомлювало всієї глибини кризи, що охопила радянське суспільство. Вихід з кризового становища (згубних наслідків “застою” – тоді з`явився цей термін для характеристики брежнєвської епохи) вважався у прискоренні соціально-економічного розвитку (автор концепції економіст Аганбегян) шляхом подвоєння економічного потенціалу і технічного переоснащення виробництва на основі останніх досягнень НТР, наведення порядку, викорінення таких явищ як алкоголізм та ін., оновлення партійного і державного апарату. На квітневому (1985 р.) Пленумі ЦК КПРС був проголошений курс на прискорення соціально-економічного розвитку.

У 1986 р. відбувся XXVII з’їзд КПРС, на якому Горбачову вдалося провести нову концепцію міжнародних відносин, відсунувши на другий план "класову боротьбу" і висунувши положення про взаємозв’язок всіх світових явищ. Він почав завойовувати світове визнання, що дало йому додатковий козир в боротьбі за владу.

Вироблення конкретних заходів по проведенню реформ (які згодом отримали назву Перебудова) виявилось не простою справою. Проведення реформ згідно з традиційною командно-адміністративною практикою виявилось неможливим. Бюрократичні методи давали значні деформації у проведенні перетворень (яскравим підтвердженням цього є проведення антиалкогольної компанії і боротьби з нетрудовими доходами) і побічні явища, які повністю нівелювали реформи.

До того ж концепція прискорення виявила свою недієздатність. Зорієнтована на прискорення розвитку машинобудування, вона ще більше зменшила виробництво товарів широкого вжитку і тим самим посилила інфляційні тенденції, дефіцит. На відміну від традиційних криз, притаманних ринковій економіці, криза радянської економіки поєднувала в собі не тільки зниження темпів зростання за показниками, а і зменшення обсягів виробництва. До цього додавалась інфляція (прихована), дефіцит на оптовому і на споживчому ринках.

Тоді М.С.Горбачов на січневому пленумі ЦК КПРС у 1987 р. підняв питання про вироблення кадрової політики партії в умовах перебудови, яка мала б забезпечити кадрами проведення реформ. Одночасно пленум започаткував і нову політику гласності. Ця політика передбачала дозоване, контрольоване партією розкриття народу правду про трагічні сторінки радянського минулого з метою повернути довіру народу до комуністичної партії. Крім того передбачалось припинити переслідування за політичні погляди і проводити відкриту політику перед своїми громадянами.

Так вперше за всю радянську історію КПРС взяла на себе відповідальність за допущені "деформації" у розбудові радянського суспільства. У засобах масової інформації спочатку несміливо, а потім на весь голос стали простежуватися критичні мотиви. Почався процес реабілітації репресованих у 30-50-ті роки. Але багатьом людям важко доводилось долати стереотипи у сприйнятті історії та сучасності. Одним в силу того, що руйнувались їхні ідеали, іншим – тому що це зачіпало їхнє минуле, коли вони робили кар’єру на боротьбі з "ворогами народу".

Своєрідним символом опору змінам не тільки у житті, але і у свідомості стала публікація в газеті "Советская Россия" статті ленінградського викладача хімії Ніни Андреєвої ("Не могу поступиться принципами"), в якій фактично відстоювалося консервативна (сталінська) модель радянської історії. Поява статті означала, що у партійному керівництві є сили, які поділяють позицію автора. Одночасно ця стаття стала поштовхом до консолідації консервативних сил.

У цей час робиться спроба здійснити реформування радянської економіки на засадах "самофінансування", "самоуправління", «cамоокупності». У основі реформ лежали дві складові:

а) розширення самостійності трудових колективів (закон "Про державне підприємство та об’єднання";

б) розширення сфери дії приватної ініціативи (закон "Про кооперацію", "Про індивідуальну трудову діяльність").

Але у здійсненні цих реформ простежувалася непослідовність і до того ж вони не виривали економіку з рук бюрократії. До того ж радянська економіка зберігала ті ж тенденції, що і раніше: екстенсивність, абсолютна централізація, командно-адміністративні методи управління. Зберігалося гіпертрофоване переважання добувної, машинобудівної, воєнної економіки. Мілітаризація економіки, зростання незавершеного будівництва, прихована інфляція і зростаючий дефіцит.

