Основні визначення поняття «інформаційні технології»

№	Автор визначення	Зміст визначення
1	2	3
	В.Чайка	Сукупність засобів і форм оптимальної подачі інформації, управління перебігом навчання, контролю і корекції результатів, виконання тренувальних вправ, накопичення даних про розвиток навчального процесу; наслідок впровадження комп’ютерного навчання у практику роботи вищої школи
	В. Биков	Комп’ютерно орієнтована складова педагогічної технології, яка відображає деяку формалізовану модель певного компоненту змісту навчання і методики його подання у навчальному процесі, яка представлена в цьому процесі педагогічними програмними засобами і яка передбачає використання комп’ютера, комп’ютерно орієнтованих засобів навчання і комп’ютерних комунікаційних мереж для розв’язування дидактичних завдань або їх фрагментів

		Продовження табл. 2.1
1	2	3
	О. Волярська, Т. Понедько	Засіб реалізації висунутих навчальних завдань, підсилення інтелектуального розвитку студентів й підвищення самооцінки, засіб звільнення студента від шаблонних навчальних дій та операцій
	М.Фіцула	Методологія і технологія навчально-виховного процесу з використанням новітніх електронних засобів
	Є. Рапацевич	Сукупність: а) способів та засобів збору, обробки та передачі інформації для отримання нових відомостей про об’єкт, що вивчається; б)сукупність знань про способи та засоби роботи з інформаційними ресурсами.
	З.Курлянд, Р.Хмелюк, А. Семенова	Засіб комплексного оновлення традиційного навчального процесу, що сприяє інтенсифікації процесу навчання у всіх предметних галузях, суттєво змінюючи його змістову та процедурну сутність
	М.Буланова-Топоркова, А.Духавнева, Г.Сучков	Інформаційні технології навчання є сукупністю електронних засобів і способів їх функціонування, що використовуються для реалізації діяльності навчання
	А. Чурсіна	Технології, що відповідають загальним вимогам педагогічних технологій, активують можливості сучасного комп’ютерного забезпечення з навчальною метою
	В. Козлов	Засіб оволодіння сучасними інфокомунікаційними можливостями з метою засвоєння навчальної інформації в індивідуалізованому темпі
	Д. Ніканоренкова	Система компютерно-орієнтованих засобів та навчальних продуктів, що забезпечує ефективність навчальної діяльності студентів
1	2	3
	Н. Головчак	Система, яку складають учасники педагогічного процесу та система теорій, ідей, засобів і методів організації навчальної діяльності для ефективного прозвязання проблем, що охоплюють усі аспекти засвоєння знань і формування практичних навичок
	В. Головенкін	Система методів, процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збору, обробки, збереження, поширення, відображення і використання інформації користувачів цієї інформації.

Із наведених у таблиці визначень перше тлумачення феномену інформаційних технологій (автор - український дидакт В. Чайка) нам видається оптимальним, таким, що може слугувати базовим у нашому досліджені.

Навчально-розвивальна роль інформаційних технологій полягає у тому, що вони є потужними засобами реалізації висунутих навчальних завдань підсилення інтелектуального розвитку студентів й підвищення самооцінки, засіб звільнення студента від шаблонних навчальних дій та операцій. Використання інформаційних технологій сприяє розвиткові мислення, памяті, здатності до самоорганізації та співтворчості, підвищує навчальну мотивацію студентів, а, отже, й рівень його фахової підготовки. Інформаційні технології позитивно впливають на процес навчання й виховання, насамперед, тому, що змінюють схему передання знань і методи навчання. Водночас, упровадження таких технологій у систему освіти в умовах інформаційного суспільства, ґрунтується на застосуванні комп’ютерів і телекомунікацій, спеціального устаткування, програмних і апаратних засобів, систем обробки інформації тощо, зазначають О. Волярська,Т. Понедько [].

