Концепція бюджетної політики.

В економічні літературі описано три концепції (філософії) державного бюджету: а) щорічний збалансований бюджет; б) бюджет збалансований упродовж ділового циклу; в) функціональні фінанси.

Розглянемо зміст та економічні наслідки цих протилежних концентральних підходів.

Перша концепція базується на тому, що державний бюджет повинен бути щорічно збалансованим. До недавнього часу вважалося, що метою фінансової політики є збалансований бюджет. При більш детальному аналізі цієї концепції стає очевидним, що щорічно збалансований бюджет не сумісний з фіскальною діяльністю держави, вступає в супереч зі стабілізаційною функцією фіскальної політики. Припустимо, що економіка увійшла у фазу падіння (див. графік 5 першої підтеми - ВВП ). Суспільний дохід скорочується. Податкові надходження до бюджету автоматично зменшуються, зростає дефіцит державного бюджету, бажаючи збалансувати бюджет держава мусить дискреційно підвищити чисті податки, або зменшити державні закупівлі, або здійснити обидва ці заходи. Але ці заходи є стримуючими для економіки. Кожен з них звужує, а не стимулює сукупний попит, викликає ще більше падіння виробництва в той час як його треба збільшувати.

Друга концепція базується на тому, що бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу. Ця концепція передбачає, що уряд водночас реалізує антициклічну програму і збалансовує бюджет. Логіка цієї концепції така. Під час падіння виробництва держава з метою стимулювання економіки свідомо спрямовує бюджет до дефіциту, збільшуючи державні закупівлі і зменшуючи чисті податки. Під час наступного інфляційного піднесення (щоб стримати економіку) держава підвищує чисті податки і зменшує державні закупівлі. В результаті виникає позитивне бюджетне сальдо. Бюджетний надлишок, що виникає при цьому, повинен використовуватися для покриття бюджетного дефіциту, що виникає в період падіння. Але досвід показує, що піднесення і спади в економічному циклі неоднакові між собою за глибиною і тривалістю. Наприклад, тривалий і глибокий спад може змінитися коротким і незначним піднесенням. Поява великого дефіциту в період падіння, в даному випадку, не перекривається невеликим позитивним сальдо бюджету періоду процвітання. Збалансованість бюджету не забезпечується.

Таким чином, для фіскальної політики несумісним є одночасне дотримання стабілізаційної функції і збалансованого бюджету. Тому держава повинна вирішувати, що є більш пріоритетним: стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. Світовий досвід показує, що при вирішенні цієї проблеми надається перевага стабілізаційній функції. При цьому бюджетна функція фіскальної політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Саме в цьому полягає суть третьої концепції бюджетної політики – концепції функціональних фінансів.

Згідно концепції функціональних фінансів метою державних фінансів є забезпечення збалансованості економіки, а не бюджету. При цьому досягнення стабільності може супроводжуватися як стабільним позитивним сальдо, так і стабільним бюджетним дефіцитом. Таким чином, збалансованість бюджету в даній концепції є вторинною проблемою. Чому? Тому що:

- по-перше, податкова система така, що податкові надходження до бюджету зростають автоматично по мірі економічного зростання і процвітання, а макроекономічна збалансованість стимулює таке зростання. Отже, дефіцит бюджету буде автоматично самоліквідовуватися;

- по-друге, при певних правах уряду встановлювати податки і створювати гроші його можливості фінансувати дефіцит бюджету практично безмежні.

Як було показано вище, бюджетний дефіцит стимулююче впливає на економіку. Але це зовсім не означає, що сам по собі дефіцит завжди є благом і повинен активно створюватися і підтримуватися державою. Практика свідчить, що якщо бюджетний дефіцит перевищує розумні межі[3], то він негативно відбивається на функціонуванні грошово-кредитної системи і всієї економіки вцілому. А тому важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення бюджетного дефіциту.

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як неінфляційні, так і інфляційні джерела. До неінфляційних джерел відносяться: внутрішні та зовнішні позики (кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних фінансово-кредитних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банком, фірмам та домогосподарствам), трансферти (фінансування у вигляді безоплатної допомоги). Інфляційним джерелом є грошово-кредитна емісія, тобто монетизація дефіциту. При цьому держава отримує сеньйораж – доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП. Це спричиняє зростання середнього рівня цін. Отже, грошово-кредитна емісія є інфляційною і породжує так званий інфляційний податок, який змушені сплачувати всі економічні агенти.

Вибір раціонального співвідношення між окремими джерелами фінансування дефіциту бюджету є гострою проблемою фіскальної політики. Вважається, що більш загрозливою для економіки є грошово-кредитна емісія, яка породжує неконтрольовану інфляцію, що підриває стимули до довгострокових інвестицій, знецінює заощадження, відтворює бюджетний дефіцит та ін. Боргове фінансування дефіциту бюджету створює державний борг (внутрішній і зовнішній), який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов’язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу. Обслуговування боргу викликає у майбутньому необхідність підвищення податків, або скорочення державних видатків.

2. Державний борг та його економічні наслідки

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методичні вказівки	\|	Роль і значення трудового потенціалу в економічних відносинах

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.