Стало зрозуміло, що успішне проведення економічних реформ не можливо без реформування політичної системи.

Сходинки економічної кризи в СРСР 1985-1988 рр. – вартість незавершеного будівництва зросла на 38 млрд. руб. 1984-1986 рр. – антиалкогольна компанія призвела до втрат бюджету в розмірі 10 млрд руб. 1985-1987 рр. – скорочення доходів від зовнішньої торгівлі в результаті падіння ціни на нафту – 21 млрд руб. 1986-1990 рр. – прорахунки у проведенні економічних реформ. 1988-1989 рр. – темпи приросту заробітної плати у 3 рази випереджали ріст національного доходу. 1989 р. – початок падіння об`ємів виробництва.

Рішення про реформи політичної системи були ухвалені на ХIХ партійній конференції, яка відбулась в червні 1988 р. Горбачов запропонував вищим державним органам зробити З’їзд Рад, а Верховну Раду перетворити у постійно діючий законодавчий орган. З’їзд Рад розпочав свою роботу 25 травня 1989 року. Його робота кардинально відрізнялась від колишніх сесій Верховної Ради СРСР.

Не дивлячись на консервативний характер виборчої системи, серед депутатів виявилась значна кількість прихильників радикальних реформ, які об’єдналися у міжрегіональну депутатську групу, яка фактично стала парламентською опозицією. Заявили про своє існування і інші групи, об’єднання депутатів за професійними і політичними інтересами. Найбільш консервативні позиції займала група "Союз", яка виступала за збереження єдності СРСР будь-якою ціною.

При такому розмаїтті політичних поглядів Голова Верховної Ради СРСР фактично перетворювався у спікера, який керує засіданнями і повинен проводити лінію більшості. Це приводило до непорозуміння між Горбачовим, який був головою ВР СРСР і одночасно Генеральним секретарем ЦК КПРС, і консервативними силами в партії, які звинуватили його у м’якості. Демократизація суспільного життя дала поштовх до виникнення політичних партій, народних рухів і фронтів, пожвавлення національно-визвольних рухів, які виступали з ідеями економічного, культурного і національного відродження корінних націй у своїх республіках. Спочатку ці рухи не виступали проти радянської влади. За своїм складом вони були переважно інтелігентськими.

Літом 1989 р. на політичну арену виходить робітничий клас. У липні страйки охопили шахтарські райони: Кузбас, Донбас, Караганду. Поштовхом до початку масових страйків стало погіршення забезпечення шахтарських містечок продовольством і предметами першої необхідності. Взагалі починаючи з літа 1989 р. у СРСР відбуваються періодичні кризи у постачанні деяких товарів: «цукрова криза», нестача миючих засобів, «чайна криза», «тютюнова криза» і т.д. Справжньою причиною страйків була нездатність командно-адміністративної системи проводити реформи, які б забезпечили вирішення соціальних проблем.

Уряд СРСР, очолюваний Рижковим, був змушений вжити екстрені заходи. У травні 1990 р. уряд вирішив оприлюднити програму переходу до регульованої ринкової економіки. Оприлюднення програми викликало ажіотажний попит. Населення почало скуповувати все підряд. Реалізацію програми довелося припинити, а уряд відправити у відставку.

С.Шаталін і Г.Явлінський розробили альтернативну програму "500 днів". Згідно з нею передбачалось створити фундамент для ринкової економіки, роздержавлення державного сектору, формування приватної власності і одночасно стабілізувати фінансову сферу. (Аналог польської «шокової терапії»). Однак ця програма після розгляду її Верховною Радою СРСР була змінена настільки, що суть плану виявилась вихолощена.

У жовтні 1990 р. Горбачов запропонував компромісну програму. Але цей компроміс, фактично, нічого не давав для реальних реформ і ця програма, як і всі попередні провалилась. Вище союзне керівництво виявилось нездатним провести економічні реформи і це давало додаткові аргументи силам, які виступали за ліквідацію СРСР.

На фоні економічних негараздів і в умовах формування багатопартійності все більше починає звучати вимога про ліквідацію статті 6 Конституції СРСР, яка закріплювала керівну роль КПРС в державі. На III з’їзді рад у березні 1990 р. було скасовано 6 ст., а першим президентом СРСР обрано М.С.Горбачова.

