• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зміст управління використанням персоналу

Використання персоналу являє собою комплекс заходів, спрямованих на забезпечення умов для ефективної реалізації творчого, фізичного і тру­дового потенціалу працівників.

Використання персоналу повинно відповідати цілям організації, не ігнорувати інтереси працівників і дотримуватись законів про працю. Ра­ціональне використання персоналу має забезпечити:

— оптимальну зайнятість працівників і стабільне та рівномірне їх за­вантаження протягом робочого періоду (тижня, місяця);

— відповідність трудового потенціалу працівників вимогам робочого місця, посади;

— періодичну зміну одного робочого місця на інше з метою забезпе­чення різноманітності виконуваних робіт і можливості гнучкого маневру­вання в процесі виробництва;

— максимальну можливість виконання на робочому місці різних опе­рацій, чергуючи навантаження різних груп м'язів людини.

Збалансованість кількості робочих місць і кількості працівників дося­гається правильним їх розміщенням і внутрішньо організаційною мобіль­ністю працівників.

Розміщення персоналу - це раціональний розподіл складу кадрів у структурних підрозділах, що проводиться з врахуванням специфіки вироб­ництва, відповідності психологічних якостей людини змісту виконуваної роботи. При цьому вирішується два завдання:

—формування активно діючих трудових колективів в межах структур­
них підрозділів;

—перспективність розміщення кадрів, що сприятиме їх росту.

При розміщені персоналу потрібно дотримуватись таких принципів: -відповідності;

—перспективності;

—змінності.

Принцип відповідності — це відповідність моральних і ділових якос­тей претендентів вимогам робочих місць, посад.

Принцип перспективності вимагає врахування таких умов:

—встановлення вікового цензу для різних категорій посад;

—визначення тривалості періоду роботи на одній посаді, на одному і
тому самому робочому місці;

—можливість зміни професії або спеціальності та підвищення квалі­фікації;

—стан здоров'я.

В конкретній організації можуть бути розроблені й інші умови, але дуже важливо, щоб вони сприяли змінності, оскільки застій кадрів, пов'язаний з тривалим перебуванням на одній і тій же посаді, має негативні наслідки для організації.

Зарубіжні і вітчизняні спеціалісти виділяють декілька підходів до орга­нізації раціонального використання персоналу, суть яких зводиться до по­шуку оптимальної мотивації працівників через формування:

—моделей гнучкого управління балансом робочих місць і кількістю
працівників, оплати і стимулювання праці;

—стабільних виробничих колективів.

Ці два основних і взаємодоповнюючих напрямів організації раціональ­ного використання персоналу реалізуються різними формами.

Так, формування моделей гнучкого управління передбачає різні фор­ми трудового переміщення, а саме:

1. Внутрішньоорганізаційнітрудові переміщення викликані потребами
організації, при частій зміні системи робочих місць під впливом НТП і
зовнішніх факторів, тому організація повинна мати можливості встанов­лення відповідності між вимогами робочого місця і якістю робочої сили та
задоволення потреб працівників. Трудове переміщення повинно сприяти:

—освоєнню суміжних спеціальностей, щоб забезпечувати взаємо­
замінність працівників;

—задоволенню працівників своєю роботою;

- нагромадженню досвіду з метою професійного чи службового росту. Переміщення можуть бути між професійними, міжпосадовими, із однієї категорії в іншу (робітника в службовці).

2. Кількісна гнучкість— зміна кількості працівників або тривалості
робочого часу відповідно до стану попиту на ринку праці і потреб ви­робництва, тому в організаціях широко застосовуються нестандартні
форми зайнятості: часткова, тимчасова, робота на дому, а також вико­ристання короткотермінових трудових до говорів. Масштаби застосуван­ня цієї форми гнучкості залежать від норм трудового права, наявності
обмежень при підписанні трудових договорів, процедур звільнення та
ротації кадрів.

3. Функціональна гнучкість— це здатність організації вносити певні зміни в характер використання персоналу, а також в зміст його трудової діяльності у зв'язку із зміною умов виробництва. Це досягається шляхом виконання працівником більше 2-3 функцій (вертикальне чи горизонталь­не об'єднання), оволодіння багато профільними спеціальностями, що дає змогу забезпечити взаємозамінність в «піковий» період, в час відпусток, а також зменшує монотонність праці, що сприяє підвищенню інтересу до праці. Результатами функціональної гнучкості є підвищення продуктив­ності праці й оплати.

Основним завданням формування стабільних виробничих колективів є попередження плинності кадрів, оптимізація внутрішньої мобільності (ротації) кадрів, зміцнення виробничої! виконавчої дисципліни, створен­ня нормального соціально-психологічного клімату в колективі.

Колектив — це цілісний організм, від структури якого залежить пове­дінка кожного працівника.

Ефективність роботи колективу визначається якістю й обсягом взає­мовпливу, взаємовідносин членів колективу і служби інформації. На ро­боту колективу (групи) особливо впливають такі фактори:

—чітка, одна для всіх мета, що об'єднує людей для вирішення постав­лених завдань;

—мотивація членів групи, їх взаємовідносини;

—структура влади в колективі (групі), вплив та авторитет членів групи
і підгруп;

—чітко виражена групова належність;

—якість комунікації і жорстка відповідальність за результати;

—свобода діяльності як умова успішної роботи.

Організаційна атмосфера і методи управління повинні сприяти пріо­ритетності груп, а керівники повинні сприймати своїх підлеглих як групу і підтримувати спілкування з ними як з групою, та добре знати стадії .роз­витку групи і зробити все можливе для її створення.

Основними передумовами підвищення ефективності використання персоналу є:

— ефективне використання інтелектуальних, організаторських, творчих здібностей працівників на основі покращення змісту праці, її гумані­зації, виключення монотонності та беззмістовності праці;

- забезпечення безпеки та надійності виробничих процесів;

- забезпечення нормальних умов праці, раціональних режимів праці
та відпочинку;

— визначення потенціалу працівника, чітке встановлення його харак­теристик, які безпосередньо або опосередковано впливають на ефек­тивність праці.

Основні характеристики трудового потенціалу працівника:

—вік, здоров'я — фізичний і психічний стан, режим і якість харчуван­ня, вживання алкоголю, паління тощо;

—особисті характеристики — тип темпераменту, риси характеру;

—підготовка — загальноосвітня, професійна, економічна, здатність до
професійного росту, безперервного навчання;

—ставлення до праці — творча дисципліна, відповідальність, ініціативність;

—досвід — навики до праці, стаж роботи;

—сімейний стан - сімейний, одинокий, наявність дітей, матеріальний стан сім'ї.

Оцінка реального працівника, його трудового потенціалу дозволяє ди­ференційовано підходити до включення його в систему зайнятості, розмі­щення в певних підрозділах.

Слід пам'ятати, що праця виконує основну функцію матеріального за­безпечення життя людини, вона, як правило, є основним джерелом її до­ходу. З трудовою діяльністю пов'язаний не тільки дохід, а й можливість розвитку, самореалізації працівників. Праця формує соціальний статус людини.

Переглядів: 385