• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Палеоландшафтознавство

Мета:вивчити палеоландшафтознавство, історичне ландшафтознавство, основні терміни.

План:

1.Палеоландшафтознавство.

2.Об‘єкти дослідження палеоландшафтознавства.

3.Історичне ландшафтознавство.

4.Головні завдання історичного ландшафтознавства.

Палеоландшафтознавство — це один з напрямків або одна з галузей ландшафтознавства, що вивчає палеоландшафти - ланд­шафтні комплекси, які існували в минулому. Головна мета палеоландшафтних досліджень - поетапне відтворення (реконструкція) давніх ландшафтних комплексів різних рангів, які існували на Землі з часу, її утворення як планети.

Пріоритет у розвитку палеоландшафтних досліджень належить Л.Б.Рухину. Ним вперше було розроблено поняття про палеоландшаф­ти як територіальні одиниці різних геологічних періодів. Він вважав, що "палеогеографія - це наука про географічні ландшафти минулого та їх розвиток".

Перші з регіональних палеоландшафтних досліджень були проведені В.М.Синициним, якій на початку 60-х років XX століття реконструював палеоландшафти Євразії. Наприкінці 60-х років XX століття, А.В.Гольбертом були виконані реконструкції палеоландшафтів Західного Сибіру. Приблизно тим же часом датує перші палеоландшафтні реконструкції, що були зроблені українськими палеогеографами, М.Ф.Веклич, під керівництвом якого вони виконувались. М.Ф.Веклич розглядав палеоландшафтознавство як одну із частин палеогеографії, як науку, що на відміну від палеогеографії, вивчає цілісні однорідні єдності давньої природи, а не її окремі компоненти. Ним же, вперше, були складені па­леоландшафтні карти України з поділом всіх палеоландшафтів на зона­льні, регіональні (що в свою чергу поділяються на гірські і рівнинні), підводні і локальні.

Спеціальні палеоландшафтні дослідження по окремим регіонам України були виконані: В.А.Дубняком - по лівобережжю Середнього Дніпра; Н.П.Герасименко - по Правобережжю Київського При­дніпров'я, І.І.Залеським - по Волинському Поліссю.

Об'єктами досліджень палеоландшафтознавства слугують: 1) залишки палеоландшафтів (палеоландшафтні пам'ятники); 2) сліди давніх географічних процесів (палеоландшафтні індикатори), що в сукупності складають палеоландшафтні документи. Їх аналіз дає уяву про час формування головних рис сучасної природи регіону, загальної спрямованості і ритмічності її розвитку, відносної стійкості або змінності на протязі останніх геологічних епох. Всі сучасні ландшафтні комплекси - кате­горії історичні, їх становлення, розвиток, перебудова відбуваються у певні відрізки часу, займають те чи інше місце в історії Землі.

Палеогеографічні реконструкції базуються на засадах принципу ак­туалізму, який реалізується шляхом дослідження головних, інтегрую­чих властивостей сучасних ландшафтів і використання цього знання для визначення властивостей палеоландшафтів. Часовий період реконс­трукцій залежить від часу утворення головних факторів формування ландшафтів - літогенного і кліматогенного. Для районів материкових зледенінь, наприклад, достатньо обмежитись плейстоценом, оскільки саме неодноразові зледеніння, які відбувалися в плейстоцені, визначили головні особливості диференціації сучасних ландшафтних комплексів. Реконструкція палеоландшафтних комплексів побудована на аналізі ознак окремих природних компонентів, що складають ландшафтний комплекс, із урахуванням їх взаємозалежності і взаємозв'язку.Так, сту­пінь оглеєності ґрунтів корелюється з гіпсометричним положенням ландшафтного комплексу. Тип рослинності визначається кліматом, ге­незисом і механічним складом ґрунтоутворюючих порід, а також гіп­сометричним положенням ландшафтного комплексу. В умовах однако­вого клімату характер рослинних угруповань цілком залежить від влас­тивостей літогенної основи ландшафтного комплексу, тобто рельєфу і гірських порід, які його складають.