Вибори 1990 р. стали переломними у житті радянського суспільства. Це були перші демократичні вибори. В результаті виборів радикально змінився депутатський корпус, особливо в союзних республіках (у Прибалтиці, Грузії, Вірменії КПРС зазнала повної поразки), що ще більше посилило політичну боротьбу.

Кардинальні зміни у СРСР прискорили процес банкрутства КПРС. У минулому монолітна (20 млн.) КПРС у 1990 була розколота на різні течії. У 1990 р. організаційно оформився і розкол у республіканських компартіях. Одна частина переходила на позиції європейської соціал-демократії, інша – займала агресивно – комуністичні позиції (Комуністична партія РСФСР, яка була утворена в 1990 р. і виступала проти будь яких реформ).

У липні 1990 р. відбувся ХХVIII з’їзд КПРС. Цей з’їзд проходив в умовах, коли партія втратила свою монополію на владу. Політбюро втратило функції Верховної влади. Тим самим був нанесений ще один удар по КПРС. Центр політичної влади у державі переміщувався у Ради. Це призвело до того, що КПРС почала перетворюватись з "державної партії" в державу в державі, зі своїми закритими лініями зв’язку, мережею інформаторів, шифрованим зв’язком, значними матеріальними привілеями і т.д. За рік після ХХVIII з’їзду КПРС з неї вийшло більше 4 млн. чол., а значна кількість перестала сплачувати членські внески. З партії вийшли Б.М.Єльцин, голови Московської і Ленінградської Рад Г.Х.Попов, А.А.Собчак. Учасники Дем. платформи виступили за організований вихід з КПРС і створення Демократичної платформи (згодом стала Республіканською партією). Літом 1991 р. частиною членів КП РСФРР була створена нова партія – Демократична партія комуністів Росії на чолі з О.Руцким. Одночасно почав формуватись рух за демократичні реформи, лідерами якого стали Яковлев, Шеварднадзе. Такий розвиток подій вів до зміцнення агресивних консервативних сил у КПРС, які у 1991 р. переходять до рішучих дій.

Перебудова в СРСР (1985-1991 рр.)

Період	Дати	Характеристика
І	Квітень 1985 – січень 1987 рр. (від квітневого 1985 р. пленуму ЦК КПРС до січневого 1987 р. пленуму ЦК КПРС).	Спроба реалізації концепції прискорення соціально-економічного розвитку країни. Боротьба з алкоголізмом і пияцтвом.
ІІ	Січень 1987 – літо 1988 рр. (від січневого пленуму ЦК КПРС до ХІХ конференції КПРС).	Оформлення концепції перебудови. Початок економічного реформування. Початок кадрових змін. Початок гласності.
ІІІ	Літо 1988–травень 1989 рр. (від ХІХ партконференції до І З’їзду Народних депутатів СРСР).	Початок здійснення реформ політичної системи. Формування нових органів державної влади – З`їзду народних депутатів СРСР. Початок виникнення політичних партій.
ІV	Літо 1989–серпень 1991 рр. (від І З`їзду Народних депутатів СРСР до спроби державного перевороту 19-21 серпня 1991 р.).	1989 р. – Діяльність І З`їзду Рад СРСР. Наростання економічної кризи. Перші страйки шахтарів. Початок формування політичної опозиції. 1990 р. – початок ліквідації монополії КПРС на владу. Проголошення суверенітету союзних республік. Програма «500 днів». Посилення протистояння центру і союзних республік. 1991 р. – Різке загострення економічного становища. Провал економічних реформ. Наростання соціальної напруги. Розкол в КПРС. Спроби придушення національно-визвольних рухів. Розробка нового союзного договору. ГКЧП. Кінець перебудови.

Наслідки і підсумки перебудови:

Ліквідація тоталітарного режиму в СРСР, знищення гегемонії КПРС у політичному житті.

Розпад СРСР. Виникнення на його території незалежних держав, зокрема, України.

Розвал планової економічної системи, створення реальних умов для формування ринкових відносин.

Плюралізація громадського і політичного життя, створення багатопартійної системи.

Припинення «холодної війни», зміна співвідношення сил у світі.

Ліквідація «світової соціалістичної системи».

Таким чином, перебудова призвела до діаметрально протилежних результатів, які очікувалися.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Дисидентський рух	\|	Розпад СРСР: причини і наслідки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.