Кирило-Мефодіївське товариство: програмні документи, діяльність, політичні портрети засновників.

У 1834 р. було відкрито університет Святого Володимира у Києві, який в 40-х рр. XIX ст. став центром українського національно-культурного руху. У 1846 р. у Києві створено першу політичну організацію — Кирило-Мефодіївське товариство, назване так на честь перших слов'янських просвітників Кирила та Мефодія. Організаторами товариства були: Микола Костомаров (професор Київського університету), Василь Білозерський (учитель з Полтави); Микола Гулак (службовець канцелярії генерал-губернатора). Згодом до складу товариства увійшли П. Куліш, Т. Шевченко, М. Савич, А. Маркович та ін.

Програмними документами товариства були: «Статут слов'янського товариства святих Кирила та Мефодія», «Книга буття українського народу», «Закон Божий». Мета товариства: ліквідація самодержавства та кріпосництва, встановлення республіки, уведення демократичних свобод, широкий розвиток культурних та релігійних зв'язків на основі християнської моралі. Київ мав стати столицею слов'янської федерації.

Концепція кирило-мефодіївців містила: 1) створення демократичної федерації християнських слов'янських республік; 2) знищення царизму та скасування кріпосного права та станів; 3) утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; 4) досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами; 5) поступове поширення християнського ладу на весь світ.

У своїй практичній діяльності члени товариства обмежувалися просвітницькою роботою: розповсюджували революційні твори Т. Шевченка та інших авторів, складали революційні прокламації («Брати українці», «Брати великороси та поляки»), у яких закликали слов'ян до єдності в боротьбі з царизмом.

В. Білозерський склав проект впровадження в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів. Збиралися кошти на видання популярних книг. П. Куліш написав перший український підручник, а також першу українську азбуку («кулішівку»).

Але шляхи досягнення політичних цілей погляди членів товариства розходилися. Представники помірно-ліберального крила (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) виступали за реалізацію програмних цілей шляхом реформ.

Представники радикально-демократичного крила (М. Гулак, І. Посада, Т. Шевченко) виступали за необхідність народного повстання, встановлення республіки, вбивство царської сім'ї.

Проіснувало товариство 14 місяців і за доносом студента Олексія Петрова було розгромлено на початку квітня 1847 р. Члени товариства були засуджені та зfслані (М. Костомаров — до Саратова, П. Куліш — до Тули і т. д.). М. Гулак був заточений у Шлісельбурзьку фортецю на 3 роки, а Т. Шевченка за сатиричну поему «Сон» було віддано на 10 років в солдати в оренбурзькі степи «без права писати та малювати».

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Національне відродження в Україні (кінець XVIII - першій пол. XIX ст.): причини, прояви та наслідки.	\|	Реформи 60-70-х років XIX ст.: причини проведення, основні положення та зміст, значення для подальшого розвитку держави.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.