Розміри та ієрархічний ранг палеоландшафтних комплексів, що піддаються реконструкції, визначаються характером вихідних палеогеографічних даних. Так, дані про давні ґрунти (палеопедологічні характеристики) і давню рослинність (палінологічні характеристики) дають можливість розкрити лише загальні риси клімату, ґрунтів і рослинності на різних палеогеографічних етапах розвитку території і, відповідно, реконструювати лише зонально-провінціальні відмінності ландшафтної будови досліджуваного регіону. Для виявлення віку, умов становлення і меж конкретних ландшафтів, які складають ландшафтні зони, провінції і області, потрібні палеолітологічні характеристики - дані про літо­логічний склад відкладів, який обумовлює диференціацію ландшафтів та їх морфологічних частин, а також про форми рельєфу, види і різно­види ґрунтів. Повнота реконструкції палеоландшафтних комплексів залежить від повноти палеогеографічних даних, яка зменшується відповідно до віку ландшафтних комплексів, що реконструюються.

Історичне ландшафтознавство

Історичне ландшафтознавство - це наука, що вивчає зміни ландшафтних комплексів, які відбулися за історичний час, тобто за останній після появи людини етап в розвитку природи.

Тривалість цього етапу дослідники оцінюють по-різному. С.В.Калесник вважає, що він почався 100 тис. років тому. Ф.М.Мільков оцінює його протяжність в 40-38 тис. років, А.А.Величко і М.Д.Гвоздовер, Л.І.Воропай - в 35-31 тис. років.

Велике місце в своїх дослідженнях приділяв реконструкції ланд­шафтів В.В.Докучаєв. Широко використовував він історичні свідчення, дані археології. Так, говорячи про зміни клімату за історичний час у степовій смузі, він базується на матеріалах літописів і приходить до висновку, що ще за часів Аскольда і Діра (869 р.), близько тисячі років тому, межа між лісовою і степовою областями в цілому проходила там же, де і зараз.

Широко використовував у своїх наукових дослідженнях історичні джерела і Л. С. Берг. У монографії "Клімат і життя" він розглядав такі питання як процеси зникнення озер, обміління річок і усихання озер Казахстану, Туркестану і Західного Сибіру, коливання рівня Каспійсь­кого моря, зміни клімату і рослинності деяких країн на протязі історич­ної епохи та ін. В роботі "Географічні зони Радянського Союзу'' Л.С.Берг писав, що "... зрозуміти даний ландшафт можна лише тоді, коли відомо, як він виник і у що із часом перетвориться. Тут, таким чином, ми вступаємо в область історичної географії". В іншій роботі Л.С.Берг, уточнюючи завдання історичної географії, пише, що "географічні аспекти підлягають безперервним змінам... Тому наші описи завжди відносяться до сьогодення. Опис же минулих географіч­них аспектів складає предмет історичної географії, якщо розглядаються аспекти історичного минулого або палеогеографії, що має справу з до­історичними географічними аспектами".

На виділення історичної географії, причому саме ландшафтної, в окрему галузь загальної географії вказує і С.В.Калесник: "В останній час із палеогеографії поступово виділяється історична географія, тобто наука про зміни ландшафтів за історичний час, що відбувалися при участі і під все зростаючим впливом на ландшафти суспільства”.

Історичне ландшафтознавство - це галузь ландшафтознавства, яка вивчає історію і закономірності розвитку ландшафт­них комплексів з моменту появи людини.

Головним завданням історичного ландшафтознавства є реконструк­ція (відновлення) змін ландшафтних комплексів за історичний час істо­ричними методами для розуміння їх сучасного стану і прогнозу можли­вих змін в майбутньому. Основними методами історичного ландшаф­тознавства є: 1) дослідження архівних джерел (літописів, писцевих книг, стародавніх карт і т. п.); 2) дослідження пам'яток матеріальної культури (курганів, давніх поселень тощо); 3) польове дослідження реліктів; 4) споро-во-пилковий аналіз; 5) дендрохронологія тощо.

Релікти - це рештки минулої рослинності, давніх ґрунтів тощо. На підставі їх вивчення робляться висновки про їх поширення в минулому. Наприклад, в доагрикультурний період. Взаємозв'язок, що існує в при­роді між рослинністю, ґрунтами і тваринним світом, дозволяє робити імовірні висновки. Так, поширення в лісостепу сірих лісових ґрунтів дозволяє зробити висновок, що в минулому тут зростали широколистя­ні ліси, оскільки ці ґрунти формуються тільки під ними.

Спорово-пилковий аналіз ґрунтується на тривалому зберіганні спор і пилку рослин. Визначивши за спорами і пилком види рослин, яким вони належали, можна визначити і клімат на той час, коли вони росли. А якщо зразки спор і пилку взяті із різних горизонтів ґрунтового про­філю, тобто складають часовий ряд, за ними можна прослідкувати змі­ни і рослинності, і клімату за певний історичний час.

Переглядів: 1994