• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основний закон менеджменту

Таблиця 3. Принципи сучасного менеджменту

Вступ

Грудня 1999 р., протокол № 6

Основи менеджменту

Кафедра менеджменту

Шимановська-Діанич Л.М.

ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Опорний конспект лекцій

для студентів кооперативних вузів

спеціальностей: 7.0502.01 “Менеджмент організацій”

7.0502.06 “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”

(Частина І)

Підлягає поверненню до інституту

Примірник №

Полтава 2000

Опорний конспект лекцій для студентів кооперативних вузів спеціальностей: 7.0502.01 “Менеджмент організацій”, 7.0502.06 “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”

Автор: Шимановська-Діанич Л.М. к.т.н., доц.кафедри менеджменту Полтавського кооперативного інститут

Рецензенти: Маркіна І.А., к.е.н., доц. завідувач кафедрою менеджменту Полтавського кооперативного інституту

Вахтін С.Р. к.е.н., проф., декан факультету Економіки і менеджменту Полтавського кооперативного інституту

Текст лекцій розглянуто і схвалено на засіданні кафедри менеджменту Полтавського кооперативного інституту

Рекомендовано до видання і

використання в навчальному процесі вченою

радою Полтавського кооперативного інституту

“___”__________________ 2000 р.

протокол №______

Час, в який ми живемо - епоха змін, яка вимагає оволодіння новими знаннями і навичками по їх практичному використанню. Важлива частина цих знань, як свідчить світовий досвід, - засвоєння науки і мистецтва менеджменту.

В умовах переходу України до ринкових відносин суттєво зростає інтерес до теорії і практики управління. Економічно розвинуті країни накопичили значний досвід в організації управління соціальними процесами в різних сферах діяльності.

Менеджмент - одна з основних профілюючих дисциплін, яка формує теоретичні знання у студентів вищих навчальних закладів України з питань управління підприємством.

Основна мета курсу - дати студентам фундаментальні знання в галузі теорії і практики управління, методології і принципів менеджменту.

Цілі і завдання курсу:

- розглянути еволюцію науки менеджменту і напрямки сучасного менеджменту в світовій практиці;

- вивчити основні функції менеджменту, їх структуру і можливість використання в різних господарських ситуаціях;

- засвоїти технологію розробки і прийняття управлінських рішень, технологію ефективних комунікацій і гнучкого підходу до мотивації в системі соціально-психологічного клімату;

- вивчити основи формування колективу і процесу управління ним.

Структура навчального процесу з курсу "Основи менеджменту" для спеціальності 7.050201 передбачає 140 годин аудиторного навантаження, в т.ч. 72 години лекцій і 68 годин - семінарські заняття.

Програма передбачає проведення семінарських занять на ґрунті практичних матеріалів і конкретних ситуацій в діяльності підприємства.

Даний курс є базовим серед дисциплін управлінського циклу для спеціальності 7.0502.01 “Менеджмент організацій” і є основою для подальшого розгляду таких дисциплін, як “Менеджмент підприємства”, “Менеджмент персоналу”, “Стратегічний менеджмент”, а також безпосередньо пов’язаний з такими дисциплінами, як “Фінансовий менеджмент”, “Економіка підприємства”, “Основи бізнесу”.

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема. Сутність менеджменту, принципи управління

ЛЕКЦІЯ. МЕНЕДЖМЕНТ ЯК СОЦІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ

1. Соціальне управління як система

2. Поняття менеджменту, його сутність і характерні ознаки

3. Предмет курсу «Основи менеджменту», його структура, цілі і завдання

4. Взаємозв’язок курсу “Основи менеджменту” з іншими дисциплінами

1. Соціальне управління як система

Сучасну науку управління прийнято поділяти на два рівня знань:

теорії соціального управління, що пояснюють механізм функціонування суспільства на різних історичних етапах;

прикладні теорії організації та управління, що забезпечують науково-методичну базу для розробки практичних рекомендацій по раціоналізації праці та удосконаленню управління.

З наукової точки зору сучасне управління - це цілеспрямована і свідома координація та організація об’єкта управління в різних сферах діяльності людини для досягнення певних цілей. Це дозволяє дати розширену класифікацію процесів управління по його основних класах (Мал.1.).

Основним об’єктом нашого дослідження і вивчення є управління соціальними системами (людьми) або соціальне управління, а предметом - система управління різними сферами суспільства і галузями організації соціального життя.

Класифікація соціального управління відповідає класифікації основних сфер організації суспільства: політичної, культурної та економічної. Саме тому, прийнято виділяти такі основні поняття загальної науки управління, які представлені в таблиці 1.

