Реформи 60-70-х років XIX ст.: причини проведення, основні положення та зміст, значення для подальшого розвитку держави.

Щоб не допустити непередбачуваного соціального вибуху царизм змушений був вдатися до проведення косметичних реформ. 19 лютого 1861 р. маніфестом Олександра II було проголошено скасування кріпосного права. Це був початок аграрної реформи в Росії, її перший етап.

Згідно з реформою ліквідувалася особиста залежність селян від поміщиків. Селяни дістали право укладати торговельні угоди, вільно займатися промислом чи торгівлею, переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці), вступати на службу, до навчальних закладів, мати власне рухоме й нерухоме майно, вільно ним розпоряджатися та успадковувати за законом. Отримали вони й громадянські права.

Але шлях від проголошення прав і свобод до їх реалізації був далеко не простим. За отримані земельні наділи, що, як правило, були меншими, ніж попередні (крім Правобережної України), і найгіршими, селяни повинні були заплатити поміщикам викуп. Через відсутність належної суми грошей вони мусили брати їх у борг у держави, а потім сплачувати з відсотками одержану позику протягом 49 років. Отож, селянин потрапляв у залежність і від поміщика, і від держави. Разом із тим викупні операції давали поміщикам великі капітали, які вони тепер могли використати для переведення своїх господарств на ринкові, капіталістичні рейки. Суттєво змінювалася система взаємовідносин між поміщиком і селянином: поміщик позбавлявся права встановлювати додаткові повинності, тепер він мав справу не з окремим селянином, а з усім „миром”, тобто з селом. Запроваджувалася загальноросійська система селянського управління: сільські громади, об’єднані у волості, та кругова порука за сплату податків.

Другим етапом аграрної реформи стало прийняття у 1866 р. закону про державних селян, які в Україні складали понад третину всього селянства. У власність державних селян перейшли ті земельні ділянки, що були в їх користуванні до реформи, але не більше 8 десятин у малоземельних губерніях і 15 – у багатоземельних. У більшості українських губерній земельні наділи державних селян були вдвічі більші від середнього наділу кріпаків, а платежі були визначені для них порівняно менші. Найбільш сприятливі умови для господарської діяльності отримали колоністи степової України, які мали великі наділи і користувалися низкою економічних пільг, що дозволяло їм утримувати господарства фермерського типу.

З 1906 по 1911 р. з ініціативи голови Ради Міністрів Росії П. Столипіна здійснювався третій етап аграрної реформи.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кирило-Мефодіївське товариство: програмні документи, діяльність, політичні портрети засновників.	\|	Пореформений соціально-економічний розвиток України (друга половина XIX ст.).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.