• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Німецьке врегулювання в другій половині 50-х років. «Берлінська криза» 1958—1961 pp.

Боротьба навколо німецького врегу­лювання після Потсдамської конфе­ренції (1945—1949). Створення двох німецьких держав

Згідно з Потсдамською угодою в Німеччині мали бути забезпечені демократичні свободи, 'діяль­ність демократичних політичних партій, введен­ня принципу виборності влади і, що дуже важливо, ство­рено централізований німецький уряд, який мав ухвалити Документ про мирне врегулювання, складання якого по­кладалося на новий орган — Раду міністрів закордонних справ. Передбачалося, що такий уряд формуватиметься через «центральні німецькі адміністративні департаменти, очолювані державними секретарями». Але в тій же

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Потсдамській угоді вперше запроваджувався в міжна­родно-правову практику термін «західні зони», тобто йшлося про поділ Німеччини за принципом Схід—Захід. Щодо репараційного питання, то запропонований спосіб його вирішення далеко не зміцнював декларованого прин­ципу збереження економічної єдності Німеччини. Тому багато вчених не без підстав уважають, що Потсдамська угода фактично зафіксувала поділ Німеччини.

Перешкодити цьому міг згадуваний «центральний ні­мецький уряд». Але Союзна контрольна рада (СКР), яка забезпечувала реалізацію потсдамських рішень, діяла на засадах консенсусу, і Франція скористалася правом вето, коли на порядку денному постало питання про створення «німецьких центральних департаментів». Мабуть, це було пов'язано з несприйняттям Парижем ідеї єдиної Німеч­чини, його прагненням у разі створення такої отримати принаймні компенсацію у вигляді анексії Саару й Руру.

2 жовтня 1945 р. представник американської адмі­ністрації генерал Л. Клей запропонував начальникові Ра­дянської військової адміністрації Німеччини генералові В. Соколовському створити аналогічні департаменти для американської й радянської зон, сподіваючись, що інші зони в такій ситуації змушені будуть приєднатися.

У листопаді 1945 р. у Контрольній раді радянська сто­рона висловилася проти цієї пропозиції. Офіційним аргу­ментом було небажання порушувати принцип чотиристо­роннього управління Німеччиною.

Слід зазначити, що на той період лише в радянській зоні існували центральні німецькі адміністративні органи управління окремими галузями економіки. Тому форму­вання багатозонних органів мало орієнтуватися в орга­нізаційному плані на радянський зразок. Здавалося б,: американська пропозиція була виграшною для радян-| ської сторони.- Але це означало би погіршення відносин! із Францією, єдиною з західних країн, в уряді якої булй| комуністи і взаємини з якою були набагато тешііши ніж з іншими союзниками. Тому, як вважає чимало слідників, у тій ситуації сталася підміна державних іі тересів партійними. Ідеологізація дипломатії збільї недовіру до неї.

Німецька економіка в західних секторах і надалі валася самими союзниками. В умовах повоєнної кризи

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

переможеній Німеччині вільне підприємництво слід було обмежити системою державного контролю й розподілу. Тому 27 березня 1946 р. з'явився документ, схвалений чотирма державами, — «План з репарацій та рівня по­воєнної німецької економіки». Багато вчених вважають його вершиною союзницької співпраці. План передбачав збе­реження традиційних господарських зв'язків, незважаючи на міжзональні кордони, тобто мова йшла про збережен­ня єдності країни.

В початковий період проведення репараційної по­літики практика демонтажів німецьких підприємств у східній зоні значною мірою підірвала радянський авто­ритет у німецького населення. Проте незабаром було знайдено більш прийнятний спосіб рішення — репарації з поточної продукції. Це стимулювало німців на більш продуктивну працю і розширювало базу німецької про­мисловості. Навесні 1946 р. постали перші радянські акціонерні товариства (PAT), які складалися з підпри­ємств, що підлягали раніше демонтажу, а тепер зорієнто-вувалися на постачання готової продукції в обмін на на­дання сировини. Для західних країн такий варіант був неприйнятний, передусім з точки зору захисту власного ринку від фактично безкоштовних товарів з країни-кон-курента. Тому вони свідомо дотримувалися політики очікування. Значна частина підприємств західних зон не працювала, в той час як перехід від демонтажів до стяг­нення репарацій з поточної продукції в радянській зоні зумовив поліпшення економічної й політичної ситуації.

