Німецька проблема в 1949—1955 pp. Вступ ФРН до НАТО

В першому виступі президента НДР В. Піка 11 жовтня 1949 р. йшлося про «спільне (з західнонімецьким федеральним урядом) служіння національним інтересам німецького народу». Отже, при-

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

наймні декларувалося намагання усунути розбрат і створити єдину Німеччину. .'

Але 14 жовтня 1949 р. в газеті «Правда» був опублі-.' '* кований текст вітальної телеграми Сталіна керівникам: щойно створеної НДР, де про існування іншої німецької. І держави не згадувалося, а дефініції «Німецька Демократична Республіка» і «німецький народ» трактувались які] по суті ідентичні.

Після нього уряд НДР у заяві про свою політичну:.; програму проголосив мету «ліквідації сепаратної західно-^ німецької держави і введення єдиної влади для всієї | Німеччини».

Формально НДР мала певні можливості самостійно^ визначати свою зовнішню політику, в тому числі й щодог] ФРН. Було сформовано Міністерство закордонних справ, НДР стала членом РЕВ, відбувся обмін дипломатичними^ представниками з країнами, які встановили з НДР дипломатичні відносини. ФРН же не мала навіть формальних атрибутів суверенітету: сфера зовнішніх відносин лишалася прерогативою Верховних комісарів. Тому для ФРН процес подолання розколу Німеччини безпосередньо залежав від розв'язання суперечностей чотирьох держав.

Уже в лютому 1950 р. Верховний комісар США в Німеччині Д. Макклой надіслав офіційну ноту главі СКК генералові В. Чуйкову з пропозицією провести «загально-, німецькі вільні вибори». Ця ініціатива ставила керівництво НДР у винятково складне становище, оскільки • виграти ці вибори Соціалістична єдина партія Німеччини; за умов вільної конкуренції партій і під міжнародним' контролем не могла, а відмова від загальнонімецьких виборів позбавила би переконливості аргументи про те, що тільки НДР послідовно бореться за єдину й незалежну Німеччину. Щоправда, перемога на виборах була проблематичною і для правлячої у ФРН коаліції. Тому західні країни розраховували використати цю ідею ще і як засіб стримування уряду К. Аденауера. Однак НДР відповіла тільки контрпропагандистською кампанією, а радянська контрольна комісія взагалі не пошанувала Верховного | комісара СІЛА формальною відповіддю.

9 травня 1950 р. було оприлюднено «план Шумана». Франція виступила ініціатором укладання угоди про;

Тема 4

Німецька проблема в міжнародних відносинах

створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) замість Рурського статуту й Міжнародного органу з Руру. Вирішальна роль у новій організації відводилася Франції, бо участь СІЛА не передбачалася, а входження туди Великобританії гальмувалося неприйнятними для неї умовами. Підвищення статусу ФРН у цій організації забезпечувало Франції ще й роль арбітра. А ФРН одержала статус рівноправного співзасновника системи управління в одній з вирішальних галузей західноєвропейської економіки.

29 серпня 1950 р. уряд ФРН направив СІЛА, Англії й Франції «Меморандум з питання про нові принципи взаємин між Федеративною Республікою й окупаційними державами». У ньому висловлювалося прохання схвалити декларацію про припинення стану війни між союзними державами й Німеччиною, метою окупації проголосити забезпечення безпеки ФРН від зовнішньої загрози, а в подальшому регулювати відносини системою ухвал та угод.

12—18 вересня 1950 р. у Нью-Йорку відбулася нарада міністрів закордонних справ США, Англії й Франції та сесії Ради НАТО. Уряди західних держав проголосили намір порушити питання про припинення стану війни з Німеччиною, але ствердили збереження «окупаційного статуту». Нарада також схвалила «німецьку участь» в об'єднаних європейських збройних силах.

20—21 жовтня 1950 р. у Празі пройшла конференція міністрів закордонних справ СРСР, Албанії, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. За результатами її роботи сторони ухвалили спільну заяву з приводу рішень Нью-йоркської наради трьох держав про ремілітаризацію Західної Німеччини. Окрім цього, було фактично повторено пропозиції Паризької сесії РМЗС 1949 р. про укладання мирної угоди, виведення окупаційних військ, створення на паритетних засадах загально-німецької установчої ради.

Запізнілу реакцію на пропозицію Верховного комісара США щодо проведення «вільних виборів» становила згода на здійснення «безпосереднього опиту німецького народу з відомих обставин». Західна реакція була однозначно негативною, особливо в частині «паритетного начала».

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

В цей час СІЛА розпочали розробку механізму контролю над «важким партнером», яким дедалі очевидніше ставала ФРН. Ідея «вільних виборів» була паліативною, а ідея переозброєння Німеччини могла стати постійним і досить ефективним засобом контролю. Для ФРН же ремілітаризація була найкоротшим шляхом досягнення суверенітету.

