• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Будова теодоліта Т – 30

ТЕМА: СУТЬ ТОДОЛІТНОЇ ЗЙОМКИ. СТАНДАРТИ ТЕОДОЛІТІВ, ЇХ БУДОВА, ПЕРЕВІРКИ. ВСТАНОВЛЕННЯ ТЕОДОЛІТІВ В РОБОЧЕ ПОЛОЖЕННЯ

План

1. Суть теодолітної зйомки.Організація робіт.

2. Стандарти теодолітів.

3. Будова теодолітів.

4. Нитяний далекомір

5. Випробування, перевірки теодолітів та їх юстування.

6. Встановлення теодоліта в робоче положення.

1.Теодолітна зйомка — горизонтальна; за її результатами складають контурний план місцевості. При теодолітній зйомці границі будівель, доріг, контурів угідь тощо вимірюють способами обходу, полярним, перпендикулярів, засічок. Для цього на місцевості треба мати базисні — опорні точки і лінії, від яких і виконують детальні вимірювання. Мережу таких опорних точок називають зйомочним обгрунтуванням. Польові роботи при теодолітній зйомці організовують так, щоб насамперед виконати вимірювання, що забезпечують нанесення координат опорних точок.

Теодолітна зйомка складається з таких етапів:

1. Підготовчі роботи (камеральна підготовка матеріалів).

2. Рекогносцировка місцевості і закріплення опорних точок.

3. Польові вимірювальні роботи.

4. Камеральна обробка результатів вимірювань.

Підготовчі роботи. В період камеральної підготовки виявляють плани, складені на цю місцевість за раніше виконаними зйомками; з наявних матеріалів відбирають плани і карти найбільших масштабів і зйомок останніх років. Якщо на місцевості, що її знімають, є пункти державних геодезичних мереж, то складають схему їх розміщення, а з каталогів виписують координати.

На підібраних планах або топографічних картах складають проект організації польових робіт.

Рекогносцировка місцевості. Після камеральної підготовки виконавець оглядає місцевість, виявляє зміни в контурах, перевіряє доцільність виконання наміченого проекту, уточнює його на місці, визначає місця встановлення точок зйомочного обгрунтування, закріплює їх геодезичними знаками і намічає шляхи прив'язки визначених точок до пунктів державної геодезичної мережі.

Польові роботи Слідом за цим виконують безпосередні польові вимірювання в два етапи: побудова зйомочного обгрунтування і зйомка контурів.

Камеральна обробка –це обробка польового журналу, обчислення відомостей координат, побудова плану,обчислення площ.

При теодолітній зйомці використовують таке основне приладдя: теодоліти, мірні стрічки, рейки.

Щоб виміряти кут (тобто знайти горизонтальну проекцію кута місцевості на горизонтальну площину), застосовують теодоліт.

При теодолітній зйомці зйомочне обгрунтування складається з теодолітних ходів — многокутників, в яких вимірюють довжини сторін d₁, d₂.- і кути b₁, b₂ - між сторонами.

Теодолітний хід може бути:

розімкнутий— якщо його початок і кінець спираються на пункти геодезичного обгрунтування; у цьому ході кути b₁ і b₅ при початковій і кінцевій точках, що збігаються з точками опорної геодезичної мережі, називають прилеглими;

зімкнутий - зімкнутий многокутник, звичайно прив'язаний до точок геодезичного обґрунтування; на малюнку для прив'язування, тобто передачі координат від опорної точки В, виміряно кути b_В і b₁^/ і лінію між точками В і 1;

висячий — хід прилягає до геодезичного обгрунтування одним своїм кінцем, другий кінець залишається вільним.

Точку повороту теодолітного ходу намічають так, щоб над нею можна було встановити теодоліт для вимірювання кута; з неї добре проглядалася і була доступна для зйомки навколишня місцевість; було видно знаки, встановлені на попередній і наступній точках ходу; зручно було вимірювати стрічкою довжини ліній між сусідніми точками ходу; довжини сторін ходу не перевищували 400—500м, не були менші від 150м і в середньому дорівнювали 250м; при зйомці способом перпендикулярів сторони ходу містилися від знімальних границь не далі 50—70м.