Поняття менеджмент, адміністрування і керівництво належать тільки до класу соціального управління і тому можна поставити знак рівняння між поняттями соціальне управління і менеджмент.

Таблиця 1. Основні поняття загальної науки управління

У найбільш загальному вигляді процес соціального управління можна розділити на дві взаємопов’язані частини: адміністративну – розробка і визначення політики і управлінську – технологічна і технічна організація об’єкта управління. Зв’язуючим елементом цього процесу є безпосереднє керівництво людьми, а менеджмент виступає як основний принцип соціального управління, що поєднує його складові частини і елементи (Мал. 2)

У соціальному управлінні одночасно об’єкт управління є суб’єктом управління, тому що і в першому, і в другому випадках мова йде про людей і створені ними соціальні спільноти.

Мал.1.Класифікація (типологія) управління

Мал.2. Менеджмент як загальний принцип соціального управління

Зміст науки менеджменту (соціального управління) – визначення законів і закономірностей, розробка принципів, функцій, форм і методів цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління суспільством.

Сутність менеджменту (соціального управління) визначається формуванням і функціонуванням цього класу управління як системи.

Система менеджменту (соціального управління) включає такі компоненти: механізм управління; структуру управління; функції управління; об’єкти управління; кадри управління; процес управління

Система управління - це форма реалізації взаємодії і розвитку відносин управління, відображених, в першу чергу, в законах і принципах управління, а також в цілях, функціях, структурі, методах, процесі і механізмі управління.

Механізм управління – регламентація всієї сукупності функцій, форм, методів, важелів і стимулів, щоб забезпечувати чітку взаємодію всіх його підсистем і вирішення завдань, що стоять перед ним.

Функції управління – особливі види діяльності людей в процесі життєдіяльності суспільства та управління ним. Основні функції соціального управління – планування, прогнозування, організація, координація, регулювання, стимулювання, навчання, аналіз і контроль.

Структура – склад і підпорядкованість різних елементів, ланок і ступенів управління, що функціонують для досягнення певної мети.

Процес управління – поєднання змісту (функцій) і форм (структур) управління через конкретний механізм.

Соціальні системи одночасно виступають як об’єкт і суб’єкт управління, що, в свою чергу, визначає необхідність розглядати їх як дві підсистеми – управляюча (суб’єкт) і управляєма (об’єкт). У межах соціальної системи і її підсистем можна також виділити системи, так званого, меншого рівня, а саме:

технічна система – поєднання окремих технічних засобів управління з різних видів обладнання;

технологічна система – правила і норми, що визначають послідовність операцій матеріального і морального виробництва;

організаційна система – структури управління, відповідні положення та інструкції;

економічна система – господарські і фінансові процеси і зв’язки;

соціальна система – сукупність соціальних взаємостосунків, що утворюються в процесі спільної діяльності людей.

2. Поняття менеджменту, його сутність і характерні ознаки

Це поняття трактується в сучасній світовій літературі досить широко. Наприклад, у фундаментальному Оксфордському словнику англійської мови менеджмент визначається так: “спосіб (манера) спілкування з людьми, влада і мистецтво управління, особливого роду уміння та адміністративні навички, орган управління, адміністративна одиниця”.

У спеціальній літературі по управлінню цей термін також трактується широко і багатосторонньо, що, в певній мірі, відображено на мал. 3, де представлені підходи, які найчастіше використовуються при визначенні менеджменту. Між ними немає протиріч, навпаки, вони доповнюють один одного, що дозволяє з’ясувати сутність менеджменту, як основного принципу соціального управління.

Менеджмент як інтеграційний процес – за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації і управляють ними через встановлення цілей і розробку способів їх досягнення.

Менеджмент як функція управління – здійснюючи які, менеджери забезпечують і умови для ефективної праці зайнятих в організації працівників, і одержання результатів, що відповідають цілям.

Менеджмент як люди, що управляють організацією – це певна соціальна категорія професійно підготовлених управляючих – менеджерів, робота яких полягає в організації і керівництві зусиллями всього персоналу для досягнення цілей.

Мал.3. Підходи до визначення менеджменту

Менеджмент як органи або апарат управління – це особа або група осіб, що утворили специфічний орган або апарат управління, що відповідає за вивчення, аналіз і формулювання цілей, і ініціює відповідні дії в інтересах організації.

Менеджмент як наука – це самостійна галузь знань, яка має свій предмет, свої специфічні проблеми, методи і способи вирішення.

Менеджмент як мистецтво – це вміння досягати поставлених цілей, спрямовуючи працю, інтелект і поведінку людей, які працюють в організації.

У цілому, термін “менеджмент” застосовується до характеристики управління соціально-економічними процесами на рівні підприємств, що діють в ринкових умовах, з метою отримати прибуток, незалежно від характеру діяльності.

