Загальна характеристика природно-заповідного фонду України

Станом на 1.01.2002 р. природно-заповідний фонд України має в своєму складі 7010 територій і об’єктів. Їх загальна площа становить 2557,8 тис. га, що складає 4,2% території держави*. Порівняно із більшістю країн Середньої та Західної Європи, де цей відсоток сягає 10% і більше, досягнутий рівень заповідання території України за задовільний вважати не можна. Отож нагальним завданням в галузі заповідної справи в Україні є розширення площі ПЗФ. В цьому напрямі чимало було зроблено державою з часу набуття незалежності України. Так, за період з 1992 року площа ПЗФ зросла майже в 2 рази - на 1303,1 тис. га (рис. 6.1.). Значне розширення території ПЗФ в останні роки відбулось, значною мірою, за рахунок створення багатофункціональних об’єктів ПЗФ, перш за все національних природних парків і регіональних ландшафтних парків.

Рис.6.1. Зростання площі природно-заповідного фонду України (дані на початок року)

Серед усіх категорій територій і об’єктів ПЗФ за кількістю найбільшу частку мають пам’ятки природи, заказники та заповідні урочища - разом біля 90% від кількості всіх існуючих заповідних об’єктів. Однак за площею розподіл ПЗФ України є іншим: близько 80% ПЗФ припадає на національні природні та регіональні ландшафтні парки і заказники. Частка площ територій та об’єктів окремих категорій у ПЗФ складає: природних заповідників – 6,2%, біосферних заповідників – 8,4%, національних природних парків – 22,6%, заказників – 39,7%, пам’яток природи – 0,9%, регіональних ландшафтних парків – 18,3%, заповідних урочищ – 3,2%, ботанічних садів - 0,1%, зоологічних парків – 0,02%, дендрологічних парків – 0,06%, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва – 0,52%. (рис.6. 2). Загальні відомості про склад ПЗФ України представлені в Додатках, табл.4.

Рис. 6.2. Структура території ПЗФ України станом на 1.01.2002 р. (% від загальної площі ПЗФ)

На початок 2002 р. в Україні існувало 578 територій і об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення: 17 природних і 4 біосферних заповідників, 11 національних природних парків, 283 заказники, 132 пам’ятки природи, 17 ботанічних садів, 7 зоологічних парків, 19 дендрологічних парків, 88 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва. Їх загальна фактична площа становила 1310,1 тис.га, або близько 51% від усієї площі ПЗФ. З цієї площі біля 516 тис.га (20% від загальної площі ПЗФ і 0,8% від території держави) – це землі, надані природно-заповідним установам у постійне користування. Рис. 6.3 – 6.9 дає уявлення про просторовий розподіл різних категорій територій та об’єктів ПЗФ України.

Найбільше об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення підпорядковано Держкомлісгоспу України. Це, перш за все, 176 заказників, 70 пам’яток природи, 6 природних заповідників та 2 національні природні парки та інші. Їх площа становить біля 25% від загальної площі ПЗФ загальнодержавного значення. В підпорядкуванні центрального органу виконавчої влади в галузі навколишнього природного середовища знаходиться 17 установ ПЗФ: 8 національних природних парків, 4 природних заповідники, 1 біосферний заповідник, 3 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва та 1 ботанічний сад, площа яких разом становить близько 40% від ПЗФ загальнодержавного значення. Національна академія наук України має у своєму підпорядкуванні 14 об’єктів ПЗФ, у тому числі, 3 природних та 2 біосферних заповідники, площа яких становить 13% від площі ПЗФ загальнодержавного значення.

За розмірами площ серед територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення переважають об’єкти, що мають площу від 100 до 1000 га – таких налічується біля 33%, від 10 до 50 га – 26%, від 50 до 100 га і від 1000 до 10000 га – по 13%, від 1 до 10 га – 9%, більше 25 тис.га – 3%, менше 1 га – 2%, від 10 до 25 тис. га – 1%.