Серйозні розбіжності спостерігалися і в здійсненні програми «декартелізації», або «децентралізації» в східній та західних зонах. Можна говорити про тісний зв'язок «децентралізації» з політикою «денацифікації», оскільки право розпоряджатися майном значної частини німець­ких промисловців, звинувачених у злочинах гітлерівсь­кого режиму, отримали окупаційні власті. В радянській зоні воно було незабаром передане німецьким земельним і Центральним органам. А після референдумів, проведе­них протягом 1946 p., це майно стало загальнонародною власністю.

В американській зоні теж відбувся референдум з подібними результатами, але на його рішення наклав вето військовий губернатор зони генерал Клей. Подібна

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ ^ПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

політика в питанні структури власності проводилася і в англійській та французькій зонах. Тож у західних зонах склалася ситуація повної невизначеності — кому ж на­лежить і належатиме Промисловість? Звичайно, це не стимулювало виробнищ^ _а навпаки, зумовило погір­шення постачання насел_еннЯ) стагнацію. Найбезпосеред-ншши вплив такий ро_3вИток подій мав на вирішення німецького питання. Західнонімецька економіка потребу­вала захисту від зовнішнього ринку, оскільки більш ра­ціональна господарча Політика в східному секторі зумо­вила перелив товарів _із нього в західні сектори, бо робітники західних сек^щ одержували на бездіяльних підприємствах зарплату, _а реалізувати її могли лише в радянській зош.

ЗО червня 1946 р. бу_ло введено режим контролю за пересуванням товарів і д^дей ^ радянською і західними зонами. Контрольна _Рада одноголосно ухвалила це рішення як тимчасове, fcxe 3 липня 1946 р. обговорюва­лося питання про створення «загального пулу» для еко­номіки всіх зон. Радянський Союз наполягав на необхід­ності введення до ладу _Всіх промислових потужностей у своїй зош. Проте захадщ держави не відкинули політику очікування. Економічну аспект вирішення німецького питання загострився, ал_{е Н}е був нерозв'язним. Таким

££ ^И п⁰⁰¹^⁰⁸¹ перехід у межі ідеологічного

у

„j;•^п°^чаткУ представнц^ союзних держав здійснювали загалом. неідеолоизоваций центристський курс у ні-^^J¹⁰^™^ ^Обид*і сторони дотримувалися спіль­них поглядів на політичні аспекти управління Німеччи-

мчг) ^аризьк™ ^сєс" &ади міністрів закордонних справ ^^і⁰³ У Два'еіапи у квіюи/-^шіійі 1946р., Л- Вірне запропонував скликати ¹² листопада 1946 р. і завершити Урегулюванням. З його точки зору, ^не передбачало припинення оку- ^ук?^чшовало мету, на досягнення якої має ^Я да^¹¹¹^ союзної окупаційної адмініст- ^Д° ^YBSt^ ^також '¹ німецький уряд, який

Міністр закордонних справ СРСР В. Молотов висту­пив із програмною промовою «Про долю Німеччини і мирної угоди з нею», сенс якої зводився до обстоювання політичного суверенітету Німеччини, її територіальної неподільності й необхідності розвитку мирної німецької промисловості. Окремо ставилося питання про створення загальнонімецького уряду й перевірку його на довіру, отже, про швидке припинення окупації не йшлося.

Промова Молотова, хоча й мала пропагандистський характер, була максимально вільною від суперечностей і, на думку багатьох дослідників, становила вершину мис­тецтва радянської дипломатії, продемонстрованого при обговоренні німецького питання.

Непохитна формула Молотова змусила держсекретаря СІЛА на другому етапі Паризької сесії переглянути власний план «німецького мирного врегулювання» в пункті створення німецького уряду «в якійсь формі» і зняти питання про скликання мирної конференції з Німеччини в листопаді 1946 р.

Міністр закордонних справ Франції Ж. Бідо обмежив попередні умови для створення центральних німецьких департаментів санкціонуванням переходу Саару під тимчасове керування Франції. Тут дуже багато залежало від позиції Радянського Союзу. Адже навіть тимчасове відлучення Саару від Німеччини суперечило молотов-ській позиції засудження сепаратизму і, крім цього, підривало юридичну непорушність польсько-німецького кордону Одер—Нейсе, адже формально статус Саару зрівнявся б з аналогічним статусом західних польських земель. Тому в тій ситуації радянський міністр закор­донних справ тільки зарезервував свою позицію.