Виходячи з цього, можна так визначити цілі і завдання менеджменту:

Кінцева мета менеджменту – забезпечення прибутковості або доходності в діяльності організації, завдяки раціональній організації виробничого процесу та ефективного використання кадрового потенціалу, а також подолання ризику або ризикових ситуацій.

Завдання менеджменту: зробити людей здатними до спільної діяльності; об’єднати людей навколо загальних цілей; постійна підготовка і розвиток людей; забезпечення комунікації між людьми; розробка і застосування різних способів оцінки діяльності людей і підприємств; створення своїх власних традицій і використання попереднього досвіду.

3. Предмет курсу “Основи менеджменту”, його структура,

цілі і завдання

Ціль курсу “Основи менеджменту” – це вивчення і засвоєння науки, практики і мистецтва управління соціально-економічними системами.

Предмет курсу – основні принципи і функції управління організацією та її елементами.

Завдання курсу – засвоєння теоретичних знань і отримання практичних навичок в управлінні організацією.

Структура курсу передбачає розгляд таких розділів:

РОЗДІЛ 1. Соціально-економічна сутність менеджменту, РОЗДІЛ 2. Еволюція науки менеджменту і її сучасний стан, РОЗДІЛ 3. Функції менеджменту, РОЗДІЛ 4. Зв’язуючі елементи процесу менеджменту, РОЗДІЛ 5. Управління груповими процесами, РОЗДІЛ 6. Ефективність управління.

4. Взаємозв’язок курсу «Основи менеджменту» з іншими дисциплінами

Враховуючи те, що менеджмент – це управління підприємством з метою отримання прибутку, то існує, так званий, економічний механізм менеджменту, який складається з трьох блоків (мал. 4, 5, 6): внутріорганізаційне управління, управління виробництвом і управління персоналом.

Мал. 4. Внутріорганізаційне управління

Мал.5. Управління виробництвом

Мал. 6. Управління персоналом

Саме тому, для ефективного виконання своїх функціональних обов’язків менеджеру необхідно, в першу чергу, засвоїти такі дисципліни, що забезпечують організацію загального процесу менеджменту, а саме: “Менеджмент персоналу”, “Інноваційний менеджмент”, “Фінансовий менеджмент”, “Інформаційний менеджмент”, “Економіка підприємства”, “Комерційна діяльність” і інші.

ЛЕКЦІЯ. ПРИНЦИПИ МЕНЕДЖМЕНТУ

1. Еволюція принципів менеджменту.

2. Сучасні принципи менеджменту.

3. Роль принципів менеджменту в сучасних умовах господарювання.

1. Еволюція принципів менеджменту

Управління було визнане як самостійна наука і галузь діяльності тільки в ХХ сторіччі, хоча практика управління має таку ж старовинну історію, як і організація. Питання про природу і принципи справедливого та ефективного управління складали предмет роздумів багатьох вчених.

Разом з розвитком науки і практики управління розвивались і змінювались основні принципи, тобто правила організації і проведення процесу управління.

Особливу роль в процесі розвитку принципів управління відіграли роботи засновників менеджменту Ф.Тейлора і А.Файоля.

Ф.Тейлор в 1911 році видав свою книгу “Принципи наукового управління ”, яка започаткувала цілу серію наукових досліджень і робіт, присвячених визначенню і формулюванню принципів менеджменту. До них належать: необхідність розподілу праці, виміру праці, розподіл і конкретний опис завдань, правил і виробничих завдань, створення програм стимулювання, виділення праці як індивідуальної діяльності, використання мотивації, визначення ролі індивідуальних здібностей, визначення ролі менеджменту, ролі профспілок, розвиток управлінської науки.

На особливу увагу заслуговують сформовані засновником класичної школи А.Файолем універсальні принципи управління, які, на його думку, є методами досягнення ефективності будь-якої системи управління. У своїх роботах А.Файоль визначив 14 основних принципів управління, в той же час, вказуючи на те, що кількість їх може бути необмеженою. Ось ці принципи: розподіл праці; влада і відповідальність; дисципліна; єдність розпорядництва; єдність керівництва; підпорядкованість індивідуальних інтересів загально організаційним; винагородження персоналу; централізація; ієрархія; порядок – матеріальний; справедливість; постійність складу персоналу; ініціатива; єдність персоналу.

У нашій країні ідеї наукового управління в умовах нового суспільства знайшли своє відображення в працях О.Богданова, М.Вітке, О.Гастева, О.Єрманського, Є.Розміровича та інших. Ними були розроблені принципи управління соціалістичним виробництвом (Таблиця 2).