Вкрай цікавим видається питання позиціювання інформаційних та педагогічних технологій. Власне педагогічна технологія є предметом вивчення багатьох наукових напрямів, які представлені у працях В.Євдокимова, О.Мороз, І.Нісімчук, І.Прокопенка, О.Падалки, В.Сєрікова, В.Чайки, В.Юрченко та інших науковців. С. Кульневич указує, що в загальному вигляді технологія – це «визначена послідовність процедур для досягнення тих чи інших цілей … . Технологія більш алгоритмічна й точна … містить, наприклад, апарат діагностування, корекції тощо» [ , c. 61]. Педагогічну технологію нині розуміють як «послідовну систему дій, пов’язану з розв’язанням педагогічних завдань, або як планомірне та послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого педагогічного процесу» (Л. Крившенко [, с. 318]). З точки зору загального напряму нашого дослідження, представляє інтерес визначення педагогічних технологій, яке було прийняте Асоціацією з педагогічних комунікацій та технологій у США: педагогічна технологія є комплексним, інтегративним процесом, що включає людей, ідеї, засоби та способи організації діяльності для аналізу проблем і керування розв’язанням проблем, що охоплюють усі аспекти засвоєння знань [D]. Як систему діяльності педагога й учнів в освітньому процесі, побудовану на конкретній ідеї у відповідності з певними принципами організації та взаємозв’язку цілей, змісту й методів розглядають технології А. Реан, Н. Бордовська []. Ці дослідники та В. Гузеєв [ ], незалежно один від одного, популяризують термін «освітні технології».

За визначенням В.Сєрікова, власне технологія навчання – це законовідповідна педагогічна діяльність, яка реалізує науково обґрунтований проект дидактичного процесу і якій притаманний більш високий ступінь ефективності, ніж традиційним способам навчання [].

Ми поділяємо точку зору Н. Самсонової, яка на сторінках свого монографічного дослідження пише про те, що, оскільки будь-яка технологія є іманентною частиною навчального процесу, вона повинна поділяти й основні ознаки цього процесу [ , с. 193]. За спільними ознаками можемо згрупувати технології, що використовуються в сучасній дидактиці: за рівнем використання (загальнопедагогічні, частковометодичні або предметні, локальні або модульні); за науковим напрямом засвоєння досвіду (асоціативно-рефлекторні, інтеріоризаторські, розвивальні, біхевіористські тощо); за орієнтацією на особистісні структури (інформаційні (формування знань, умінь, навичок), операціональні (спрямовані на формування способів розумових дій), евристичні (спрямовані на розвиток творчих здібностей), прикладні (спрямовані на формування дієво-практичної сфери)); за характером модернізації традиційної системи навчання (технології активізації та інтенсифікації суб’єктів навчання, технології на основі гуманізації та демократизації стосунків і взаємин суб’єктів навчального процесу, технології на основі дидактичної реконструкції навчального матеріалу); за філософським обґрунтуванням (наукові, гуманістичні, авторитарні тощо) [].

Деякі науковці стверджують, що в широкому сенсі всі педагогічні технології є інформаційними (Є.Полат, Б. Скіннер), оскільки навчально-інформаційний процес завжди супроводжується обміном інформацією між педагогом і тим, хто навчається. Значна частина науковців (В.Козлов, З.Курлянд, Є. Рапацевич, М.Фіцула та інші) поділяють думку про те, що в сучасному потрактуванні інформаційні технології, що використовуються у процесі навчання, – це «педагогічна технологія, що використовує спеціальні способи, програмні та технічні засоби (кінофільми, аудіо- і відео засоби, комп’ютери, телекомунікаційні мережі) для роботи з навчально-, навчально-пізнавальною інформацією» (Є. Рапацевич [, 217]). У середовищі технічних. Фізико-математичних дисциплін домінантною є й інша, протилежна виокремленим, суто утилітарна точка зору: інформаційні технології – конкретний засіб роботи з інформацією, сукупність знань про способи та засоби роботи з інформаційними ресурсами, способи і засоби збору, обробки та передачі інформації для отримання нових відомостей про об’єкт, що досліджується (Н.Макарова [інформ])

Узагальнюючи сказане вище, можемо стверджувати, що інформаційні технології, які використовуються у навчальному процесі вищої школи, є частиною освітніх технологій. До найбільш розповсюджених освітніх технологій, активованих у навчальному процесі вищої школи, М.Фіцула [] відносить технології диференційованого навчання, технології проблемного навчання, ігрові та імітаційні технології, окремо розглядається цикл предметоорієнтованих технологій. Є. Полат об’єднує технології індивідуального, диференційованого, навчання у співпраці в групу особистісно орієнтованих технологій. Учена також зазначає, що серед різноманітних направлень новітніх педагогічних технологій найбільш адекватними висунутим цілям є технологія навчання у співпраці (cooperative learning), метод проектів, різнорівневе навчання, «індивідуальний порт фоліо» [нов, с. 15]. Також на її думку, нові педагогічні технології, які вже існують або які ще тільки народжуються у вчених та педагогів, в надрах педагогічної практики, унеможливлюються без широкого використання інформаційних технологій: «Саме інформаційні технології дозволяють повною мірою розкрити педагогічні, дидактичні функції цих методів, реалізувати закладені в них потенційні можливості» [нов , c.15].