Звичайно теодолітні ходи прокладають вздовж ґрунтових і шосейних доріг, по просіках та інших зручних для вимірювання місцях. Знімаючи річки, щоб краще бачити заплаву і зберегти знаки, хід краще прокладати на підвищених місцях. При дорожніх і річкових розвідках теодолітні ходи, як правило, будуть розімкнуті і наближатися до прямолінійних, тобто кути між, сторонами близькі до 180°. При зйомці окремих ділянок ходи звичайно замкнуті, бо лінії ходу суміщаються з границями самих ділянок або угідь. Якщо замкнутий хід дуже витягнутий, то в його найвужчому місці роблять перемичку—діагональний хід лінія 3 — 8 на мал. 73.

Точки теодолітного ходу закріплюють дерев'яними кілками завтовшки близько 6см стовпами або залізними трубами на бетоні. Часто при інженерних роботах такі точки використовують як репери при нівелюванні, тому їх слід заривати в землю нижче глибини промерзання грунту. Над поверхнею землі кілок не повинен виступати більш як на 5см. Встановлений знак обкопують канавою у вигляді трикутника або круга.

При вимірюванні кута між сторонами ходу теодоліт центрують над вершиною кута. Точність центрування має бути тим вища, чим коротші сторони, що утворюють кут. Наприклад, при відстанях понад 150м треба центрувати з точністю до 1см, a при менших відстанях — 0,5см. Після цього вимірюють кут, звичайно правий за ходом. Вимірюють усі кути ходу, в тому числі й прилеглі кути b₁, b₂, b₃ … одним повним прийомом — при двох положеннях вертикального круга, з переставлянням лімба між півприйомами на якийсь кут. При вимірюванні кута 1-мінутним або 30-секундним теодолітом розбіжність між значеннями кута, одержаними в півприйомах, не повинно перевищувати подвійної точності верньєра; при вимірюванні оптичними теодолітами з мікрометрами - не більше 30".

Сторони в теодолітних ходах вимірюють стальними стрічками і далекомірами з точністю 1 : 1000—1 :3000.

2.Питанням метрологічного забезпечення теодолітів присвячені наступні НТД: ГОСТ 13424—68 «Теодоліти. Методи визначення погрішностей діаметром горизонтального круга», ГОСТ 15114—78 «Телескопічні системи. Візуальний метод визначення межі дозволу», РТМ 68—4—78 «Організація і порядок проведення випробувань виробів приладобудування в системі ГУГК». До 1984 р. діяв ГОСТ 20063—74 «Теодоліти. Методи випробувань і перевірки теодолітів», який замінений галузевим стандартом. В цілому ряді НТД знайшли віддзеркалення організаційно-методичні питання стандартизації і атестації якості приладової продукції.

Згідно з ГОСТ 10529 – 70 виготовляються тільки оптичні теодоліти. Вони характеризуються малими габаритами, малою масою, скляними кругами, циліндричними вісями з кулькопідшипниками, добрим зберіганням геометричних умов і великою точністю відліків по горизонтальному та вертикальному кругу.

Оптичні теодоліти підрозділяються на високоточні, точні та технічні. Високоточні Т-05 потрібні для спостереження в триангуляції 1-го класу; Т-1 – 2-го класу; точні Т-2 – для 3-4-го класу і Т-5 – для спостереження в триангуляції 1-го і 2-го розрядів.

Цифра, яка стоїть після літери Т, означає середньоквадратичну помилку при вимірюванні кутів в секундах при виконанні одного прийому. Але ця середньоквадратична помилка не є реальною точністю кутових вимірювань. Вона вираховується по вірогіднішим помилкам, які отримані в результаті вимірювання кута 12 прийомами в лабораторних умовах, тобто без впливу навколишнього середовища.Таким чином, ці помилки характеризують порівнювальну точність приладу, а також добру роботу та взаємодію окремих його частин.