Таблиця 2. Принципи управління соціалістичним виробництвом

2. Сучасні принципи менеджменту

Огляд сучасної західної і вітчизняної літератури дозволяє виділити такі сучасні принципи менеджменту (Таблиця 3).

3. Роль принципів менеджменту в сучасних умовах господарювання

Вищезазначені принципи управління - це певні вимоги, правила, що висуваються до дій людей, а також норми поведінки органів управління і керівників. Принципи встановлюють вимоги до організації процесу управління і діалектично пов’язані з методами і цілями управління.

Принципи визначають реальну практику діяльності як апарату управління, так і функціонування системи в цілому. Саме тому, цікавими є дослідження сучасного лідера американської школи менеджменту П.Друкера, який розглядає роль принципів в системному аспекті в сучасних умовах господарювання:

- принципи є описовими і прогнозуючими, а не приписуючими;

- основні принципи менеджменту універсальні і можуть застосовуватись в будь-якій країні і до будь-якого підприємства;

- принципи повинні бути гнучкими і застосовуватись в будь-яких умовах;

- те що менеджери роблять в різних країнах є фактично однаковим, але те, як вони це роблять, є різним. Тому, необхідно визначити ті елементи власної культури, історії і традицій, які можна використовувати для модернізованої системи управління;

- головною метою менеджменту, є встановлення чітких завдань, які поєднують всіх членів організації навколо загальної цілі;

- враховуючи те, що-будь яка виробнича система має в своєму складі людей з різними знаннями, навичками і функціональними обов’язками, процес його функціонування повинен базуватись на комунікації між працівниками і на їх індивідуальній відповідальності;

- менеджмент повинен зробити людей здатними до спільних дій;

- менеджмент повинен сприяти розвитку як потреб членів організації, так і можливостей їх задоволення;

- адекватним виміром діяльності менеджменту і підприємства, в цілому, є комплекс показників: економічних, фінансових, організаційних і правових.

Знання принципів управління дозволяє менеджерам уникнути стратегічних і тактичних помилок у процесі реалізації своїх функцій.

Тема. Управлінська діяльність менеджера

ЛЕКЦІЯ. УПРАВЛІНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ МЕНЕДЖЕРА

1. Менеджер в організації.

2. Сутність і основні елементи управлінської діяльності менеджера.

3. Вимоги до менеджерів.

4. Особливості підготовки менеджерів в ринкових умовах господарювання.

1. Менеджер в організації

Розподіл управлінської праці – об’єктивний процес виділення окремих його видів у самостійні сфери трудової діяльності різних груп управлінських працівників. Існує декілька видів розподілу управлінської праці (Таблиця 4), згідно з якими класифікуються управлінські працівники.

Таблиця 4. Види розподілу управлінської праці

У нашій країні найбільшого розповсюдження отримав розподіл управлінських працівників за їх функціональними ролями (Таблиця.5).

Таблиця 5. Види управлінських працівників

Приблизні витрати часу на виконання різних видів управлінської праці представлені в таблиці 6.

Таблиця 6. Приблизні витрати робочого часу на виконання різних видів управлінської праці

Система спільної праці управлінських працівників представлена на мал.7.

У сучасних умовах все частіше, як синонім поняття “керівник”, вживають поняття “менеджер”(управлінець). На думку вітчизняних і закордонних спеціалістів, принципових відмінностей в діяльності керівника, менеджера, адміністратора і начальника немає.

Менеджер – це керівник або управляючий, що займає постійну посаду і має повноваження в галузі прийняття рішень по конкретних видах діяльності підприємства, що функціонує в ринкових умовах. Термін “менеджер” застосовується до: організатора конкретних видів робіт в межах окремих підрозділів і програмно-цільових груп; керівника підприємства в цілому або його підрозділу; керівника по відношенню до підлеглих; адміністратора будь-якого рівня.

Мал.7.Система спільної праці управлінських працівників

Типи менеджерів представлені в таблиці 7.

Таблиця 7. Типи менеджерів

2. Сутність і основні елементи управлінської діяльності менеджера

У сучасній організації виділяють три рівня управління (Мал.8), а відповідно до них, типи менеджерів і їх функціональні обов’язки, завдання і ролі.

Мал.8. Два способи уявлення рівнів управління

Управління – специфічний вид діяльності, який має певні особливості: управлінська праця – різновид розумової праці; управлінська праця – це, перш за все, робота з людьми та їх трудова діяльність з об’єктом управлінського впливу; предмет управлінської праці – інформація; специфічний продукт управлінської праці – управлінський вплив на колективи людей; в процесі управління суб’єкти вирішують різні проблеми – організаційного, економічного, технічного, соціально-психологічного і правового характеру; управління – процес багатогранний, неоднозначний, постійно утворює нестандартні ситуації.

