• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 1.

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ, СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА

Основні питання:

1.Історія виникнення і становлення ландшафтознавства.

2.Сучасний стан ландшафтознавства.

Перспективи розвитку ландшафтознавства.

1.1. Історія виникнення і становлення ландшафтознавства

Мета:вивчити історію виникнення і становлення ландшафтознавства, основні терміни.

План:

1.Історія виникнення ландшафтознавства.

2.Історія становлення ландшафтознавства.

3.Етапи розвитку ландшафтознавства.

Термін "ландшафт" походить від німецького "dіе Lаndschaft" і дослівно означає: 1) "краєвид", "пейзаж" або 2) "край", "країна", "провінція". Але в географічній науці поняття про ландшафт не зводиться до пейзажу, тобто картини природи, і використовується для відзначен­ня цілісності та неповторності (своєрідності) окремих ділянок терито­рії. Географи використовують термін "ландшафт" саме у другому зна­ченні — як край, країна, провінція, тобто як певний географічний регіон. Ландшафт як науковий термінвперше використав Г.Гоммейєр в 1805 р.

Термін "ландшафтознавство" вперше запропону­вали О.Опель в 1884 р. і І.Віммер в 1885 р. Проте як наука ланд­шафтознавство зароджується лише на початку XX століття завдяки дослідженням німця З.Пассарге і росіянина Л.С. Берга.

З.Пассарге в роботах 1908-1933 рр. розглядав ландшафт як область, що складається із окремих частин, "будівельних каменів" - клімату, рослинного покриву, форм земної поверхні, вод, геологічної будови і ґрунтів, які перебувають у дуже тісному взаємозв'язку.

Л.С.Берг вперше використав термін "ландшафт" в 1913 р. Ландшафтами він називав області, "схожі" за переважаючим характером рельефу, клімату, рослинного і ґрунтового покривів", а ландшафтними зонами - "області переважаючого розвитку одних і тих же ландшафтів".А в 1931 р. Л.С.Берг зробив першу спробу роз­робки вчення про ландшафт і дав нове, більш конкретне, визначення ландшафту як основної природної територіальної одиниці: "...географічний ландшафт є така сукупність, або угрупування предметів і явищ, в якій особливості рельєфу, клімату, вод, ґрунтового і рослинного по­криву та тваринного світу, а також, до відомого ступеню, діяльність людини зливаються у єдине гармо­нічне ціле, що типово повторюється на всьому простяганні даної зони Землі".

Визначення терміна "ландшафт" дав і С.В. Калесник, в 1940 р. - географічний ландшафт - це діалектичне цілісне поєднання рельєфу, геологічної будови, клімату, ґрунтів, вод, органічного світу і діяльності людини, яке типово повторюється на значному просторі географічної оболонки. Саме С.В.Калесник вперше акцентував увагу на неправомірності недиференційованого підходу до понять "комплекс" і "ландшафт". Будь-який ландшафт, стверджував він, є комплексом, але не всякий комплекс є ландшафтом. Ландшафт - це система комплексів.

Час від зародження поняття "ландшафтознавство " як особливої наукової дисципліни (1884-1885 рр.), до першої спроби розро­бки вчення про ландшафт (1940 р.) називають першим етапом в історії розвиткуландшафтознавства - етапом зародження концепції ландшафтознавства.

Розвиток ландшафтознавства був загальмований другою світовою війною і лише в 1945 р. почався но­вий, другий етап розвитку ландша­фтознавства. У цей час в роботи по дослідженню ландшафтів включи­лись фізико-географи Московсько­го університету на чолі з М.А.Солнцевим. Теоретичні напрацювання колективу М.А.Солнцева базувалися на детальних польових роботах, завдяки чому уявлення про ландшафти вийшли за межі гіпотез і набули конкретних зримих обрисів.

З 1951 р. польовим картографуванням ландшафтів займаються гео­графи Ленінградського університету, пізніше аналогічні дослідження почали проводити географи Білоруського, Воронезького, Латвійського, Львівського і Київського університетів, а також Московського педаго­гічного інституту, Інститутів географії Академії наук Молдавської і Української РСР, Сибірського відділення Академії наук СРСР. В на­вчальні плани провідних університетів запроваджується курс "Вчення про ландшафт".

В 1962 р. вийшов перший навчальний посібник з методики польо­вих ландшафтознавчих досліджень"Методичні вказівки по польових великомасштабних ландшафтних дослідженнях" (автор А.А.Відіна), а в 1965 р. перший підручник з ландшафтознавства "Основи ландшафтознавства і фізико-географічне районування" (автор А.Г.Іса­ченко), якій підсумував і систематизував як теоретичні уявлення, так і досвід польових робіт. На думку В.С.Преображенського, вихід підручника А.Г.Ісаченка є закінченням другого етапу розвитку ландшафтознавства - етапу становлення вчення про ландшафт і навча­льної дисципліни "ландшафтознавство".

