• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Половині 50-х років.

«Берлінська криза» 1958—1961 pp.

У 1956 р. (29 травня) НДР виступила з ініціативою укладання угоди між обома німецькими держа­вами про відмову від застосування сили й прове­дення переговорів з питання обмеження чисельності армій і зобов'язання не запроваджувати військову повинність. І хоч у червні 1956 р. Рада міністрів НДР ухвалила рішення про скорочення Народної армії з 120 тис. до 90 тис. осіб, бундестаг невдовзі прийняв закон про глобальну військову повинність. А в серпні 1956 р. федеральний консти­туційний суд у Карлсруе заборонив діяльність Комуніс­тичної партії Західної Німеччини.

У квітні 1957 р. уряд ФРН надіслав радянському уря­дові меморандум із планом возз'єднання Німеччини на засадах «плану їдена» (у варіанті, запропонованому ще на Женевській нараді міністрів закордонних справ 1955 p.). У заяві, зробленій 29 липня 1957 р. в Шенсберзькій ра­туші (Західний Берлін) представниками СІЛА, Англії, Фран­ції та ФРН, знову висувалася вимога провести вибори під міжнародним контролем, що фактично означало ліквіда­цію НДР. МЗС СРСР не забарився з відповіддю, і вже 2 серпня 1957 р. Шенсберзьку декларацію було оцінено як-«нереальні плани», які СРСР і НДР відхилили ще в 1955 р.

Початок «берлінської кризи» пов'язують із нотами ра­дянського уряду урядам СІЛА, Англії, Франції, ФРН та НДР від 27 листопада 1958 р. Вони містили пропозицію про перетворення Західного Берліна на «демілітаризоване вільне місто». Ультимативний характер цієї пропозиції був очевидний. На «міркування» західним країнам дава­лося півроку, після чого контроль над комунікаціями між ФРН і Західним Берліном повністю перейде до уряду НДР, який «здійснюватиме свій суверенітет на землі, воді й у повітрі». В разі спроби силового прориву з боку за­хідних держав їм дадуть відсіч розташовані в НДР ра­дянські війська.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

5 січня 1959 р. з'явилася пам'ятна записка радянського уряду держдепартаментові СІЛА з викладенням позиції щодо німецької мирної угоди. 10 січня були надіслані ноти урядам СІЛА, Англії, Франції, НДР та ФРН і дер­жавам — учасникам війни з гітлерівською Німеччиною. В нотах містився проект мирної угоди з Німеччиною, яку могли підписати як держави, які брали участь у війні проти фашизму, так і обидві німецькі держави, або від їх імені конфедерація, якщо таку буде створено. Проект мирної угоди базувався на союзницьких угодах воєнного й повоєнного часу, передусім на потсдамських рішеннях.

Передбачалося визначити статус Берліна на засадах пропозиції від 27 листопада 1958 р. і зберегти його «й надалі до відновлення єдності Німеччини».

Західна точка зору на німецьку проблему базувалася на «комплексному плані» держсекретаря СІЛА К. Гертера, котрий як попередню умову укладання мирної угоди висував створення єдиної німецької держави з наданням їй права участі у військових союзах і розміщення на своїй території закордонних військових баз. Цей фактор, порад з відверто негативним ставленням ФРН до пропозицій СРСР, зумовив відсутність конструктивних результатів роботи наради. Хоча Паризькі угоди 1954 р. позбавляли ФРН доступу до зброї масового знищення, вже на почат­ку квітня 1957 р. канцлер ФРН проголосив, що його збройні сили «не можуть відмовитися від ядерної зброї». Реакція СРСР та його союзників була передбачувано різкою, і вже 30 квітня 1957 р. НДР висунула пропозицію про взаємну відмову обох німецьких держав від атомної зброї. Вона не знайшла відгуку у ФРН. Більше того, «атомна політика» Аденауера сприяла абсолютній пере­мозі його партії на виборах 15 вересня 1957 р.

