• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Склад показників діяльності технічного відділу підприємства

Узгодження факторів управління і методів управління(пара «ФкУ, МУ»). Характер впливу залежить від природи фактора і його сприйнятливості до тих або інших методів впливу. Управлінське рішення полягає у формуванні раціональної пари множин «ряд факторів управління», «ряд методів впливу на ці фактори», тобто пари [ФкУ, МУ]. В управлінні підприємствами широко використовуються економічні, соціальні (мотивуючі), організаційно-адміністративні і правові методи, а також їх різні поєднання. Якщо необхідно впливати на стан фактора «капітал», слід привести в дію економічні методи (наприклад, капіталізацію амортизації), соціальні методи (наприклад, мотивацію якісної експлуатації устаткування персоналом), організаційні методи (наприклад, організацію взаємодії з постачальниками сировини і комплектуючих виробів), правові методи (наприклад, правова дисципліна постачань). Якщо ж необхідно впливати на стан фактора «праця», слід застосовувати мотивуючі методи, щоб посилити мотиви праці і (або) здійснити зміщення мотивів на поставлені цілі. Комплексність методів впливу на фактори різної природи визначає об'єктивну необхідність формування комплексного механізму управліннявиробничими системами.

Узгодження методів управління і ресурсів управління(пари «МУ, РУ», «ФкУ, РУ»). Під ресурсами управління слід розуміти джерела впливу на фактори управління. У виробничих системах цими джерелами можуть бути:

· матеріальні ресурси виробничої системи, зокрема грошовий і речовий капітал, а також інвестиційний, виробничий і науково-технічний потенціали;

· соціальний (особовий і колективний) потенціал організації;

· організаційний потенціал виробничої системи.

Ці три джерела не є ізольованими, оскільки формуються в результаті взаємного впливу. Так, соціальний потенціал створюється під впливом системи і норм оплати праці, рівня науково-технічного розвитку виробництва і професійної підготовки персоналу, культури виробництва, організації управління і інших факторів. У свою чергу, матеріальні ресурси виробничої є результатом мобілізації соціального потенціалу.

Під організаційним потенціалом підприємства розуміють діапазон організаційних можливостей його функціональних служб (маркетингу, виробництва, НДДКР), а також загальнокорпоративного управління. Очевидно, що організаційний потенціал формується під впливом матеріальних ресурсів, науково-технічного і соціального потенціалів виробничої системи.

Обмеження в ресурсах можуть приводити до необхідності перегляду раніше сформованої пари [ФкУ, МУ] за складом вибраних факторів і методах впливу на них. Зміна пари [ФкУ, МУ], у свою чергу, зажадає в парі [ЦУ, ФкУ] узгодили цілі управління з реальними можливостями впливу на фактори. Тільки за наявності такої відповідності можна вважати, що ряд факторів, вплив на які може дати реальні результати, виявлений.

В умовах обмеження ресурсів постає завдання визначення пріоритетності факторів, значущість яких визначається цілями управління. Для досягнення кожної мети існує свій ряд пріоритетності факторів. Виявлення цих рядів є одним з основних завдань формування конкретних механізмів управління. Необхідність ранжування факторів управління за їх пріоритетністю підтверджується як вітчизняним, так і зарубіжним досвідом.

Дослідження проблем американського менеджменту показує, що американські компанії часто не отримують високої віддачі від мільярдних інвестицій, які були вкладені в устаткування і автоматизацію інформаційних процесів, оскільки, не дивлячись на ці інвестиції, продуктивність праці службовців залишилася на рівні 60-х років, а найбільш знамените зростання продуктивності у сфері виробництва досягалося швидше, за рахунок змін в організації праці, ніж за рахунок інвестицій. Є ряд причин такого становища:

· напрям інвестицій у виробничі системи з низькою ефективністю: коли організація виробництва знаходиться на низькому рівні, якість продукції низька, персонал не володіє достатньо високою кваліфікацією і не несе відповідальності за виконану роботу, то навіть найсучасніше устаткування не забезпечить зростання продуктивності і ефективності;

· автоматизація погано організованого виробництва. Перш ніж автоматизувати роботу, потрібно провести раціоналізацію операцій усередині системи;