Ще одним питанням Паризької сесії, що торкалося Німеччини, був американський проект угоди про її роз­зброєння й демілітаризацію. Пізніше він дістав назву «угода Бірнса». Вперше ідея такої угоди обговорювалася в грудні 1945 р. під час візиту Бірнса до Москви й здобула підтримку Сталіна. Але трохи згодом, у квітні 1946 p., після пропозиції обговорити проект під час майбутньої Паризької сесії РМЗС зовнішньополітичне відомство СРСР наголосило на несвоєчасності проекту. Нагадува­лося, що вже існують загальні угоди з роззброєння

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

Німеччини і проект нової угоди фактично гальмує реальні заходи з демілітаризації. Треба спочатку спільно з'ясувати, як реалізуються попередні рішення, а потім укласти угоду про міжнародні гарантії й контроль, причому не менше ніж на 25 років.

Проте Бірнс виніс це питання на пленарне засідання сесії. Тоді радянська сторона додала до своїх заперечень проти проекту ще й відсутність пункту про перебудову в політичному житті Німеччини, про аграрну реформу, про ліквідацію монополій. Намагаючися підкреслити ефемер­ність подібних закидів, Бірнс виділив вузький, військово-контрольний аспект запропонованої угоди.

Що стосується перевірки виконання рішень про демілітаризацію, то радянська сторона наполягала на ска­суванні інспектування промислових підприємств. Уже в той час на кордоні Саксонії й Тюрінгії розгортався про­ект видобування і переробки урану на комбінаті «Вісмут». І ось тут, вочевидь, і крилася головна причина неприйняття радянською стороною «угоди Бірнса», бо в ній заборонялося виробництво «будь-яких розщеплю­ваних матеріалів». Щоправда, вона містила застереження про можливість такого виробництва, якщо «Високі Сто­рони схвалять», але таким чином урановий проект СРСР узалежнювався від західних держав, насамперед СІЛА.

І хоча, безперечно, існувала можливість певного компромісу, але абсолютна закритість взаємних позицій, приховування справжньої суті суперечностей урешті-решт зумовили провал проекту Бірнса. Як наслідок на Паризькій сесії 12 липня 1946р, було проголошено намір США й Великобританії об'єднати свої окупаційні зони і створити те, що згодом назвуть «Бізоніею».

Саме створення «економічної об'єднаної області» ба­гатьма вченими вважається початковою фазою в процесі розколу Німеччини. Хоча через значні труднощі функціо­нування «Бізони» цей процес не одразу став необоротним.

6 вересня 1946 р. держсекретар СІЛА Бірнс виступив у Штуггарті з промовою, де брав під сумнів повоєнний територіальний статус і виступив за перегляд кордону Одер—Нейсе. Це одразу викликало різку реакцію СРСР, Польщі та Франції, і вже в офіційній доповіді держдепар­таменту СІЛА з німецького питання позицію було значно

пом'якшено. Підтверджувалася прихильність СІЛА до потсдамських угод. Про ревізію кордону не йшлося вза­галі.

Наступна, Московська сесія РМЗС, яка проходила з 10 березня до 24 квітня 1947 р. у новому складі (Бірнса змінив Маршалл), практично повністю була присвячена обговоренню німецького питання. Почалася вона з сим­волічного акту ліквідації Прусської держави, який під­тверджував щире прагнення сторін знищити націона­лістичну спадщину в історії Німеччини.

На Московській сесії РМЗС було узгоджено питання про заснування Інформаційно-консультативної ради, на яку покладалися такі завдання: 1) інформувати союзні уряди про підготовку німецької мирної угоди Радою міністрів закордонних справ; 2) передавати союзним уря­дам усю документацію РМЗС стосовно підготовки мирної угоди; 3) проводити консультації з представниками союзних урядів з питань, пов'язаних із німецькою проб­лемою.

Окрім того, вирішено було створити постійні комітети Ради міністрів закордонних справ: а) з політичної струк­тури Німеччини; б) з територіальних змін; в) з еконо­мічної реорганізації Німеччини та з репарацій; г) з роз­зброєння і демілітаризації Німеччини.