Територіальне розміщення територій та об’єктів ПЗФ в Україні нерівномірне. При цьому, ця нерівномірність проявляється як в зональному аспекті, так і в провінційному (меридіональному), тобто різниця в рівні заповідання проявляється як із півночі на південь, так і зі сходу на захід. Загалом, відсоток заповідності зменшується із заходу на схід та і з півночі на південь. Так, в межах Закарпатської області території ПЗФ займають 11,7 %, а в Харківській – лише 1,4 %. В північній Волинській області відсоток заповідності становить 8,1 %, а в південній Миколаївській – лише 2,1 %.

Як на сьогодні, найвищий відсоток заповідності досягнутий в Хмельницькій області – 14,7 %. Слід, однак, зауважити, що в цій області немає жодного біосферного та природного заповідника, а високий відсоток заповідання завдячує найбільшому в Європі національному природному парку “Подільські Товтри”, площею 261316,0 га. Високим є відсоток заповідання в Українських Карпатах (Івано-Франківська обл. – 13,1 %, Закарпатська – 11,7 %, Чернівецька – 8,0 %).

Північні області України, хоч і мають доволі високий потенціал для заповідання (тут збереглися достатні площі з природною та близькою до нею рослинністю), різняться за відсотком заповідності. Як вже згадувалось, найвищим він є на Волині (8,1 %), трохи меншим (7,6 %) в Рівненській області, тоді як на Житомирщині та Київщині відсоток заповідності зменшується до 2,6 % та 1,1 % відповідно. В східній поліській області України (на Чернігівщині) цей показник дещо зростає і становить 4,2 %.

Лісостепові області України відзначаються загалом невисоким відсотком заповідності. Так само, як і в Поліссі, найбільшу площу заповідні території займають в західних областях лісостепу (Хмельницька обл. – 14,7 % , Тернопільська обл. – 8,4 %), але далі на схід відсоток заповідності різко зменшується й не перевищує 2 % (у Вінницькій обл. – 0,8 %, в Кіровоградській – 0,4 %, в Черкаській обл. – 1,9 %). На лівобережжі українського лісостепу відсоток заповідності дещо підвищується (Полтавська обл. – 3,3 %, Сумська обл. – 6,5 %), проте на індустріальній Харківщині становить лише 1,4 %.

Степові області України зазнали мало не суцільного розорювання, тому організація заповідних територій зустрічає тут значні складнощі. Серед степових областей України найвищий відсоток заповідання має Херсонська область (6,5 %). Однак, більшу частину ПЗФ цієї області складають не власне степові ландшафти, а приморські території (Чорноморський біосферний заповідник, Азово-Сиваський НПП), де охороняються переважно водно-болотяні угіддя. Аналогічну структуру має ПЗФ і Одеської області: маючи відсоток заповідності у 2,9 %, переважну частину площі ПЗФ області становлять не степові ландшафти, а водно-болотяні (зокрема, Дунайський біосферний заповідник). Такі степові адміністративні області України, як Кіровоградська та Дніпропетровська, мають відсоток заповідності менше 1%, Запорізька та Миколаївська – близько 2% й лише в крайніх східних степових областях України (Донецька та Луганська обл.) цей відсоток наближається до 3%.

Загалом, не вважаючи на значні темпи зростання числа та площі територій та об’єктів ПЗФ України за останні роки (див. рис. 6.1.), проблема недостатнього відсотка заповідності як держави в цілому, так і її окремих регіонів, лишається актуальною. На її вирішення спрямована розробка перспективної мережі ПЗФ України і розбудова національної екомережі України (див. розділ 7 даного посібника).

Контрольні запитання та завдання:

4. Які категорії територій і об’єктів ПЗФ України переважають за кількістю та за площею?

5. Якому відомству підпорядковано найбільше об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення ?

6. Які загальні закономірності територіального розподілу об’єктів та територій ПЗФ України? Чи можна вважати існуючу мережу ПЗФ репрезентативною для території держави?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Облік територій і об’єктів природно-заповідного фонду	\|	Заповідники і НПП мішанолісової зони

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.