Розгалужену характеристику педагогічним технологіям надають М.Буланова-Топоркова, А. Духавнева, Г.Сучков. Серед розгалужених характеристик технологій та технологічних процесів привертає увагу класифікація технологій «за направленням модернізації традиційної системи» [ , с.36] (подібна до класифікації Н.Самсонової), більша частина з яких застосовується для оновлення навчального процесу вищої школи: 1) технології на основі гуманізації та демократизації педагогічних взаємин; 2) технології на основі активізації та інтенсифікації діяльності суб’єктів навчального процесу; 3) технології на основі ефективності організації та управління навчальним процесом; 4) технології на основі методичного вдосконалення і дидактичної реконструкції; 5) природовідповідні технології, що використовують методи народної педагогіки («етнодидактика»); 6) альтернативні технології. За зауваженням цих авторів, «необхідність упровадження нових інформаційних технологій у навчальний процес не викликає сумнівів. Сучасне суспільство характеризує процес активного використання інформаційного ресурсу у якості суспільного продукту в умовах функціонування всесвітньої мережі Internet, яка дозволяє забезпечити доступ до інформації без будь-яких суттєвих обмежень за обсягом і швидкістю інформації, що транслюється» [, с.144-145].

Найбільш активовані у практиці роботи середньої та вищої школи технології навчання аналізує В.Чайка, виокремлюючи цілі навчання в кожній із представлених технологій, її концептуальні положення та особливості методик, заснованих на певних технологіях навчання. До найбільш розповсюджених В.Чайка відносить технологію проблемного навчання (Дж. Дьюї, технологію інтенсифікації навчання на основі знакових моделей навчального матеріалу (В. Шаталов), технологію перспективно випереджувального навчання з коментованим управлінням ( С. Лисенкова), диференційованого навчання ( М.Гузик, І. Закатова), різноманітні технології індивідуалізації навчання (до них учений відносить метод проектів, батівську систему, план Трампа (І.Унт, А.Границька, В.Шадріков), технологію програмованого навчання, блочне навчання, модульне навчання (Б.Скінер, Н.Краудер), технологію укрупнення дидактичних одиниць (П. Ерднієв), технологію розвивального навчання (Д.Ельконін, В. Давидов, Л. Занков), технологію оптимізації процесу навчання (Ю. бабанський).

Позиціювання основних педагогічних та сучасних інформаційних технологій, які найчастіше активуються у навчальному процесі вищої школи, відбиває рис. 2.1, що наводиться на с.64..

Застосування сучасних освітніх технологій сприяє комплексному оновленню навчального процесу вищої школи, оскільки тією чи іншою мірою засоби ІТ активуються під час використання широкого спектру інноваційних педагогічних технологій, виступають знаряддям традиційного навчання тощо.

Рис. 2.1. Позиціювання основних педагогічних технологій та сучасних інформаційних технологій (ІТ), що використовуються у навчальному процесі вищої школи.

У зарубіжній практиці для відповідних інформаційних технологій використовується термінологія, конкретизована у табл. 2.2 (див с. 65). «Швидкий доступ до різноманітної інформації, можливість її активного використання, самостійне створення різноманітної інформаційної продукції, упровадження комп’ютерно-мережевих технологій у практичну освітню діяльність розширюють потенційні можливості й тих, хто навчається, і тих, хто вчить», - зазначають В. Садова та О. Бондаренко [, с.5]. Комп’ютер та похідні від нього мультимедійні комплекси (мультимедіа: від лат. multium – багато й media – засоби, multimedia – багатокомпонентне середовище) стають звичним засобом навчання в академічних аудиторіях

Таблиця 2.2.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Аналіз особливостей використання сучасних інформаційних технологій у навчальному процесі вищої школи.	\|	Термінологія інформаційних технологій, що використовується у практиці навчання у світових освітніх системах

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.