Управління використанням прибутку.

Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якості управлінських рішень, що стосуються використання одержаного прибутку. Приймаючи ці рішення, власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрямки першочергових вкладень, фінансових ресурсів, виходячи з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-технічної бази, соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо.

Розподіл і використання прибутку підприємства представлений на рис. 6.5.

Рис. 6.5 Розподіл і використання прибутку

Прибуток, що залишається після сплати перелічених податків, надходить у повне розпорядження підприємства (у господарській практиці ця частина прибутку називається чистим прибутком).

Основні напрямки використання чистого прибутку: виробничо-технічний розвиток підприємства, соціальний розвиток, матеріальне заохочення (включаючи виплату дивідендів в акціонерних товариствах), інші витрати.

Підприємство в нових умовах оподаткування прибутку зацікавлене в тому, щоб його прибуток, визначений з метою оподаткування, був якомога меншим. Тому в процесі аналізу виявляються причини, які призвели до штучного завищення валових доходів і заниження валових витрат і, отже, зростання оподатковуваного прибутку та податку на прибуток. Серед причин, які призводять до цього, слід насамперед врахувати такі обставини:

- якщо підприємство за звітний період допускає приріст балансових залишків покупних матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві, у залишках готової продукції, витрати коштів на суму цього приросту не вважаються валовими витратами, і це спричиняє до збільшення прибутку як об’єкта оподаткування;

- якщо підприємство, відвантаживши продукцію покупцеві і не отримавши платежу за неї, не виконує встановлені законом процедури з приводу передачі до судово-господарських органів позовних заяв щодо стягнення боргу або визнання боржника банкрутом, сума відвантаженого товару (наданих послуг) вважається валовим доходом і оподатковується податком на прибуток;

- якщо підприємство витрачає кошти на потреби, не пов’язані з веденням його господарської діяльності (їх перелік жорстко регламентується чинним законодавством), ці витрати до складу валових витрат не включаються, що призводить до зростання податку на прибуток;

- при реалізації (продажу) товарів пов’язаним особам за цінами, нижчими від звичайних цін на такі товари, валовий доход обчислюється, виходячи із звичайних цін, тобто податок на прибуток зростає. Аналогічно, якщо підприємство має витрати на закупівлю товарів (робіт, послуг) у пов’язаних осіб за цінами, вищими за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), до валових витрат включаються такі витрати за звичайними цінами, що також збільшує податок на прибуток.

На рис. 6.6 подана схема розподілу прибутку після оподаткування.

Управління використанням прибутку також включає формування дивідендної політики.

Термін “дивідендна політика” пов’язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Однак розглянуті в цьому розділі принципи і методи розподілу прибутку можуть бути застосовані не тільки до акціонерних товариств, але і до підприємств будь-якої іншої організаційно-правової форми діяльності (у цьому випадку змінюватись буде тільки термінологія – замість термінів “акція” і “дивіденд” будуть використовуватися терміни “пай”, “внесок” і “прибуток на внесок”); механізм же розподілу прибутку залишиться таким самим. Розподіл прибутку в акціонерному товаристві представляє собою найбільш складний його варіант і тому обраний для розгляду всіх аспектів цього процесу.

У більш широкому трактуванні під терміном “дивідендна політика” можна розуміти принципи і методи визначення частки прибутку, сплачуваної власнику капіталу відповідно до його внеску в загальному обсязі власного капіталу підприємства.

Рис. 6.6 Схема розподілу чистого прибутку

Дивідендна політика відіграє велику роль у реалізації фінансової стратегії підприємства. Вона впливає на рівень добробуту інвесторів (вкладників капіталу) у поточному періоді; визначає розміри формування власних фінансових ресурсів, а відповідно і темпи виробничого розвитку підприємства на основі самофінансування; впливає на фінансову стійкість підприємства, на вартість використовуваного капіталу і ринкову вартість підприємства (акцій).

В той же час формування дивідендної політики представляє собою одну з найбільш складних задач фінансового менеджменту. Вона покликана відбивати вимоги фінансової стратегії по підвищенню ринкової вартості підприємства, інвестиційної політики, політики формування власних фінансових ресурсів і деяких інших аспектів фінансової діяльності. Крім того, в процесі формування дивідендної політики підприємствам необхідно враховувати дві прямо протилежні економічні мотивації інвесторів (акціонерів, вкладників) – одержання високих поточних доходів або значне збільшення їх доходів у перспективному періоді.

Показник, в якому дивідендна політика підприємства одержує своє конкретне втілення, називається “коефіцієнт дивідендних виплат”. Він розраховується за наступними формулами:

Кдв = Д / ЧП = Да / Чпа

де: Кдв – коефіцієнт дивідендних виплат;

Д – сума чистого прибутку, що спрямовується на сплату дивідендів;

ЧП – загальна сума чистого прибутку підприємства;

Да – сума дивідендів, сплачуваних на одну акцію;

Чпа – сума чистого прибутку, що припадає на одну акцію.

Основною метою розподілу прибутку підприємства є забезпечення необхідної пропорційності між поточним його споживанням і нагромадженням для забезпечення виробничого розвитку. Відповідно метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій між поточними виплатами дивідендів і забезпеченням зростання ринкової вартості акцій (підприємства) у майбутньому періоді за рахунок капіталізації частини прибутку.

Виходячи з цієї мети, поняття дивідендної політики може бути сформульоване таким чином: дивідендна політика підприємства представляє собою складову частину загальної фінансової стратегії і політики формування власних фінансових ресурсів, що полягає в оптимізації пропорцій між частинами прибутку, що споживається і капіталізується, з метою забезпечення зростання ринкової вартості акцій.

Формування ефективної дивідендної політики підприємства передбачає:

- врахування основних факторів, що визначають передумови формування дивідендної політики підприємства;

- вибір типу дивідендної політики відповідно до фінансової стратегії підприємства;

- розробку механізму розподілу прибутку відповідно до обраного типу дивідендної політики;

- оцінку ефективності дивідендної політики.

У процесі формування дивідендної політики підприємства необхідно врахувати значну кількість факторів, що визначають її кінцеві параметри. У практиці фінансової діяльності ці фактори прийнято поділяти на наступні чотири групи: фактори, що характеризують інвестиційні можливості підприємства (стадія життєвого циклу підприємства), фактори, що характеризують можливості формування капіталу з альтернативних джерел (достатність резервів власних фінансових ресурсів, сформованих у попередньому періоді), фактори, пов’язані з об’єктивними обмеженнями (рівень оподаткування дивідендів, рівень оподаткування майна підприємства), інші фактори (кон’юнктурний цикл, рівень дивідендних виплат підприємствами-конкурентами тощо).

Оцінка цих факторів дозволяє визначити передумови формування того чи іншого типу дивідендної політики підприємства.

Джерела:

Нормативна база: 2, 3, 14.

Основні: 3, 4, 5, 8, 13, 14, 15, 16.

Додаткові: 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15, 16.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Аналіз беззбитковості в роботі підприємств.	\|	Потоки даних

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.