• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підприємство як суб'єкт ринкових відносин на мікрорівні

Основні параметри виробника.

Поняття і параметри виробничої функції.

Підприємство як суб’єкт ринкових відносин на мікрорівні.

Тема 6. Мікроекономічна модель підприємства

Мета: надати студентам знання щодо структури мікроекономічної моделі підприємства.

Питання для самостійної роботи:

1 Адаптивність, гнучкість та гомеостатичність виробничо-ринкової системи

Перелік літератури:

Основна:

1 [1. С. 203 – 227].

2 [2. С. 180–224].

3 [3. С. 69 – 98].

4 [4. С. 127 – 152].

Додаткова:

5 [5. С. 42 – 44].

6 [6. С. 62 – 79].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

В сучасній економіці домогосподарства та держава є первісними володарями усіх матеріальних та людських ресурсів. Але розпоряджаються ними на певних умовах різні підприємства та фірми, що належать як до державного, так і недержавного секторів економіки. На перший погляд, поняття «підприємство» і «фірма» є тотожними. Щоб запобігти непорозумінь, з’ясуємо їхню сутність. Виходячи із принципу атомізму, підприємство – нероздільна первісна економічна одиниця, в межах якої відбувається комбінування економічних ресурсів з метою створення готової продукції, а, отже, від ефективності діяльності підприємств залежить ефективність усієї економічної системи в цілому.

Підприємство – це мікросистема, яка перетворює фактори виробництва на товарну продукцію. Підприємства можуть створюватися як приватними особами, так і державою. Як правило підприємство створюється з метою отримання прибутку. Таким чином, підприємство – важливий елемент економічної системи і, одночасно, самостійна економічна одиниця, що вступає у взаємодію з іншими підприємствами, індивідуумами та державою з приводу виробництва та реалізації продукції. Це мікросистема, яка характеризується стійкістю (здатністю зберігати свою структуру), і, одночасно, функціонує в умовах макросистеми (економіки в цілому). Остання певним чином впливає на результати діяльності підприємства, зумовлює його поведінку та шляхи адаптації. Адаптація проявляється в комбінуванні факторів виробництва, змінах рівня витрат, номенклатури продукції, обсягів виробництва тощо.

Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно водночас виступає у ролі споживача факторів виробництва (купує ресурси на ринках факторів), виробника продукції та її продавця на ринках товарів і послуг. Підприємство як виробничо-ринкову систему можна представити у вигляді схеми:

Рисунок 6.1 – Схема підприємства як виробничо-ринкової системи

Найважливішою функцією підприємства є виробництво суспільно необхідних товарів та послуг.

Виробництво – це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. У процесі виробництва споживаються так звані фактори виробництва.

Фактори виробництва – це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску готової продукції. Розрізняють такі групи факторів виробництва:

1. праця;

2. капітал;

3. природні ресурси;

4. підприємницький хист.

Усі фактори, що використовуються у виробництві кількісно обмежені. Разом з тим, потреби людства постійно зростають, що пов’язано як з кількісним приростом населення, так і з підвищенням якості життя. Отже, між обмеженими ресурсами і безмежними потребами завжди існує конфлікт. Щоб розв’язати цей конфлікт, необхідно раціоналізувати форми об'єднання факторів виробництва та їх якісне і кількісне співвідношення у процесі виробництва. Ось лише деякі аспекти їх раціоналізації.

1. Відповідність факторів виробництва.Найбільша ефективність виробництва досягається тоді, коли якісні характеристики працівників (їх кваліфікація, освітній рівень, особисті якості) відповідають рівню засобів виробництва. Причому цей зв'язок двохсторонній: ефективність виробництва стає нижчою не тільки тоді, коли працівники низького рівня кваліфікації не можуть повністю використати всі потенційні можливості засобів виробництва, але й тоді, коли недосконалі засоби виробництва не дають реалізуватись потенціалам працівників.

2. Співвідношення факторів виробництва. Між працівниками і засобами виробництва повинно бути не тільки якісне, а й кількісне співвідношення. Для кожного певного рівня розвитку виробництва існує оптимальне співвідношення між кількістю капіталу і кількістю праці, що приводить його в рух.