31 березня міністр закордонних справ Великобританії Е. Бевін висунув проект «Додаткових принципів щодо Ні­меччини», в якому переглядалося репараційне питання — пропонувалося скасувати можливість репарацій з Німеч­чини у вигляді постачання готової продукції. При цьому Радянському Союзу ставився ультиматум — або він погоджується з подібною репараційною політикою, або західні держави відмовляються від наступного обговорен­ня німецьких справ. Під «готовою продукцією» західні країни розуміли, звичайно, передусім уран з комбінату «Вісмут». У даній позиції переважала, поза сумнівами, не економічна логіка, а політичні міркування. Щоправда, окреслилася можливість певного компромісу радянсько-англійських переговорів, оскільки обидві сторони бажали скасувати взаємні юридичні претензії — Радянського Союзу на Рурі і Великобританії в Тюрінгії й Саксонії. Але Далі переговорів справа не пішла. За рішенням Москов-

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- , - НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

ської сесії РМЗС почався процес репатріації німецьких військовополонених.

5 червня 1947 р. держсекретар США виголосив свою гарвардську промову, з якої бере початок «план Маршал-ла». Якщо з економічної точки зору він, на думку бага­тьох дослідників, не був для Німеччини вирішальним, то | політичне значення його очевидне — «план Маршалла*:! став інструментом консолідації західнонімецького урядуй Тим більше що адміністративно-командна модель керу-| вання економікою у східній зоні до цього часу себе вже вичерпала, а альтернативи до «плану Маршалла» для Східної Німеччини Радянський Союз не запропонував.

Спробу обговорити економічні, в тому числі й репараційні, питання було зроблено на Лондонській сесії РМЗС (25 листопада — 15 грудня 1947 p.). Проте й фактично було зірвано: держсекретар США Д. Маршалі під час одного з засідань оголосив сесію закритою — без узгодження і без зазначення місця та часу наступної зустрічі. Під час сесії Франція висловила принципову згоду на об'єднання французької зони окупації з англо-американською і створення «Тризонії». 19. грудня держде­партамент СІЛА поінформував про припинення репара­ційних поставок до СРСР.

У січні 1948 р. у Франкфурті-на-Майні пройшла нара­да мінктрів-президентів «Бізони», скликана окупаційною владою. На ній були створені верховний суд і цент­ральний банк. Економічна рада, що діяла ще з травня 1947 p., збільшилася до І04 депутатів і одержала повнова­ження в галузі податкової політики. Виконавчою радою з розширеними повноваженнями став називатися директо­рат у складі глав п'яти бізональних урядів. Усі ці заходи значно прискорили перетворення «об'єднаної економіч­ної області»-на справжню державу. Створювався прообраз майбутньої конституційної структури. Аби зменшити не­вдоволення Франції* що, як і раніше, вважала західно? німецьку державу за майбутнього надто небезпечного сусіда, Англія і США санкціонували відлучення Саару від Німеччини й передання його під фактичний суверенітет Франції. На Франкфуртській нараді було запропоновано скликати нову конференцію з німецького питання за участі Франції й країн Бенілюксу, але без СРСР.

Тема 4

Німецька проблема в міжнародних відносинах

Лондонська конференція проходила у два етапи: з 23 лютого до 6 березня і з 20 квітня до 1 червня 1948 р. На ній було узгоджено директиву для глав урядів усіх західнонімецьких земель, згідно з якою вони до 1 вересня мали скликати установчі збори для розробки Конституції.

За постановою конференції засновувався Міжнарод­ний орган з Руру і з контролю над виконанням рішення про демілітаризацію майбутньої ФРН.

Значні поступки були зроблені для Франції — май­бутня Конституція мала передбачити мінімальну центра­лізацію, про німецьку армію не згадувалося взагалі, а склад міжнародного органу з Руру забезпечував переваги французької сталеливарної промисловості над німець­кою. Але слід зазначити, що ці поступки Франція вважа­ла за недостатні. Тому рішення Лондонської конференції з великими ускладненнями ратифікувалися французьким парламентом.

Лондонська конференція проголосила курс на ство­рення західнонімецької держави та її інтеграцію в західний блок. Це, звичайно, не могло не викликати відповідні заходи з боку Радянського Союзу. Було роз­роблено план запровадження обмежень на комунікаціях Берліна з західними зонами окупації, які й були введені з 1 квітня. Передбачалося за допомогою ускладнень у Берліні змусити західні країни виявити більшу лояльність у питанні реалізації планів створення західнонімецької держави.