Всі ці особливості можна розглянути на мал.9.

Процес управлінської праці в організації представлений на мал.10.

Говорячи про зміст управлінської діяльності менеджера, необхідно визначити, що він полягає у поєднанні трьох складових елементів: завдань, функцій і ролей.

Завдання:

- створення одного цілого з усіх ресурсів, що існують в організації;

- поєднання в кожному рішенні і дії вимог сучасного і майбутнього;

- розподіл відповідальності за успіх організації.

Мал.9. Управлінська праця

Функції:

- планування – виявлення цілей і завдань об’єкта управління; визначення конкретних дій підлеглих для досягнення; забезпечення єдиного напряму зусиль всіх членів організації; взаємопов’язання цілей різних рівнів організації;

- організація – проектування структури організації та її підрозділів, визначення конкретних завдань і їх розподіл між людьми і підрозділами підприємства, делегування повноважень, узгодження і взаємопов,язання дій різних людей і підрозділів;

- мотивація – створення системи стимулів для виконання роботи відповідно до делегованих обов’язків і планів;

- контроль – безперервне співставлення фактичних результатів роботи підлеглих з запланованими, оцінка і коригування їх діяльності, відповідно до встановлених цілей.

Ролі:

- міжособистістні – керівник, лідер, зв’язуюча особа; інформаційні– наглядач, розповсюджувач, представник; прийняття рішень – антрепренер, регулятор, розподілювач ресурсів, посередник.

Поєднання основних елементів управлінської діяльності відображено на мал.11.

Мал.10. Процес управлінської праці в організації

Мал.11. Діяльність керівника і його рольові функції

Важливість вище означених функцій для керівників різних рівнів управління представлена в таблиці 8, а конкретні функціональні обов’язки менеджерів низового і середнього рівнів - в таблиці 9.

Таблиця 8. Відносна важливість функцій менеджменту

Таблиця 9. Функціональні обов’язки менеджерів середнього і низового рівнів

Керівники вищого рівня управління відповідають за прийняття найважливіших рішень для організації в цілому, а використання ними свого часу представлено на мал.12.

Мал.12. Як керівники вищого

рівня використовують свій час

3. Вимоги до менеджерів

Специфіка управлінської праці і різноманітність управлінських функцій обумовлюють особливі вимоги, які висуваються до менеджерів.

Ця проблема завжди була в центрі уваги практиків і теоретиків управління.

Цікавою є еволюція поглядів на цю проблему з початку ХХ сторіччя до нашого часу.

На думку класика наукового менеджменту Ф.У.Тейлора, керівник повинен володіти такими якостями як: «розум, освіта, спеціальні або технічні знання, фізична зграбність і сила, такт, енергія, рішучість, поміркованість і здоровий глузд, здоров’я».

Згідно зі ствердженням іншого спеціаліста в галузі управління – А.Файоля, цей перелік виглядає дещо інакше: здоров’я і фізична витривалість; розум і розумова працездатність; моральні якості: свідома, тверда, настирлива воля; активність, енергія і почуття відповідальності, турбота про загальний інтерес; значне коло загальних знань; адміністративні здібності і вміння передбачувати і розробляти програми дій; організаторські якості, а особливо вміння будувати соціальний організм, мистецтво управляти людьми; загальне знайомство з усім, що має відношення до основних функцій менеджменту; компетенція в характерній для підприємства професії.

На сьогоднішній день, з урахуванням того, що організація це відкрита система і її функціонування залежить не тільки від внутрішніх, але і від зовнішніх факторів, змінились і погляди на діяльність керівника і критерії її оцінки. До найбільш важливих вимог до менеджерів будь-якого рівня належать: професійна компетентність; наявність загальної підготовки в галузі менеджменту; знання техніки і технології виробництва в своїй галузі; знання з теорії економіки і права, психології і педагогіки; володіння навичками адміністрування; почуття нового, здібності до передбачень; організаторські якості; особиста організованість; вміння управляти людьми; особисті якості: розум, енергійність, впертість в досягненні мети; принциповість і рішучість; чесність і справедливість; вимогливість до себе та інших; уміння поважати підлеглих і рахуватись з їх точкою зору, почуття відповідальності.

У сучасній західній літературі продовжують обговорювати це питання. На сьогоднішній день особливу роль починає відігравати вміння менеджера працювати в команді і приймати рішення в умовах ризику і невизначеності.

4. Особливості підготовки менеджерів в ринкових умовах господарювання

Відомо, що розвиток світового менеджменту в ХХ сторіччі проходив ряд стадій, разом з якими змінювались і представники тих чи інших управлінських професій.