24 жовтня 1950 р. французький прем'єр-міністр Р. Плевен висунув план «європейської армії». Згідно з цим планом німецький контингент мав інтегруватися до неї цілком і складатися з окремих батальйонів. До більш високого рівня командування німці не допускалися. Не створювалися й німецькі військові інститути. Як зазначало багато дослідників, мова йшла про переозброєння німців без переозброєння Німеччини. Тому сам план і дискусія навколо нього виявили суперечності між західними країнами.

Радянський Союз запропонував скликати нову сесію РМЗС з німецького питання. З метою її підготовки в Парижі з 5 березня до 21 липня 1951 р. відбулася нарада заступників міністрів закордонних справ чотирьох держав. Через неузгодженість порядку денного конференцію міністрів закордонних справ було зірвано.

В цей період активізувалася дипломатія НДР. У січні 1951 р. Народна палата НДР звернулася до бундестагу з пропозицією про переговори. У відповідь ФРН сформулювала «попередню умову» про введення на території НДР Основного Закону ФРН. 15 вересня 1951 р. уряд НДР виступив із пропозицією провести загальнонімецькі консультації з приводу здійснення загальнонімецьких виборів у Національні збори, що їх мали організувати самі німці, але під міжнародним контролем.

18 вересня 1951 р. конференція міністрів закордонних справ СІЛА, Англії й Франції у Вашингтоні схвалила план створення Європейської оборонної спільноти, згідно з яким західнонімецькі контингенти мали ввійти до «європейської армії». Було підготовлено проект «загальної угоди», яка регулювала б відносини трьох країн із ФРН після скасування окупаційного статусу. Цей проект був схвалений нарадою міністрів закордонних справ трьох держав за участю канцлера ФРН К, Аденауера 22 листопа-

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

да 1951 р. у Парижі. 10 березня 1952 р. послам трьох західних держав у Москві було передано ноту радянського уряду, де містився проект основ мирної угоди з Німеччиною. У ньому наголошувався нейтральний військовий статус Німеччини за наявності національних збройних сил і військової промисловості та її територіальний статус, суголосний потсдамським угодам. Інші питання мали вирішувати самі німці.

Якщо, як зазначають сучасні дослідники, СІЛА були готові глибоко проаналізувати радянські пропозиції, то Аденауер зайняв найнепримиреннішу позицію. В ноті-відповіді від 25 березня 1952 р. було проголошено про неприйнятність ідеї німецької національної армії. Окрім цього, підкреслювалося, що обговорення мирної угоди стане можливим після здійснення «вільних виборів» і сформування «вільного загальнонімецького уряду». Передумови для проведення таких виборів мають бути створені за допомогою ООН.

У наступній ноті від 9 квітня 1952 р. радянський уряд знову повернувся до ідеї мирної угоди й загальнонімецького уряду, але застережив, що перевірку наявності умов для проведення виборів має здійснити не ООН, а комісія, створена чотирма державами, бо згідно зі Статутом ООН німецька проблема не входить у її компетенцію.

Позиція СРСР у даній ситуації була явно сильнішою, а відповідь західних країн мала неокреслений характер.

Остання нота Радянського Союзу від 24 травня 1952 p., надіслана напередодні підписання Загального договору, була, на думку спостерігачів, найнеперекон-ливішою з «російського нотного наступу» (за словами К. Аденауера) й також не зумовила жодних наслідків.

26 травня 1952 р. представники СІЛА, Великобританії, Франції й ФРН підписали в Бонні Загальну угоду про взаємини між трьома державами і Федеративною Республікою Німеччини. Ця угода, що дістала також назву Боннської, передбачала скасування окупаційного статусу й надання ФРН самостійності у внутрішній і зовнішній політиці, за винятком питань, пов'язаних з єдністю Німеччини, з Західним Берліном, з укладанням мирних угод. Західні країни лишали за собою право тримати свої війська на території ФРН до досягнення

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

остаточного мирного врегулювання, до возз'єднання, право оголошувати надзвичайний стан.

У день підписання Загальної угоди уряд НДР оприлюднив рішення створити «заборонну зону» з колючим дротом, чатами й патрулями на протязі всього кордону з ФРН, хоча угода ще не набрала сили, перебуваючи в стані ратифікації всіма учасниками:

Наступного дня, 27 травня, представники урядів Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Голландії та Люксембургу підписали в Парижі угоду, що завершила створення Європейської оборонної спільноти. США й Великобританія ратифікували угоди відповідно 1 липня і 1 серпня 1952 p., бундестаг ФРН —лише в березні 1953 p., а Національні збори Франції ЗО серпня 1954 р. відхилили угоди про створення ЄОС. А позаяк Паризька і Боннська угоди були взаємопов'язані, відхилення однієї з них автоматично означало, що й друга втрачала силу в тому вигляді, в якому її було підписано.

В липні 1952 р. II конференція СЄПН ухвалила рішення про початок будівництва «основ соціалЬму» за радянською схемою: індустріалізація, колективізація, культурна революція. Але на відміну від громадян СРСР у східних німців залишався Західний Берлін: з 1945 по 1961 р. територію НДР покинуло близько 15 % населення (2,6 млн чоловік).