Доволі реалістично виглядав план міністра закор­донних справ Польщі А. Рапацького про створення «без'ядерної зони» на території ФРН, НДР, Польщі та Чехословаччини. Він надавав ФРН серйозні переваги: бундесвер і війська союзників не володіли б ядерною зброєю на західнонімецькій території, а СРСР міг базу­вати ядерну зброю тільки в межах своїх кордонів. «План Рапацького» не передбачав виходу ФРН із НАТО і навіть відміни «доктрини Хальштейна». Але Аденауер відмо­вився. Непохитність ФРН у «ядерному питанні» відіграла

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

свою негативну роль. Адже одержати цю зброю ФРН могла тільки в разі надзвичайного, катастрофічного по­гіршення міжнародної ситуації.

«Ультиматум М. Хрущова» розглядався К. Аденауером передусім як засіб ізоляції Федеративної Республіки Ні­меччини. В контексті ультиматуму можливими поступ­ками Заходові скористатимуться лише ті, хто вже мав право доступу до Берліна. Тому Аденауер рішуче запе­речив. Західні країни заявили різкий протест із приводу зміни статусу Берліна, але висловили готовність обгово­рювати німецьку проблему в цілому. Великобританія, яка пов'язувала власну небезпеку в тривалій перспективі з майбутнім Німеччини, виявила стриманість з огляду на ризик виникнення війни з приводу Берліна. Тому бри­танський прем'єр-міністр /. Макміллан послідовно висту­пав за переговори. Франція була ладна змиритися з вирі­шенням Західною Німеччиною питань національного ха­рактеру, але побоювалася, що розв'язані вони будуть Ні­меччиною або одноосібно, або спільно з СРСР. Лише визнання Бонном політичного лідерства Франції в Єв­ропі могло забезпечити згоду Франції на посилення вій­ськово-економічного потенціалу ФРН.

США, в особі держсекретаря Д. Даллеса, 13 січня 1959 р. оголосили, що вільні вибори є «природним, але не єдиним засобом об'єднання», можлива яка-небудь інша форма конфедерації німецьких держав. Відповідаль­ність же за возз'єднання слід перекласти з союзників на самих німців.

Поступово Радянський Союз відмовився від шести­місячного терміну вирішення берлінської проблеми і взяв участь у Женевській нараді міністрів закордонних справ чотирьох держав. Нарада відбулася в травні-серті 1959 р. за участю двох німецьких держав. Незважаючи на відсут­ність конкретних результатів, вона значною мірою роз­рядила ситуацію.

Цілком очевидно, що «ультиматум Хрущова» з при­воду статусу Західного Берліна не мотивувався ані міркуваннями безпеки СРСР, ані прагненням вирішити німецьке питання. Західний Берлін був найболючішим місцем для Заходу.

Проте існував такий аспект проблеми Західного Бер­ліна, як можливість для громадян НДР втекти на Захід. Лише в липні 1961 р. НДР покинуло близько ЗО тис. осіб.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД-НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Східнонімецька економіка опинилася перед загрозою ка­тастрофи. Тому Берлінський мур, побудований 13 серпня 1961 p., був насамперед заслоном для еміграції громадян НДР, а не захистом від «агресії з Заходу». Але якщо реакція ФРН на мурування Берлінської стіни була дуже жорсткою з вимогою контрзаходів, то держсекретар СІЛА, назвав цю акцію «подією всередині радянської сфери впливу, що не стосується недоторканих для західних дер­жав позицій». А Д Кеннеді оголосив, що будівництво муру не підпадає під американське розуміння агресії й тому СІЛА не відгукнуться на нього військовими санкціями.

Реакція західних країн на будівництво Берлінського муру викликала у ФРН щось на зразок шоку, що пізніше внесе свої корективи в процес формування її зовнішньої політики. Так, 7 травня 1962 р. Аденауер виступив із критикою плану СІЛА створити Міжнародну раду з до­ступу в Берлін за участю ФРН і НДР, не погоджуючись з передбачуваним рівним статусом німецьких держав. «Бер­лінська криза» похитнула західнонімецькі пріоритети.

А для НДР Берлінський мур став фактично початком кінця, бо свідчив про цілковите банкрутство системи. Ду­же влучно висловився Д. Кеннеді: «Стіна — це наймер-зотніше й найпереконливіше свідчення фіаско комуніс­тичної системи».

Тема 5

Переглядів: 543