· створення працезберігаючих технологій. В цьому випадку інвестиції прямують на скорочення витрат на робочу силу, хоча ці витрати складають в багатьох галузях вже менше 15%, а непрямі і матеріальні витрати, витрати на використання устаткування відіграють значнішу роль. Було б правильніше направляти ці інвестиції на створення матеріально- і фондозберігаючих технологій або ефективної системи управління на базі комп'ютерної технології;

· зростання складності устаткування випереджає підвищення кваліфікації працівників.У разі щонайменшої неполадки устаткування працівник недостатньо високої кваліфікації просто не знає, що робити;

· складні і гнучкі технічні системи використовуються не за призначенням, тобто коли не вимагається такої складності і гнучкості.

Аналогічні висновки можна зробити і на основі аналізу ефективності інвестицій в розвиток вітчизняних промислових підприємств. Так, має місце неефективне використання нового імпортного устаткування, що включається в діючу технологічну систему, через неповноцінну реалізацію його можливостей по продуктивності і гнучкості або через невідповідність проектних параметрів устаткування параметрам вітчизняної сировини.

Властивості виробничої системи розвиваються під впливом керуючих дій, і самі є факторами управління. Найважливішим з таких факторів виступає здатність підприємства відтворювати, акумулювати і ефективно використовувати матеріально-речові і трудові ресурси, необхідні для розвитку. Цей фактор включає:

· інвестиційний потенціал підприємства, що визначається зростанням курсу акцій і реінвестуванням прибутку;

· стартові умови розвитку;

· наявність власної науково-дослідно-виробничої і навчальної бази, здатної здійснювати розвиток (власної системи розвитку);

· здатність використовувати науково-виробничий потенціал зовнішнього середовища підприємства (зовнішньої системи розвитку);

· сприйнятливість виробничої системи до нововведень і її здатність до самонавчання;

· керованість виробничої системи, здатність керівництва передбачати об'єктивний хід розвитку, формувати і послідовно реалізовувати технічну політику на достатньо довгострокову перспективу.

Таким чином, комплексним механізмом управління є сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових (а у ряді випадків – також політичних) способів цілеспрямованої взаємодії суб'єктів господарювання (суб'єктів підприємництва і науково-технічного розвитку) і впливу на їх діяльність, що забезпечують узгодження інтересів взаємодіючих сторін, об'єктів і суб'єктів управління. Оскільки фактори управління можуть мати економічну, соціальну, організаційну, правову і політичну природу, комплексний механізм управління повинен бути системою економічних, мотиваційних, організаційних і політичних механізмів, що формуються під впливом права.

Перехід до ринкової економіки ознаменувався відкиданням організаційно-адміністративного мономеханізму не тільки через його неефективність, але й тому, що форма його існування протирічить принципам акціонерної демократії. На перший план було висунуто завдання створення мономеханізму іншої природи – економічного механізму. Проте як і раніше необґрунтовано ігнорується роль мотиваційних механізмів. Відмова від організаційних механізмів управління замість їх адаптації до нових умов господарювання і ігнорування мотиваційних механізмів приводять до неефективності новостворюваного економічного механізму, що зі всією очевидністю підтверджується ходом економічної реформи, що супроводжується деградацією виробництва і економічною нестабільністю. Успішно вирішити задачу подолання економічного спаду і забезпечити економічний, науково-технічний і соціальний розвиток можливо тільки в тому випадку, якщо в ході економічної і соціально-політичної реформи буде створений ефективний механізм управління, в якому оптимальним чином поєднуються механізми різної природи.

Виділення механізмів за принципом однорідності природи можливо за наявності в них провідних ознак. Проте в цілому важко виділити «чисті» механізми, які були б лише економічними або лише організаційними, або лише мотиваційними. Так, наприклад, стандартизацію продукції можна розглядати як механізм координації діяльності суб'єктів господарювання в процесах життєвого циклу продукції, тобто як організаційний механізм. У свою чергу, вимоги стандартів встановлюються на основі економічно оптимальних рішень. І, отже, стандартизація є також економічним механізмом (механізм узгодження економічних інтересів). Якщо ж при стандартизації здійснена гармонізація національних стандартів із стандартами інших країн, то стандартизація набуває рис політичного механізму

Переглядів: 332