МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Дохідні методи оцінки вартості нематеріальних активів підприємства
Розрахунок вартості нематеріальних активів за методом дисконтування грошових потоків проводиться по формулі: , (8.1) де PV — теперішня вартість об’єкту оцінки; CFi +/– — щорічні майбутні грошові потоки (відтоки та притоки); r — ставка дисконтування; n— чинник часу. За схожою технологією визначається вартість нематеріального активу методом капіталізації грошових потоків: , (8.2) де PVКАП — теперішня вартість об’єкту методом капіталізації доходу; CF+ — грошовий потік щорічного доходу; К — коефіцієнт капіталізації. Приведені вище два методи вважаються найбільш поширеними у господарській практиці. Інколи метод дисконтування грошових потоків називають непрямою капіталізацією, а метод капіталізації грошових потоків — прямою. Вище ми відзначали, що сутність дохідних методів оцінки в тому, що вартість нематеріальних активів визначається по додатковій або надлишковій доданій вартості, що отримує підприємство у результаті використання у виробничому процесі патентів, ноу-хау, репутації фірми, таланта менеджерів, високого професіоналізму персоналу і т.п. Розрахувати величину капіталу, що створює додатковий прибуток, можна двома способами: 1) представити створену додану вартість як частку капіталу, у цьому випадку відношення додаткового прибутку або надлишкової доданої вартості до капіталу дає якийсь відносний показник, що можна виразити у відсотках і взяти за середній показник додаткового прибутку за певний період; 2) враховуючи втрату з часом грошима своєї вартості, провівши підсумовування значень додаткового прибутку або надлишкової доданої вартості, за кожний конкретний період діяльності підприємства, отримаємо значення капіталу, тотожного вартості нематеріального активу. Виразивши описане формулами, відзначимо, що в першому випадку використано метод прямої капіталізації (формула 8.3.), а в другому метод дисконтування грошових потоків (формула 8.4.): , (8.3) , (8.4) де V — вартість нематеріального активу, грн.; Іі — надлишковий прибуток чи додана вартість за розрахунковий прибуток, грн.; і = 1, 2, 3, … n — розрахунковий період, роки; Сk — коефіцієнт капіталізації, частки одиниці; F і — множник приведення до теперішньої вартості, який при неможливості визначення горизонту прогнозування перетворюється у фактор ануїтету. У двох приведених формулах використовуються в знаменнику ставки дисконтування чи капіталізації. З першого погляду може здатися, що немає ніякої різниці між цими розрахунками, але таке ототожнення не завжди вірне. Структура коефіцієнта капіталізації перш за все враховує дохід на капітал та повернення капіталу. Дохід на капітал представляє собою компенсацію, що має бути виплачена інвестору за кошти, залежно від часу їх господарського використання. Крім того потрібно врахувати премію за ризик та інші фактори, що представляють відсоткові надбавки до базової ставки капіталізації. Таким чином ці надбавки дозволяють повернути початково витрачений капітал. Описаний підхід широко використовується при оцінці нерухомості. Витратний підхід заснований на міркуваннях про те, що потенційний покупець, володіючи певною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж вартість іншого нематеріального активу з тією ж корисністю. У рамках цього підходу з метою визначення реальної вартості нематеріального активу передбачається визначення витрат на відтворення первинної вартості об’єкту інтелектуальної власності з урахуванням наступних покращань (чи заміни з вирахуванням обгрунтованої поправки на суму амортизації за строк експлуатації). На відміну від матеріальних об’єктів нематеріальним активам характерні лише функціональний та техніко-економічний знос. Витратний підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується методом обліку початкових витрат, методом вартості заміщення та методом відновної вартості. Як правило, витратні методи використовуються для оцінки нематеріальних активів, що спрямовані на отримання соціальних ефектів тощо. При оцінці бізнесу витратний підхід використовується в тих випадках, коли не передбачається отримання доходів від підприємницької діяльності протягом достатньо довгого періоду часу, а також при реальній загрозі банкрутства. Вартість нематеріальних активів, яка визначена методом початкових витрат у національних стандартах бухгалтерського обліку називається історичною, так як вона в основному базується на обліку фактично понесених витрат відповідно бухгалтерській звітності протягом останніх років. При використанні цього методу слід особливо звернути увагу на кінцеву величину вартості та строк її формування. Зрозуміло, що в разі необхідності понесені витрати повинні бути скориговані (приведені) в потрібному напрямку враховуючи їх давність. При оцінці нематеріального активу за методом вартості заміщення використовують принцип заміщення, відповідно до якого максимальна вартість об’єкту інтелектуальної власності визначається мінімальною ціною аналогічного об’єкту (з еквівалентними характеристиками), що пропонується для продажу на сьогоднішній момент на ринку. При необхідності використовують приведення нематеріального активу до ринкового еквіваленту за допомогою параметричних коефіцієнтів перерахунку. Метод відновної вартості найчастіше використовується для оцінки цінності прав на унікальні об’єкти інтелектуальної власності. При цьому відновна вартість визначається як сума витрат, які необхідні для створення нової точної копії нематеріального активу на основі сучасних цін на матеріали, енергоносії, тощо. Ринковий підхід до оцінки нематеріальних активів передбачає порівняння об’єкту оцінки з представленими на ринку аналогічними об’єктами. Найширшого поширення вказаний підхід знайшов у методі порівняльних продаж. Суть якого полягає в прямому порівнянні об’єкту оцінки з аналогічним за корисністю, якістю та призначенням нематеріальним активом, що вже купувався/продавався за інформацією минулих ринкових угод. Основні умови використання даного методу: þ наявність достатньої інформації (прийнятної якості) стосовно минулих комерційних угод по нематеріальних активах подібного призначення та корисності; þ наявність конкретних технологій врахування відмінностей між співставними об’єктами. При використані цього методу ринкова вартість нематеріального активу визначається ціною, яку можуть заплатити типові покупці типовому продавцю на конкретну дату оцінки за аналогічний (за всіма параметрами) об’єкт. Метод дозволяє досягнути прийнятних результатів тільки при дотримані всіх перерахованих умов, а в іншому випадку його можна рекомендувати як допоміжний чи приблизний. Визначивши вартість того чи іншого нематеріального активу, обраховують вартість всього портфелю. На даному етапі, слід особливо звернути увагу на комплексність такої процедури. Не слід забувати, що більшість об’єктів інтелектуальної власності не можуть використовуватися у господарській практиці самостійно. Крім цього, сумісне використання нематеріальних активів часто породжує додаткові ефекти, що недопустимо ігнорувати.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|