Заповідники і НПП мішанолісової зони

Зонально-регіональний огляд заповідників і національних природних парків України

Маючи площу 603,55 тис. км², територія України простяглася із заходу на схід на 1316 км й з півночі на південь – на 893 км. Різноманіття фізико-географічних умов у межах цієї значної за розмірами та протяжністю території зумовило формування багатого рослинного та тваринного світу. Хоча природні ландшафти України зазнали значного антропогенного впливу й на більшій території зараз являють собою їх антропічні модифікації, та близько 28% площі України зайняті природною чи близькою до неї рослинністю (в тому числі: лісами – 15%, луками – 9%, степами та солончаками – 3%, болотами – 2%). Саме ці площі й становлять основу ПЗФ України й визначають перспективи її подальшого розширення.

Одним із критеріїв оптимальності як існуючої, так і перспективної мережі ПЗФ є її репрезентативність, тобто представленість у мережі різноманіття природних об'єктів, які трапляються на території країни. У цьому відношенні важливим є аналіз територій та об’єктів ПЗФ України в зонально-регіональному аспекті. Такий аналіз необхідний як для визначення досягнутого рівня заповідності регіонів України, так і для обґрунтування перспективної мережі природно-заповідних об’єктів і розбудови національної екомережі України.

Розглянемо систему природних заповідників, біосферних заповідників і національних природних парків України. Об'єкти подаються за природними країнами і зонами згідно фізико-географічного районування України, наведеного у Географічній енциклопедії України (1993).

У межах України зона широколистяних лісів включає Полісся. Порівняно з іншими рівнинними регіонами України, Полісся відзначається тим, що тут збереглися масиви з природною рослинністю, площа яких сягає кількох сотень тисяч гектарів. Крім лісів, значну площу тут займають луки і болота. Висока збереженість природної рослинності обумовлена тим, що тут переважають відносно бідні піщані та супіщані ґрунти, які мало придатні для використання як орні землі.

Шацький національний природний паркплощею 48977 га розташований неподалік від кордону з Білоруссю та Польщею[17]. За фізико-географічним районуванням парк належить до області Волинського Полісся. На території парку є 24 озера, найбільше з яких озеро Світязь (площа 24,2 км², максимальна глибина 58,4 м). Це найглибше озеро на території України. Озера парку мають карстове та льодовикове походження. На території Шацького НПП зустрічаються кінцеві морени, виражені в рельєфі у вигляді горбів і пасом, а також водольодовикові, алювіальні, карстові й еолові форми рельєфу. Ліси займають 50% території, переважно це соснові ліси (в основному зеленомохові та чорницеві), багато також вільхових та березових лісів. Велику площу займають води та луки. Значну цінність мають болота парку, серед яких переважають евтрофні осокові. Наявні у парку також мезотрофні та оліготрофні болота. Найрідкіснішими видами флори є меч-трава болотна, молодильник озерний, лікоподієлла заплавна. Для фауни характерне значне багатство гідрофільних видів птахів. У парку трапляється ропуха очеретяна, занесена до Червоної книги України, яка на території України поширена лише у західній частині країни.

Черемський природний заповідник площею 2975,7 га знаходиться на межиріччі Веселухи і Стоходу на сході Волинської області (фізико-географічна область Волинського Полісся)[18]. Переважають у заповіднику соснові ліси (з домінуванням зелених мохів, лишайників, чорниці), значну площу займають березові та вільхові ліси, є ділянки дубових та ялинових лісів. Болота займають 37% території, це переважно осоково-сфагнові мезотрофні болота. З рідкісних видів рослин слід особливо відмітити рідкісні види орхідей - хамарбію болотну, жировик Лезеля, коральковець тричінадрізаний. Близьке до поверхні залягання карбонатних порід обумовлює зростання тут таких видів, як вовчі ягоди пахучі, осока Девелла, зозулині черевички справжні.

Рівненський природний заповідник – найбільший за площею (47046,8 га) природний заповідник України[19]. Він заходиться в північній частині Рівненської області. За фізико-географічним районуванням його територія належить до області Волинського Полісся. Територія складається з чотирьох нез'єднаних між собою ділянок (Білоозерська ділянка, Сомино, Сира Погоня, Переброди). Територія заповідника має високу заболоченість (20%). До заповідника входять найбільші болотні масиви України. Заповідник добре репрезентує весь спектр боліт Українського Полісся - евтрофні, мезотрофні, оліготрофні. Велику площу у заповіднику займають соснові, березові і вільхові ліси. Є невеликі ділянки дубових лісів. На території заповідника є два значних озера - Біле і Сомино. Із рідкісних видів рослин особливо слід відмітити такі види, як молодильник озерний, який зростає в оз. Біле, звіробій сланкий, хамарбія болотна. Значну площу у заповіднику займають болота з домінуванням виду із Червоної книги України - шейхцерії болотної.

Поліський природний заповідникплощею 20104 га розташований в Житомирській області на біля кордону з Білоруссю між річками Уборть і Болотниця[20]. Ця територія належить до фізико-географічної області Житомирського Полісся. Територія заповідника являє собою слабодреновану рівнинну поверхню. В заповіднику переважають бідні піщані ґрунти і чисті соснові ліси - лишайникові, чорницево-молінієві, сфагнові та ін. Заболоченість території становить 22 %. Переважають мезотрофні і оліготрофні болота, площа евтрофних боліт та вільшняків незначна. Особливістю фауни заповідника є наявність рідкісних для України видів, які знаходяться тут на південній межі ареалу - заєць-білий, сич волохатий, глухар та ін.

Деснянсько-Старогутський національний природний парк площею 16215,1 га знаходиться на півночі Сумської області[21]. За фізико-географічним районуванням України ця територія належить до області Новгород-Сіверського Полісся. Територія парку поділяється на дві частини, що з’єднані між собою вузькою смугою. Придеснянська частина парку являє собою заплавну та першу надзаплавну (борову) тераси Десни. В заплаві переважає лучна рослинність, багато боліт і водойм. Борова тераса добре розвинена, зайнята сосновими лісами, але більша її частина не увійшла до парку. Інша частина парку, що носить назву Старогутської, розташована у межах лісового масиву на давніх терасах Десни, який є південною частиною великого лісового масиву, що знаходиться в основному в Брянській області Росії. Тут переважають соснові ліси, меншу площу займають березові, вільхові та дубові ліси. Як і в Поліському природному заповіднику, тут трапляються бореальні види тварин, рідкісні для України - заєць білий, сич волохатий, глухар, інколи з території Росії заходить бурий ведмідь. Цінним об'єктом придеснянської частини парку є поселення великого тушканчика. В перспективі Деснянсько-Старогутський НПП має стати українською частиною українсько-російського міждержавного резервату "Брянські та Старогутські ліси".

Сучасна мережа заповідників і національних природних парків Українського Полісся добре репрезентує соснові ліси та болота. Недостатньо охоплені охороною в об'єктах цих категорій ліси на багатших ґрунтах - дубово-соснові, дубові та грабові. Слабо представлені також природні комплекси заплав. Широколистяні та мішані ліси займають значні площі на територіях південної частини Полісся, на яких планується створення національних природних парків - Костопільського, Коростишівського, Цуманського та деяких інших. Дубово-соснові та дубові ліси наявні також на територіях, які планується включити до складу Поліського природного заповідника. Значною мірою у заплавах річок будуть розташовані проектовані НПП "Прип'ять-Стохід" і Придеснянський.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальна характеристика природно-заповідного фонду України	\|	Заповідники і НПП лісостепової зони

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.