Спочатку вищі управлінські позиції і лідуюче положення в розробці проблем управління займали інженери, потім - економісти і фінансисти, пізніше - юристи, а на сучасному етапі на зміну приходять представники з структур кадрового менеджменту, так звані, персоналознавці. Більш конкретно цей взаємозв’язок можна побачити на мал.13.

СЄСУ – соціально-економічна сторона управління

ОТСУ – організаційно-технічна сторона управління

Мал.13. Циклічна зміна ведучих систем, сторін управління та управлінських працівників

Це має певний вплив на процес і систему підготовки менеджерів. На сьогоднішній день сформувалися три системи освіти і підготовки менеджерів: американська, японська і европейська. Разом з тим, менеджмент, як професія і галузь науки, стає інтернаціональним, тому процес підготовки менеджерів в різних країнах значно зближується як за методами, так і за змістом. Наприклад, система підготовки менеджерів в США представлена на мал.14.

Мал.14. Система підготовки менеджерів в США

На сьогоднішній день в Україні також існує чотири ступеня освіти: молодший спеціаліст (технікуми, коледжі), бакалавр (чотири-три роки вищого навчального закладу), спеціаліст (вуз), магістр (звання присуджується по закінченні деяких вищих навчальних закладів; в окремих вузах магістром можна стати, отримавши післядипломну освіту). У нашій країні функціонує ціла мережа як державних, так і приватних навчальних закладів, що мають достатньо високий рівень акредитації.

Другу вищу освіту менеджера (післядипломну) можна отримати в багатьох вузах. За кордоном цим займаються самостійні бізнес-школи і бізнес-школи при вищих навчальних закладах. І в них, і в нас в багатьох випадках видаються дипломи магістра ділового адміністрування (за кордоном - МДА). МДА – специфічна програма підготовки професійних менеджерів, за якою готують управлінську еліту. Першою в Україні бізнес-школою, що спеціалізується на підготовці менеджерів є, створений в 1990 році в Києві, Міжнародний інститут менеджменту (МІМ).

Крім того, як за кордоном, так і в Україні широко розвинута система перепідготовки і підвищення ділової кваліфікації.

Наприклад, в США це короткотермінові курси при школах бізнесу, вечірні курси, внутріфірмові курси, центри підвищення кваліфікації при коледжах, університетах, перепідготовка на базі довготривалих угод між фірмами та університетами, перепідготовка на робочому місці, вечірня школа Американського інституту світової торгівлі, Американська асоціація менеджменту. Аналогічна система існує і в нашій країні.

ЛЕКЦІЯ. МЕНЕДЖЕР В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ

СИСТЕМІ

1. Менеджмент і бізнес.

2. Розвиток принципів менеджменту в умовах ринку.

3. Основний закон менеджменту.

1. Менеджмент і бізнес

У культурі країн з ринковою економікою поруч з поняттям “менеджмент” завжди йде поняття “бізнес”.

Бізнес – це діяльність, спрямована на одержання прибутку, шляхом створення і реалізації певної продукції і послуг.

Бізнесмен – це той, хто “робить гроші”, володіє капіталом, що знаходиться в обігу і приносить прибуток. Їм може бути ділова людина, в підпорядкування якої ніхто не знаходиться, або власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є власником акцій і, можливо, членом її правління.

Менеджер – обов’язково займає постійну посаду в організації, в підпорядкуванні якої є люди.

Підприємництво – конкретний вид бізнесу, пов’язаний з конкретною особою – підприємцем, який здійснює бізнес, починаючи нову справу, реалізуючи нововведення, вкладаючи власні кошти в нове підприємство і, приймаючи на себе особистий ризик.

Менеджмент і підприємництво як пов’язані між собою, так і мають певні відмінності. Спочатку організується справа, а потім її менеджмент. Сфера підприємництва – розробка ідеї, пошук ресурсів і визначення способів їх ефективного використання, сфера менеджменту – процес забезпечення ефективного використання ресурсів. Менеджер виконує специфічну функцію – піклується про збереження і збільшення підприємницької власності.

Саме тому, останнім часом виникло таке поняття як “підприємницька поведінка менеджера”, яка має такі ознаки: не просто отримувати прибуток, а оптимізувати потенціал прибутковості; творчий, нестандартний підхід до вирішення виробничих завдань; використання гнучких організаційних структур і форм управління; передбачення проблем і розробка кризових рішень; здатність піти на обґрунтований ризик і вміння запевнити колектив в необхідності змін.