3. Взаємозамінюваність факторів виробництва. Один і той же результат можна отримати при різному співвідношенні факторів виробництва. Наприклад, якщо у виробництві використовуються праця і капітал, то можна визначити різні співвідношення цих факторів, що дадуть заданий результат виробництва.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили її за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору:

Ÿ що виробляти? (продукція, роботи, послуги)

Ÿ яким чином виробляти? (технологія, фактори виробництва)

Ÿ для кого призначаються результати виробництва? (ринки, споживачі, ціни)

Однією з умов отримання максимального прибутку є ефективність виробництва. Слід розрізняти технологічну та економічну ефективність виробництва. Технологічну ефективність виробництва можна визначити двома шляхами:

- виробничий процес технологічно ефективний, якщо не існує ніякого іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів при умові не збільшення інших видів ресурсів.

- виробничий процес технологічно ефективний, якщо обсяг виробленої продукції є максимальним при використанні визначеної кількості ресурсів.

Розглянемо визначення технологічної ефективності, на прикладі даних про витрати на виробництво товару Х за різних способів виробництва, що приведені в таблиці 1. Всі чотири технології дають однаковий обсяг виробництва товару Х. З цієї таблиці видно, що технологія D є найменш ефективною.

Таблиця 6.1 – Визначення технологічної ефективності

Оскільки ресурси платні, фірма, крім визначення найкращої технології повинна зосередитися на пошуку економічно ефективного способу виробництва, щоб мінімізувати свої витрати.

Економічно ефективним способом виробництва заданої кількості продукції слід вважати такий спосіб, при якому досягається мінімізація альтернативної вартості витрат, що використовуються у процесі виробництва.

Слід зазначити, що існують альтернативні теорії, які вважають, що метою діяльності фірми є не максимізація прибутку, а отримання певного рівня прибутку (теорія Саймона), максимізація обсягу продаж.

Умови, в яких функціонують підприємства:

1. Самостійне здійснення відтворювального процесу. Підприємство розраховує лише на власні сили у забезпеченні своєї життєдіяльності, воно може користуватись грошовими коштами й інших суб'єктів (брати кредити, продавати облігації але лише на платній основі.

2. Повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності. Ця відповідальність покладається на власників і керівництво підприємства.

3. Прибуток виступає основним джерелом коштів для розвитку підприємства. Розвиток підприємства, його розширення головною метою підприємців, адже це приносить більші грошові доходи. Однак розширення діяльності потребує значних грошових вкладень, основним їх джерелом є прибуток.

4. Конкуренція з іншими підприємствами. Конкуренція впливає на поведінку й організацію підприємства, змушує його підвищувати ефективність виробництва.

5. Економічна допомога держави має локальний, вибірковий характер. Ця допомога повинна бути обґрунтована інтересами національної економіки.

З огляду на можливості фірми змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва визначають короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період – це період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції.

Це означає, що обсяг виробництва може підвищуватися за рахунок додаткової кількості труда, сировини, матеріалів (перемінних факторів). Також вважається, що можливості вступу нових фірм в галузь в короткостроковому періоді досить обмежені.

Довгостроковий період –період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції (L, K).

В довгостроковому періоді фірма має можливість змінити загальні обсяги споруд та обладнання, кількість машин та механізмів, а галузь – кількість функціонуючих в ній фірм. Довгостроковий період – це період, на протязі якого можна подолати бар’єри для входу та виходу з галузі.

Інколи виділяють також миттєвий період– це період, потягом якого не змінюється жоден з факторів виробництва, а на зміну ринкових умов підприємство може відреагувати лише зміною рівня цін.

Довжина кожного з цих періодів залежить від масштабів виробництва та від особливостей технологічного циклу на кожному конкретному підприємстві. Розмежування цих періодів важливе для аналізу витрат та особливостей поведінки фірм в умовах досконалої конкуренції, чистої монополії, олігополії та інших ринкових структур.

Згідно теорії життєвого циклу підприємства виділяють три стадії життєвого циклу підприємства:

- перша стадія – характеризується активною експансією, нарощуванням темпів зростання. Накопичення спрямоване на створення виробничих потужностей і завоювання ринків;

- друга стадія – зростання курсів акцій й прибутку, збільшення доходів власників капіталу. Головне місце займає боротьба за утримання своєї долі ринку, зростання виробничий потужностей у порівнянні зі скороченням витрат відходить на другий план;

- третя стадія – відбувається зниження обсягів продаж, а разом з тим і скорочення прибутку, що стимулює відтік капіталу із галузі. На цій стадії єдиною метою підприємства є збереження життєздатності, тобто функціонування на протязі певного періоду часу.

Переглядів: 1527