18 червня командувачі окупаційних військ США, Ве­ликобританії й Франції повідомили маршала Соколовсь-кого про проведення з 20 червня грошової реформи у трьох західних зонах. Передбачалося не поширювати її на західні сектори Берліна.

22 липня Соколовський сповістив своїх західних колег про проведення грошової реформи вже в радянській зоні окупації Німеччини і в районі Великого Берліна. 23 липня західні держави ухвалили рішення про поши­рення реформи на західні сектори Берліна.

24 липня було цілком перекрито наземні комунікації між західними зонами окупації й Берліном «з технічних причин». Тим часом маршал Соколовський чітко сфор­мулював справжню причину блокади, оголосивши, що

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

транспортні обмеження триватимуть доти, доки не буде скасовано плани західних держав про створення західно­німецького уряду.

Західні держави організували й розширили «повіт­ряний міст» між західними зонами окупації й Берліном. 31 липня 1948 р. посли СІЛА, Франції та Великобританії мали окремі бесіди з Молотовим, а 2 серпня їх прийняв Сталін. Глава радянського уряду настійно просив відкласти рішення про створення західнонімецького уря­ду. Радянський уряд проголосив, що транспортні обме­ження між Берліном і західними зонами окупації будуть зняті одночасно зі згодою на введення в обіг у Берліні німецької марки радянської зони й вилучення з обігу «марки Б».

Визнання валюти радянської зони окупації як єдиної валюти в Берліні фактично означало включення всього Берліна у фінансово-економічну систему радянської зо­ни. Таким чином Радянський Союз розраховував ство­рити передумови для повного витиснення західних дер­жав з Берліна.

Але, скликавши 1 вересня 1948 р. Парламентську раду для розробки Конституції Західної Німеччини, західні держави недвозначно продемонстрували прагнення про­довжити готування до створення західнонімецької дер­жави.

Радянське керівництво, зробивши ставку на немож­ливість нормального функціонування американського «повітряного мосту» восени—взимку 1948 p., взяло курс на затягування переговорів. Безрезультатними виявилися всі дипломатичні маневри в Раді Безпеки ООН. До цього часу припинив своє існування єдиний магістрат Берліна. І найголовніше — «повітряний міст* успішно функціо­нував і взимку. Радянський Союз мусив визнати провал блокади Берліна, і 4 травня 1949 р. у Нью-Йорку було досягнуто угоди, згідно з якою 12 травня скасовувалися всі обмеження зв'язку, транспорту й торгівлі між Бер­ліном і західними землями Німеччини, між східною і західними зонами Берліна, а також між західними і схід­ною зонами окупації Німеччини.

Берлінська криза 1948—1949 pp. була спричинена геополітичними, ідеологічними й психологічними факто­рами. Основний прорахунок радянського керівництва по-

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

лягав у недооцінці фінансово-економічних і військово-технічних можливостей Заходу, його рішучості домага­тися реалізації курсу на створення західнонімецької дер­жави. Але при цьому учасники кризи виявили розумну стриманість і не спровокували широкомасштабного воєн­ного конфлікту. Адже запобігти створенню двох німець­ких держав мирними засобами було вже нереально.

Припинення блокади збіглося в часі зі схваленням військовими губернаторами Основного Закону Західної Ні­меччини, урочисто оприлюдненого 23 травня 1949 р. Ця дата вважається днем створення ФРН. У той самий день відкрилася Паризька сесія РМЗС (23 травня — 20 липня 1949 p.), яка стала останньою і вже нічого не могла зро­бити для врегулювання німецького питання. 20 червня 1949 р. інститут військових губернаторів було реоргані­зовано в інститут Верховних комісарів західних держав Ні­меччини. 14 серпня пройшли вибори до бундестагу ФРН, а 15 вересня — вибори федерального канцлера.

Ще 19 березня 1949 р. Німецька народна рада ухвалила проект Конституції Німецької Демократичної Республіки. У квітні пройшли вибори до Німецького народного конгре­су, а 7 жовтня 1949 р. була сформована тимчасова Народ­на палата (день створення НДР). 15 жовтня 1949 р. НДР і СРСР встановили дипломатичні відносини.

Створення НДР фактично завершило процес «ре­єстрації» поділу Німеччини. Але, на думку правознавців, конституції обох німецьких держав були суголосні Потсдамській угоді й антагоністичних суперечностей між двома Німеччинами ще не було.

Переглядів: 2483