3. Теодоліт – це геодезичний інструмент для визначення напрямків і вимірювання горизонтальних і вертикальних кутів при геодезичних роботах, топографічних зйомках, в будівництві тощо.

Теодоліти розрізняють по точності, по призначенню, матеріалу виготовлення кругів, конструктивним особливостям і по іншим ознакам.

По матеріалу виготовлення кругів розрізняють теодоліти з металевими лімбами та зі скляними лімбами – оптичні теодоліти.

По конструкції теодоліти поділяють на повторювальні (лімб і алідада мають незалежне і сумісне обертання) і прості (лімб може обертатися, але сумісно з алідадою обертання не має).

Теодоліт, який має вертикальний круг, вбудований прилад для вимірювання відстаней (далекомір) і бусоль називають теодолітом – тахеометром.Усі технічні теодоліти є тахеометрами.

По точності вимірювання кутів теодоліти бувають: високоточні–Т-05, Т-1; точні – Т-2, Т-5, 2Т5К; технічні – Т-15; Т-30; ТОМ; 2Т30П

Будова теодоліта Т – 30

1 – основа; 2 – виправний гвинт циліндричного рівня; 3,4 – закріпний і навідний гвинти алідади; 5 – циліндричний рівень; 6 – навідний гвинт зорової труби; 7 – кремальєра; 8 – закріпний гвинт зорової труби; 9 – вертикальний круг; 10 – окуляр зорової труби, над яким розташований приціл; 11 – окуляр відлікового мікроскопа; 12 – остов; 13 – підставка; 14 – закріпний гвинт лімба; 15 – підйомний гвинт (3шт.)

Лімб – круг з градусами , або градусними поділками . його площина ,являє собою плоскість горизонтальних проекцій ,при роботі встановлюють горизонтально.

Рівень – це прилад, по якому слідкують за горизонтальністю плоскості лімба під час роботи.

Оптична зорова труба – необхідна для візування – наведення на предмети.

Алідада – лінійка у теодолітів, один з діаметрів круга , який розташований і обертається над лімбом. Алідада скріплена з оптичною трубою, що дозволяє визначити на лімбі напрямок труби, наведеної на предмет.

Верньєр, мікрометр або шкаловий мікроскоп – відлікові пристрої теодоліта.

Підставка та підйомні гвинти – необхідні для утримання теодоліта на штативі і приведення плоскості лімба в горизонтальне положення.

Висок металевий на шнурі , або оптичний – служить для встановлення центру алідади та лімба на відвісній лінії, яка проходить через вершину виміряного кута, тобто центрування приладу .

4.В теодолітах для визначення відстаней без використання мірної стрічки є спеціальний пристрій – далекомір.

Він складається з 2-х горизонтальних ниток, які нанесені на склі сітки ниток зорової труби.

Для вимірювання відстаней за допомогою нитяного далекоміра треба зорову трубу за допомогою навідного гвинта навести на рейку з сантиметровими поділками так, щоб верхня нитка попала на початок відліку дециметрового значення. Рахують число поділок і відстань вираховують за формулою:

L = Cn

де: C – коефіцієнт далекоміра = 100

n – відлік по рейці

Відносна помилка вимірювання відстані нитяним далекоміром складає 1/300.

4. Випробування інструментів треба відрізняти від перевірок. Під випробуванням інструмента розуміють якісну оцінку окремих частин його— визначення відповідності точності або ретельності виготовлення, або обробки окремих його деталей по своєму призначенню.

Перед роботою випробовують лімб, алідаду, рівні і трубу.

1. Випробування лімба. За допомогою верньєрів перевіряють правильність поділок лімба. Нульовий штрих верньєра суміщають з будь-яким штрихом лімба і спостерігають, чи точно крайній штрих верньєра сумістився з штрихом лімба.