2. Розвиток принципів менеджменту в умовах ринку

Ринок встановлює нові взаємостосунки між організацією і людьми, які в ній працюють, а саме:

найкращі і найталановитіші люди тягнуться до тієї організації, яка може забезпечити персональне зростання;

менеджер – це не просто управляючий, а людина, яка виконує роль судді, вчителя, наставника;

люди хочуть мати частку в капіталі своєї компанії і найкращі компанії забезпечують їм таку можливість;

найом працівників краще проводити через укладання контрактів з персоналом;

автократичне управління повинно замінюватись більш демократичними системами;

Ринкові умови господарювання вимагають перегляду і удосконалення принципів управління, тому що старі перестають “працювати” в умовах підприємницьких структур. На сьогоднішній день в принципах управління головна увага приділяється людському або соціальному аспекту управління: менеджмент спрямовується на людину, на те, щоб робити людей здатними до спільних дій, робити їх зусилля більш ефективними; менеджмент невід’ємний від культури, ґрунтується на чесності і довірі до людей; менеджмент формує комунікації між людьми і визначає індивідуальний внесок кожного працюючого в загальний результат; етика в бізнесі – це золоте правило менеджменту. Ось чому, класичні, універсальні принципи менеджменту необхідно доповнити більш сучасними, а саме: лояльність до працівників; відповідальність, як обов’язкова умова успішного менеджменту; комунікації, що проходять через всю організацію знизу вверх, зверху вниз, по горизонталі; атмосфера в організації повинна сприяти розкриттю здібностей працівника; обов’язковою умовою є встановлення частки участі кожного працівника в загальних результатах; своєчасність реакції на зміни в оточуючому середовищі; методи роботи з людьми повинні забезпечувати їх задоволеність роботою; безпосередня участь в роботі групи на всіх етапах, як умова узгодженої роботи; вміння слухати всіх, з ким стикається в своїй роботі менеджер: споживачів, постачальників, виконавців, керівників і т.ін; етика бізнесу; чесність і довіра до людей; опора на фундаментальні основи менеджменту: якість, витрати, сервіс, нововведення, контроль ресурсів, персонал; чітка уява про те, якою повинна бути організація; якість особистої роботи і її постійне вдосконалення.

Чи існує основний закон менеджменту і як його можна визначити? Так, існує, а звучить він на думку класика менеджменту – Пітера Друкера, так: “Doing the right things right ” – “Вірно роби вірні речі”.А управлінський успіх можна визначити за допомогою формули:

SE = A + M + O

Де: SE – управлінський успіх і ефективність (success and effectiveness);

A – здібності (ability) до систематичного інтегрування теорії і практики - кваліфікація;

M - мотивація (motivation) менеджера до службової кар’єри – прагнення;

О - можливості (oportunity) реалізовувати свої задуми – успіх.

Менеджерів можна умовно поділити на ефективних (продуктивних) і успішних (везіння). Модель поведінки цих типів менеджерів представлена на мал.15.

Перші роблять речі вірно, другі намагаються досягти успіху будь-яким шляхом.

Мал. 15. Моделі поведінки успішних і ефективних менеджерів

Саме тому, кожному керівнику необхідно навчитись розділяти для себе успішних і ефективних менеджерів і віддавати превагу останнім.

Для того, щоб зрозуміти цей закон, треба поділити аркуш паперу на чотири частини (Мал.16) і скласти відповідну матрицю.

По горизонталі умовно відкладається предмет роботи (Що?); по вертикалі – метод роботи (Як?), тобто, як ми це робимо.

Квадрант 1 – помилкові речі (ідеї, угоди), які до того ж невірно виконувались. Це ділянка неграмотних, неосвічених авантюристів.

Квадрант 2 - невірні речі робляться вірним методом. Це математики – неважливо, що робити аби тільки вірно. Таким людям можна доручити тільки корисну роботу і не дозволяти вибирати роботу самим.

Квадрант 3 - вірні речі робляться помилково. Це комерсанти – в них прекрасний нюх на вигідні справи, але нерідко є непрофесіоналізм реалізації. Їм на допомогу треба дати математиків.

Мал.16. Матриця закону менеджменту

Квадрант 4 - вірні речі робляться вірно. Це менеджери – яким завжди сприяє успіх.

А тепер спробуємо це перекласти на організацію (Мал.17).

Кожна фірма займається будь-якою діяльністю. На вході в неї – сировина або товар, на виході - продукція або гроші. Це операційна або продукуюча система (операційний менеджмент). За рахунок продукції або послуг живе вся інша надбудова:

- щоб співробітники операційної системи не шукали постачальників і споживачів, існує квадрат маркетингу. Маркетологи шукають і отримують інформацію з ринку і операційна система працює за планом маркетингу;

- щоб реалізувати відповідний проект, необхідно мати певний персонал. Цим повинні займатись спеціалісти – служба управління персоналом. Вони ж відповідають і за якість;

- питаннями удосконалення продукції повинен займатись спеціальний підрозділ – дослідження і розробки – інноваційний менеджмент;

- спеціалісти по фінансовому менеджменту враховують доходи і складають бюджети кожного підрозділу;

- верхівкою цієї системи є стратегічний менеджмент, який дає місію, стратегію і політику.