Час від початку детальних польових ландшафтно-зйомочних робіт в 1945 р., коли теоретичні уявлення про ландшафти вийшли за межі гіпотез і набули конкретних зримих обрисів, і до появи в 1965 р. першого підручника з ландшафтознавства вважають дру­гим етапом в історії розвитку ландшафтознавства - етапом становлення вчення про ландшафт і навчальної дисципліни "ландшафтознавство".

З середини 60-х років спостерігається поворот інтересів ландшафтознавців до питань вивчення функціонування і динаміки ландшафтів. Цей етап розвитку ландшафтних досліджень В.Б.Сочава назвав "структурно-динамічним" на відміну від попереднього - "структурно-морфологічного". Основним методом дослідження функціонування і динаміки ландшафтів явились систематичні спостереження на комплексних географічних стаціонарах (постійно працюючих станціях). Суттєвий вклад в розвиток цього напряму ландшафтознавства вніс Іркутський Інститут географії Сибірського відділення АН СРСР. При цьому інституті в 1958 р. був створений перший ландшафтно-географічний стаціонар, де за допомогою сучасних технічних приладів спостерігались, фіксувались і навіть моделювались процеси функціонування і розвитку елементарних природних територіальних комплексів - ландшафтних фацій. Вченими інституту був розроблений принципово новий метод дослідження динаміки ландшафтів – метод комплексної ординації, за яким синхронні компле­ксні спостереження над природни­ми компонентами ведуться одноча­сно в різних фаціях на полігон-трансекті.

В 1964 р. Московським Інсти­тутом географії АН СРСР був ство­рений Курський стаціонар. Згодом з'явились Марткопський стаціонар Тбіліського університету, Чорно­горський стаціонар Львівського уні­верситету, Канівський стаціонар Київського університету, Димерський стаціонар Київського Інституту географії АН України. Ці дослі­дження заклали основи нового на­прямку ландшафтознавства - геофізики ландшафтів, яка вивчає фізичні процеси, що протікають в геогра­фічному ландшафтів.

Тоді ж, наприкінці другого і на початку третього етапу розвитку ландшафтознавства, отримав розвиток ще один напрям ландшафто­знавства - геохімія ландшафтів, яка вивчає закономірності поширення, акумуляції і міграції хімічних елементів в ландшафті.Але зародження і становлення геохімії ландшафтів як науки припадає на кінець 40-х і початок 50-х років XX століття. Ідея вивчення ландшафтів мето­дами хімії належить Б.Б.Полинову (1947 р.).

Багато уваги в ці роки приді­лялось дослідженню питань антро­погенного впливу на ландшафти. Це призвело до виникнення нового роз­ділу ландшафтознавства - антропо­генного ландшафтознавства, авто­ром якого є Ф.М.Мільков. Предметом антропогенного ландшафтознавства стали ландшафти, які в тій чи іншій мірі змінені господарською діяльністю.

Як особливий напрям ландшафтознавчих досліджень склались дослідження гірських ландшафтів. Основи гірського ландшафтознавства були закладені на початку 60-х років М.А.Гвоздецьким, К.І.Геренчуком і Г.П.Міллером.

Значний розвиток отримало прикладне ландшафтознавство. Першою сферою прикладного застосування принципів і методів ландшаф­тознавства було сільське господарство. Ефективним напрямом агроландшафтознавчих досліджень стало обґрунтування контурного або контурно-меліоративного землеробства, генеральним завданням якого е боротьба з ерозією земель.

Тоді ж, в 60-х роках минулого століття, ландшафтознавці взяли участь у архітектурно-планувальних розробках для цілей раціональної організації приміських зон Москви, Ленінграда та інших великих міст, а також курортних районів СРСР. Цими роботами був закладений окремий потужний напрям при­кладного ландшафтознавства - ландшафтознавче обґрунтування проек­тів територіальних планувань. Пізніше був розроблений ще один напрям прикладних ландшафтознавчих досліджень - ландшафтознавче обґрунтування ТерКСОПІв - територіа­льних комплексних схем охорони природи.

В окрему галузь прикладного ландшафтознавства майже відразу сформувалося меліоративне ландшафтознавство. У подальшому дуже популярними стали ландшафтознавчо-рекреаційні дослідження – оцінка можливостей різних ландшафтів для різних типів і видів відпочинку і лікування.З'явились також роботи, які намагались вирішити весь комплекс проблем щодо раціональної організації території: вироб­ництва, відпочинку, охорони.

Кінцем третього етапу і початком четвертого, сучасного етапу в іс­торії ландшафтознавчих досліджень можна вважати 1986 рік, коли ава­рія на Чорнобильській АЕС до краю загострила проблеми негативних наслідків господарської діяльності і зумовила різке збільшення ланд­шафтознавчих досліджень екологічного спрямування.

Час від появи в 1965 р. першого підручника з ландшафтознав­ства, коли відбувся поворот інтересів ландшафтознавців до пи­тань вивчення функціонування і динаміки ландшафтів, і до аварії на Чорнобильській АЕС в 1986 р., коли відбулося різке збільшення ландшафтознавчих досліджень екологічного спрямування, можна вважати третім етапом в історії розвитку ландшафтознавс­тва ~ етапом дослідження функціонування і динаміки ландшафтів.

Переглядів: 2217