Пересуваючи верньєр по лімбу, перевіряють таким чином усі його поділки. Випробовують двома верньєрами. Якщо поділки не вірні, то теодоліт до роботи непридатний.

2. Випробування алідади. Алідада не повинна мати ексцентриситет, що перевищує подвійну точність верньєра.

Закріпивши алідаду, роблять відліки по обох верньєрах на одному місці лімба, потім на другому і т. д.

Якщо різниця відліків по верньєрах не перевищує 180° ± 2t, де t—точність верньєра, то алідада, відповідає вимогам. Інакше треба брати відліки: по двох верньєрах і виводити середнє з них, змінивши попередньо відлік по другому верньєру на 180°.

3. Випробування рівня. Іноді через погане внутрішнє шліфування ампули бульбашка рівня при роботі піднімальними гвинтами переміщується не плавно, а «стрибає». Установивши рівень в напрямі піднімального гвинта, останній поволі обертають. Якщо бульбашка спочатку не пересувається, а потім раптово «стрибає», то рівень непридатний для точного приведення теодоліта в горизонтальне положення. Для визначення якості лінз за 50м. від теодоліта підвішують аркуш паперу з зображенням правильних геометричних фігур, залитих чорною тушшю. Якщо обриси фігур, спостережуваних в трубу, викривляються, або забарвлені в кольори райдуги, то лінзи невисокої якості. Працювати таким теодолітом не рекомендується.Рівень треба змінити.

4. Випробування труби. Труба має давати чіткі, не викривлені і не забарвлені в кольори райдуги зображення (відсутність сферичної і хроматичної аберацій).

У нових теодолітів перед роботою треба також випробувати плавність обертання лімба й алідади та плавність роботи навідних і підйомних гвинтів.

Щоб переконатися, чи придатний теодоліт для роботи, виконують перевірки.

Перевірки – це дії, якими контролюють правильність взаємного положення головних вісей приладу.

Якщо при виконанні перевірок знаходять невідповідність взаємного розташування частин приладу, його юстують виправними гвинтами.

1. Вісь циліндричного рівня при алідаді горизонтального круга повинна бути перпендикулярна до осі обертання теодоліта.

Спочатку площину лімба приводять в горизонтальне положення. Поворотом алідади, встановлюють рівень по напрямку (паралельно) двох підйомних гвинтів. Обертаючи ці гвинти в різні боки, виводять бульбашку рівня на середину. Потім повертають рівень по напряму третього підйомного гвинта. Обертаючи тільки третій підйомний гвинт, знову приводять бульбашку на середину ампули . Після цього повертають рівень на 180°. Якщо бульбашка залишилася на середині, то вісь рівня перпендикулярна до вертикальної осі інструмента. Якщо ж бульбашка зійде з середини, тог дії повторюють, поки бульбашка рівня, повернутого на 180^°, не сходитиме з середини більш як на одну поділку.

2. Візирна вісь зорової труби має бути перпендикулярна до горизонтальної осі обертання труби.

Кут відхилення візірної вісі труби від перпендикулярності до горизонтальної осі її обертання називають колімаційною помилкою.

Теодоліт приводять у робоче положення. Закріплюють лімб. Візирну вісь труби наводять на точку, віддалену на 300—500м. Беруть відлік по горизонтальному кругу при крузі правому. Відкріпивши алідаду і перевівши трубу через зеніт, вдруге візують на ту саму точку і роблять відлік по горизонтальному кругу при крузі лівому. Якщо, різниця цих відліків 180°, або відрізняється не більш як на подвійну точність відлікового пристрою, то умову виконано.

Інакше ж виявляється подвійна колімаційна помилка. Щоб її позбутися, з обох відліків обчислюють середній. Навідними гвинтами алідади встановлюють середній відлік на лімбі, при цьому центр сітки, зійде з спостережуваної точки. Ослабивши виправні гвинти сітки ниток, переміщують її цими гвинтами так, щоб центр сітки проектувався в спостережувану точку. Після цього сітку закріплюють.

Переглядів: 9477