Мал.17. Принципова схема структури організації

Таким чином, кожен відповідає за свою ділянку і, якщо виникають питання, то завжди відомо, до кого можна звернутись.

Щоб блоки працювали нормально, їх необхідно поєднати за допомогою генерального менеджменту.

Ці шість блоків і створюють фірму. Можна прикласти цю схему до своєї організації і побачити, чи є такі блоки взагалі і, ким вони представлені.

Будь-якому керівнику буде цікаво розподілити своїх підлеглих на категорії продуктивних і успішних:

Продуктивні менеджери:досягають встановлених цілей грамотно, працюючи з персоналом; використовують комунікації і примушують кадри працювати з інтересом.

Успішні менеджери:кадри використовують, вижимають і потім викидають; головне – “напружитись і виконати”; відсутня глибина.

РОЗДІЛ 2. ЕВОЛЮЦІЯ НАУКИ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАН

Тема. Еволюція управління як наукової дисципліни

ЛЕКЦІЯ. СУЧАСНИЙ СТАН НАУКИ УПРАВЛІННЯ І ДОСВІД ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ

1. Еволюційні етапи розвитку науки управління.

2. Основні напрями розвитку науки управління на сучасному етапі.

3. Класичні і сучасні підходи до науки менеджменту.

1. Еволюційні етапи розвитку науки управління

Історія виникнення і розвитку менеджменту нараховує близько семи тисячоліть і п’ять управлінських революцій. За початок відліку в літературі приймають зародження писемності в древньому Шумері в п’ятому тисячолітті до нашої ери. Вважають, що це революційне досягнення в житті людства призвело до утворення особливої групи “жреців-бізнесменів”. Тому, в літературі по менеджменту це перша управлінська революція, яка характеризується, як “релігійно-комерційна”.

Друга управлінська революція пов’язана з діяльністю вавилонського царя Хаммураппі (1792-1750 р.р. до н.е.), який видав збірник законів управління державою для регулювання всіх взаємостосунків між різними соціальними групами населення. Через закони вводився світський стиль, а революція отримала назву “світсько-адміністративної”.

Третя управлінська революція відома, як “виробничо-будівельна”, і вона була спрямована на поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю в сфері виробництва і будівництва. Сталась вона під час правління Новохудоносора ІІ (605-562 р.р. до н.е.).

Зародження капіталізму і початок індустріального прогресу європейської цивілізації – головні фактори четвертої управлінської революції ХУІІ-ХУІІІ ст. ЇЇ результатом стало відділення менеджменту від власності (капіталу) і зародження професійного управління.

П’ята управлінська революція (кінець ХІХ початок ХХ ст.) відома під назвою “бюрократична”. У ХХ ст. наукові розробки в галузі управління розвивались по напрямах, що вказані в таблиці 10.

Таблиця 10. Еволюція управлінської думки

Науковий фундамент менеджменту продовжує поповнюватись новими знаннями. Приблизно з середини 80-х років в центрі уваги опинились проблеми культури організації та інноваційного менеджменту, а в 90-і роки на перше місце вийшли розробки в галузі лідерства. Особлива увага приділяється дослідженням в галузі поведінських наук, вивчаються шляхи активізації поведінки людей в організації.

2. Основні напрями розвитку науки менеджменту
на сучасному етапі

В основу розвитку сучасного менеджменту покладено досягнення практично всіх шкіл і напрямів (Таблиця 11.)

Сучасну систему поглядів на менеджмент нерідко називають “новою управлінською парадигмою”, яка базується на таких положеннях:

- відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту і висунення на перше місце проблем гнучкості і адаптуємості до постійних змін зовнішнього середовища;

- використання в управлінні теорії систем, що полегшує завдання по розгляду організації в поєднанні її складових частин, які пов’язані з зовнішнім світом;

- застосування до управління ситуаційного підходу, згідно з яким, вся організація в середині підприємства є відповіддю на різний за своєю природою вплив зовнішнього середовища;

- визнання соціальної відповідальності менеджменту як перед суспільством в цілому, так і перед окремими людьми, що працюють в організації.

Таблиця 11. Внесок в сучасну науку менеджменту різних шкіл і підходів

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. IV. Закони ідеальних газів.
3. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
4. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
5. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
6. Аграрні закони України
7. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
8. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
9. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
10. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
11. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства.
12. Адміністративна відповідальність осіб, винних в порушенні податкового законодавства

Переглядів: 4997