Після смерті Сталіна керівництво СЄПН проголосило «новий курс», складову частину якого становило підвищення виробничих норм для робітників. 16 червня 1953 р. почався страйк будівельників, який наступного дня переріс у глобальні заворушення по всій території НДР, котрі набрали форми протесту проти політики уряду, СЄПН та державного апарату.

Режим НДР було врятовано лише завдяки втручанню радянських військ.

Після цих подій жодна політична сила у ФРН не бажала зближення з НДР. Вибори до бундестагу, що пройшли у вересні 1953 p., наочно продемонстрували розстановку сил після подій в НДР. Блок ХДС/ХСС на чолі з К. Аденауером здобув переконливу перемогу, а Комуністична партія Німеччини навіть не набрала потрібних 5 % голосів. Події 17 липня 1953 р. у НДР і

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

вибори у ФРН відіграли вирішальну роль у розв'язанні проблеми ремілітаризації ФРН і поглибленні розколу Німеччини.

17 липня 1953 р. західні країни запропонували скликати чотиристоронню конференцію з німецького питання. Конференція пройшла 25 січня — 18 лютого 1954 р. почергово в західному і східному секторах Берліна: На розгляд було винесено проект засад мирної угоди, доповнений новими розділами. СРСР запропонував створити тимчасовий загальнонімецький уряд, вивести окупаційні війська й провести вільні загальнонімецькі вибори. Рекомендувалося звільнити Німеччину від сплати повоєнних боргів чотирьом державам.

Ідею німецького нейтралітету було підсилено запропонованим Радянським Союзом проектом загальноєвропейської угоди про колективну безпеку, яка становила би, на думку СРСР, альтернативу Європейській оборонній спільноті. Позиція західних країн базувалася на «плані їдена», який передбачав негайне об'єднання Німеччини шляхом загальнонімецьких виборів.

Радянська сторона не погодилася з «планом їдена».

В кінці вересня —на початку жовтня 1954 р. в Лондоні відбулася конференція дев'яти держав — США, Англії, Франції, Канади, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, де обговорювалося питання про перетворення Брюссельського пакту в Західноєвропейський союз із залученням до нього ФРН та Італії. ФРН здобувала право створювати власні збройні сили у складі 12 дивізій (0,5 млн осіб), військово-морські сили та військову авіацію (до 1350 літаків).

Формальне рішення про вступ ФРН у Західноєвропейський союз і НАТО було прийнято на Паризькій нараді дев'яти держав (20—23 жовтня 1954 p.). Паризькі угоди передбачали скасування окупаційного режиму у ФРН, уряд ФРН, у свою чергу, оголосив про те, що він ніколи^ не вдаватиметься до сили для об'єднання Німеччини або зміни існуючих кордонів. Окрім того, західнонімецька держава взяла на себе зобов'язання не виробляти атомної, бактеріологічної та хімічної зброї.

Паризькі угоди набрали сили після всіх передбачених формальностей 5 травня 1955р. ФРН здобула суверенітет

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

на засадах нової версії Загальної угоди. 7 травня вона вступила до ЗЄС, 9 травня — до НАТО. У відповідь Радянський Союз денонсував радянсько-англійську й радянсько-французьку угоди 1942 і 1944 pp.

17—23 липня 1955 р. в Женеві відбулася нарада глав урядів СРСР, США, Англії та Франції, на якій Радянський Союз погодився на принцип вільних виборів за умови відходу західних країн від ідеї залучення об'єднаної Німеччини до НАТО. Але ідею нейтралізації Німеччини було відкинуто західними державами. Женевська нарада завершилася безрезультатно.

Незважаючи на фактичне фіаско Женевської наради 1955 p., Радянський Союз надіслав запрошення канцлерові ФРН Аденауеру відвідати Москву. У вересні 1955 р. відбувся візит урядової делегації ФРН у СРСР, безпосереднім результатом якого стало встановлення дипломатичних відносин між двома країнами. Хоч у меморандумі, переданому Аденауером радянській стороні, знову містилося невизнання кордону Одер—Нейсе й ігнорувалася НДР.

У відповідь, одразу після візиту західнонімецької делегації, було укладено Угоду про відносини між СРСР і НДР, яка надавала останній повний суверенітет і повну свободу в питанні врегулювання своїх взаємин із ФРН. Слідом за ліквідацією у травні 1953 р. Радянської контрольної комісії було ліквідовано посаду Верховного комісара СРСР у Німеччині.

22 вересня 1955 р. керівництво ФРН проголосило «доктрину Хальштейна», згідно з якою встановлення будь-якою крашою дипломатичних відносин з «режимом зони» (так іменувалася НДР) віднині розглядалось як* ворожий акт щодо ФРН, яка відповідатиме на такий акт. розривом дипломатичних відносин. Це й було згодом¹! зроблено відносно Югославії (1957), Куби (1963) та Зан-.і зібару (1964).

Тема 4

Німецька проблема в міжнародних відносинах

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Німецьке врегулювання в другій половині 50-х років. «Берлінська криза» 1958—1961 pp.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.